Михайло Миколайович Дивак, 11 страница

Одержано 30.09.2012

Исследована процессуальная деятельность судьи, следователя, обвиняемого в условиях состязательности сторон. Указано на коллизию статуса следователя как стороны обвинения и требованием всестороннего, полного и беспристрастного исследованием им обстоятельств уголовного дела, предложены пути ее устранения.

The question of activity of a judge, investigators, accused in adversarial proceedings analyzed. The collision between the status as an investigator for the prosecution and the requirement of a comprehensive, full and impartial investigation of the circumstances of his criminal case is found, the way to resolve of collision offered.

L

УДК 343.13(477)

Валентина Павлівна Корж,

професор кафедри кримінального процесу та криміналістики
навчально-наукового інституту права та масових комунікацій
Харківського національного університету внутрішніх справ,
почесний працівник прокуратури, доктор юридичних наук

Деякі проблемні питання впровадження нового КПК
в практичну діяльність

Реформування кримінального процесуального законодавства України зумовлюється потребами суспільства, розвитком системи права. У положеннях нового КПК викладені загальні принципи кримінального процесу, нові правові інститути, а саме: слідчого судді, кримінального провадження на підставі угод, інші новації відповідають сучасним умовам соціального розвитку суспільства, критеріям соціально-правової держави, міжнародним стандартам захисту прав і свобод людини.

Варто зазначити, що в окремих положення нового КПК є низка юридичних колізій, псевдонаукових підходів, прогалин, суперечностей, тощо. Це значно погіршує права учасників процесу на досудовому слідстві. Штучне та необґрунтоване змішування процесуальних моделей континентального та англосаксонського права, деформація функцій прокуратури, правового статусу слідчого та оперативних підрозділів, відсутність правових підстав початку розслідування, висунення і пред’явлення обвинувачення, призначення експертизи свідчить про нежиттєздатність окремих положень нового КПК та їх соціальну і правову неефективність.

Так, псевдонаукові новації «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок» суперечать положенням Конституції України,

чинного кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодавства, фундаментальним теоретичним положенням державно-правової науки, кримінального права, кримінології, криміналістики. Зокрема у ст. 11 Кримінального кодексу України обґрунтовано «поняття злочину», а у ст. 12 КК – класифікація злочинів.

У державно-правовій теорії, законодавстві України протиправні проступки поділяються на адміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки, цивільні делікти (проступки). Зазначені юридичні колізії вносять неузгодженість і безладдя у правозастосування. Способом вирішення цих проблем повинні стати зміни до окремих положень нового КПК, з яких необхідно вилучити терміни «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок».

Слушною є думка С. О. Нерсесянца, що соціальна цінність та регулятивна значимість закону полягає не в тому, що він створює нові форми суспільного буття, а в тому, що він адекватно, повно та чітко формулює як правові, так і форми суспільних відносин, що забезпечують стабільність і розвиток суспільства шляхом офіційного санкціонування [1].

Процесуальний аналіз законодавства західноєвропейських країн, держав пострадянського розвитку: Азербайджану, Вірменії, Республіки Білорусь, Грузії, Латвії, Республіки Казахстан, Російської Федерації, інших дозволяє зробити висновок щодо законодавчого визначення в цих державах функції кримінального переслідування. Автори проекту КПК (2006 р.) правильно визначили самостійну функцію прокуратури кримінальне переслідування особи, яка вчинила злочин від імені держави у кримінальних справах публічного і приватно-публічного обвинувачення. Вважаю що, кримінальне переслідування – це процесуальна діяльність прокурора, яка розпочинається в стадії порушення кримінального провадження щодо конкретної особи, яка вчинила злочин з метою розслідування його, а також в суді, коли прокурор підтримує висунуте обвинувачення викриває винуватого у злочині, визначеному відповідною статтею кримінального закону і пропонує суду застосовувати до особи міру покарання, яка відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі підсудного. У положеннях нового КПК України відсутнє законодавче визначення кримінального переслідування.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство Латвії визначає низку новацій, а саме чотири стадії процесу:

1) слідство;

2) кримінальне переслідування;

3) підготовка досудового розгляду;

4) судовий розгляд.

Дві перші стадії мають назву «досудового кримінального процесу», тоді як апеляційне, касаційне провадження, перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами законодавець не відносить до стадій процесу.

© Корж В. П., 2012

Принципово по-новому організований досудовий кримінальний процес в Латвії. По-перше, відсутня стадія порушення кримінального провадження. Слідчий (керівник слідчого підрозділу) при наявності приводів та підстав, що є достатні данні, які вказують на реальну можливість вчинення злочину, виносить постанову про початок кримінального провадження. Новим процесуальним документом є Реєстр кримінального процесу, в який вносяться найбільш важливі процесуальні постанови. Слідство проводиться до моменту встановлення особи, яка вчинила злочині при наявності достатніх доказів справа направляється прокурору для початку кримінального переслідування. Другою стадією процесу є кримінальне переслідування у справах публічного обвинувачення, яке здійснюється прокурором. Він за КПЗ Латвії формулює обвинувачення і виносить постанову про притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У новому КПК України відсутні положення інституту кримінального переслідування і пропонується вважати початком досудового розслідування внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Не можна вважати обґрунтованим положення ч. 1 ст. 214 нового КПК, в якій відзначено, що слідчий, прокурор невідкладно (без перевірки), але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Запропонована модель початку досудового розслідування погіршує права учасників кримінального провадження, не відповідає принципу законності.

Серед традиційних процесуальних процедур держав пострадянського періоду є перевірка інформації про злочин, судовий контроль за порушенням кримінальної справи. Практика є кращим показником ефективності цього кримінально-процесуального інституту, який забезпечує судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішення слідчого, прокурора про порушення кримінального провадження або відмови в порушенні кримінального провадження.

Вважаю, цей правовий інститут доцільно викласти у положеннях нового КПК, у яких зазначити прийняття процесуального рішення слідчим, прокурором про розслідування злочину при наявності приводів та підстав.

Дослідження положень глави 22 «Повідомлення про підозру» свідчить про відсутність у новому КПК науково обґрунтованих правових підстав визнання особи підозрюваним. У п. 5 ст. 42 нового КПК передбачено право підозрюваного давати пояснення, показання з приводу підозри, тоді як така слідча дія як «Допит підозрюваного» нормами цього Закону не передбачена. Зазначене свідчить про погіршення прав підозрюваного на досудовому слідстві.

Відповідно до положень параграфа 3 глави 24 нового КПК України завершується досудове розслідування відносно особи, яка підозрюється у вчинені злочину, зверненням до суду з обвинувальним актом, що складається слідчим і затверджується прокурором. В обвинувальному акті (ч. 2 ст. 291) містяться анкетні відомості про кожного обвинуваченого, фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація та формулюється обвинувачення. У новому КПК відсутні процесуальні підстави висунення і пред’явлення обвинувачення, допиту обвинуваченого. Вважаю, що обвинувачення – це сформульоване і доведене у процесуальному акті злочинне діяння певної особи (групи осіб) за яке передбачена кримінальна відповідальність. Допит обвинуваченого має виняткове значення для отримання інформації про подію злочину, що розслідується, від її безпосереднього учасника.

Окрім цього у ч. 3 ст. 42 нового КПК викладені права підозрюваного і обвинуваченого, де вказано право обвинуваченого не давати показання до і після першого допиту на побачення із захисником, тоді як положеннями нового КПК не передбачена така слідча дія, як допит обвинуваченого на досудовому слідстві. Таким чином, суттєві прогалини, неузгодженість, суперечливість в положеннях нового КПК свідчать про погіршення прав обвинуваченого у кримінальному судочинстві та серозні проблеми щодо впровадження в практику цього Закону.

Сторона захисту як за чинним, так і новим КПК має право надавати докази, у тому числі висновок експерта. Аналіз норм чинного і нового КПК дозволяє визначити низку дискусійних питань, пов’язаних з реалізацією підозрюваним, обвинуваченим права на призначення і проведення експертизи, залучення експерта. Так, відповідно до ч.1 ст. 242 нового КПК експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявністю підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту. Водночас, сторона захисту має право самостійно залучити експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової (ст. 243 нового КПК). Експерт може бути залучений за клопотанням сторони захисту слідчим суддею, у разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту (ст. 244 нового КПК). Зазначене свідчить, що у положеннях нового КПК не визначені правові підстави призначення експертизи, тобто прийняття слідчим постанови про призначення експертизи.

Вважаю, що запропоновані в новому КПК процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи не відповідають загальним засадам
кримінального провадження, не забезпечують процесуальні гарантії реалізації цього права на досудовому і в судовому провадженні. Так, у ст. 142 КПК визначено право підозрюваного,
обвинуваченого заявляти клопотання про проведення експертизи, тоді як ст. 42 нового КПК не передбачено таких прав. Водночас, ст. 197 КПК визначає права підозрюваного, обвинуваченого при проведенні експертизи. Він має право: заявляти відвід експертові, просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб, про постанову перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертові, пред’являти додаткові документи, ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновками експерта, заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи, бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Крім цього ст. 202 КПК зобов’язує слідчого пред’являти підозрюваному, обвинуваченому матеріали експертизи для ознайомлення. У новому КПК не визначені вищевказані права підозрюваного, обвинуваченого при призначенні, проведенні експертизи, пред’явленні її матеріалів.

Вище вказане свідчить про погіршення процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого у новому Законі. У зв’язку з цим, доцільно у ст. 42 нового КПК передбачити процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого при призначенні, проведенні експертизи, пред’явленні її матеріалів.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 75 КПК, коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, то може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експерту, або іншим експертам. Водночас, коли експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, то може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові (ч. 5 ст. 75 КПК). Положення нового КПК не передбачають процесуальний порядок призначення і проведення додаткової і повторної експертизи на досудовому і в судовому провадженні.

В юридичній літературі, в чинному кримінально-процесуальному законодавстві обґрунтована доцільність призначення і проведення додаткової або повторної експертизи стороною обвинувачення, судом, за клопотанням сторони захисту для вирішення певних питань при провадженні у справі. Крім цього ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає випадки призначення додаткової або повторної експертизи.

Проблема процесуальної регламентації призначення і проведення комплексної експертизи є актуальною для теорії сучасної експертології і практики. Дискусії в криміналістичній літературі щодо правомірності комплексної експертизи та призначення і проведення її на досудовому слідстві і в суді свідчать про доцільність прямого законодавчого закріплення проведення комплексної експертизи. У положеннях нового КПК не передбачено призначення і проведення комплексних і комісійних експертиз.

Вважаю, що процесуальна регламентація призначення і проведення додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи потребує подальшого удосконалення нового КПК. У зв’язку з цим доцільно ст. 101 нового КПК доповнити п.11, в якому викласти підстави призначення, порядок проведення додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи стороною обвинувачення, захисту і судом, а також п.19, в якому визначити права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного при призначенні і проведенні експертизи, пред’явленні її матеріалів.

Необхідно зважати на те, що у фундаментальних теоретичних положеннях кримінально-процесуального права правильно визначені сутність і поняття кримінально-процесуальної діяльності, а у положеннях оперативно-розшукової діяльності розкрито поняття оперативно-розшукових заходів. Розшукова діяльність є функцією органів дізнання. Ця діяльність має переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Розшукова діяльність слідчого охоплює слідчі дії, розшукові й організаційно-технічні заходи. У зв’язку з цим не можна погодитися із законодавчим визначенням глави 20 – «Слідчі (розшукові) дії «, тобто дії спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірки вже отриманих доказів, та глави 21 – «Негласні слідчі (розшукові) дії», тобто різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом.

Вважаю, що по суті у назвах цих глав має місце змішування понять «слідчої дії», «оперативно-розшукової діяльності», «розшукових дій слідчого». Це утворює колізію повноважень і процесуальних статусів. Способом вирішення даної проблеми є внесення змін до положень глави 20 нового КПК, в якій вилучити термін «розшукові» і викласти її в такій редакції: «Слідчі дії», та – положень глави 21, в якій вилучити термін «слідчі» і викласти у наступній редакції: ««Негласні розшукові дії». На мій погляд регламентація негласних розшукових дій свідчить про демократичні перетворення у сфері кримінального судочинства.

Варто зазначити що до традиційних слідчих дій, які на законодавчому рівні визначені державами пострадянського періоду відносяться виїмка, допит підозрюваного, допит обвинуваченого, перевірка показань на місці.

Одним із способів отримання доказової інформації у кримінальному процесі є виїмка. Проводиться ця слідча дія з метою відшукання і вилучення предметів чи документів у особи, в організації чи установі у випадках, коли є точні дані, що предмети і документи, які мають значення для розслідування знаходяться у певної особи чи у певному місці. У новому КПК відсутні положення щодо проведення такої слідчої дії. На мій погляд, доцільно у новому законі передбачити слідчу дію – виїмка, яка є одним із способів отримання доказової інформації у розслідуванні злочинів.

За даними наукових досліджень, слідчої практики при розслідуванні злочинів, як правило, проводиться очна ставка, тобто одночасний допит двох осіб, кожна з яких раніше була допитана, коли в їх показаннях є істотні суперечності (ст. 172 КПК). У положеннях нового КПК відсутня зазначена слідча дія, яку доцільно визначити у главі 20 «Слідчі дії».

У чинному КПК (ст. 194) визначена перевірка і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, або даних одержаних при проведенні огляду та інших слідчих дій. Перевірка показань на місці дає слідчому можливість отримати більш високий рівень інформації про обставини злочину. У зв’язку з цим у новому КПК необхідно визначити у главі 20 «Слідчі дії» положення перевірки показань на місці.

Таким чином юридичні колізії у новому КПК, псевдо новації, змішування функцій і понять, деформація повноважень і процесуального статусу, погіршення прав підозрюваного, обвинуваченого на досудовому слідстві свідчить про соціальну і правову неефективність окремих положень нового КПК.

Вирішення цих проблем потребує:

– призупинити термін введення нового КПК в дію з 19 листопада 2012 р.;

– прийняти новий законодавчий акт, у якому передбачити зміни доповнення до ст. 38, 42, 101, 210, 214, 215, 291, глави 20 та 21 нового КПК, що утворюють колізійні ситуації і привести їх у відповідність до положень Конституції України, кримінального, адміністративного, цивільного законодавства.

Своєчасність внесення змін і доповнень до положень нового КПК сприятиме утвердженню у нашій державі принципу верховенства права, ефективній роботі правової системи, узгодженості дій і рішень у правозастосовній практиці.

Список використаних джерел: 1. Нерсесянц В. С. Философия права / В. С. Нерсесянц. – М., 1997. – с. 86.

Одержано 27.09.2012

L

УДК [343.13:371.3](477)

Тетяна Василівна Каткова,

доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики
навчально-наукового інституту права та масових комунікацій
Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС» ЗА КПК УКРАЇНИ 2012 РОКУ

Прийняття нового КПК України обумовило переосмислення теорії кримінального процесу, практики його застосування та викладання його у вищих юридичних навчальних закладах за спеціальністю «правознавство». Усталені традиції та підходи, які використовувалися десятиріччями при підготовці майбутніх юристів, потребують змін і удосконалення відповідно завданням, визначеним у новому Кримінальному процесуальному кодексі [1].

Питанням підготовки у вищих навчальних закладах фахівців-правознавців у різні часи приділяли увагу такі вчені, як О. М. Бандурка, О. М. Головко, Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, В. О. Коновалова, М. В. Салтевський, В. Я. Таций, В. М. Тертишник та багато інших. Новий КПК України обумовив необхідність удосконалення навчального процесу. За невеликий проміжок часу від прийняття нового КПК до вступу його в дію представники вищої школи мають виконати важливе завдання – виробити єдині підходи викладання дисципліни «Кримінальний процес» і підготовки юристів нового покоління відповідно європейським стандартам в галузі освіти.

У статті зроблена спроба визначити проблемні питання викладання навчального курсу «кримінальний процес».

Реформоване кримінальне процесуальне законодавство, норми якого знайшли відображення у КПК України 2012 р., потребує його ґрунтовного вивчення, перш за все, тими, хто має навчати студентів і практиків, розробки єдиних поглядів на викладення і тлумачення основних процесуальних інститутів з урахуванням суттєвих змін, які зазнало кримінальне процесуальне законодавство. Це відмова від стадії порушення кримінальної справи та пред’явлення обвинувачення на досудовому слідстві, уведення нових форм забезпечення кримінального процесу, уведення нового поняття «кримінальне правопорушення» (хоча воно ще не визначено кримінальним законом), уведення нових суб’єктів кримінального процесу та нової (не завжди визначеної у тексті закону) термінології. Ці та інші новели Кримінального процесуального кодексу обумовлюють необхідність по-іншому викладати вироблені впродовж багатьох десятиріч категорії та поняття. При цьому, з одного боку, не можна безоглядно руйнувати та відкидати здобутки минулого, а з іншого – необхідно докладно висвітлювати позитивні аспекти нового закону.

Викладання кримінального процесу у лекційних курсах має базуватися на основних факторах, які формують уявлення щодо форми кримінального процесу. За новим КПК кримінальний процес України все більш наближається від змішаного (розшуково-змагального) до змагального. В цій площині особливої уваги потребують висвітлення такі питання:

– засади кримінального судочинства;

– роль суду і сторін у кримінальному процесі;

– обсяг і межі процесуальних прав суб’єктів процесу;

– новий погляд на поняття доказів та доказування та систему заходів забезпечення кримінального провадження;

– оновлена структура стадій кримінального процесу та особливих проваджень.

Ці новели КПК обумовлюють виділення в особливій частини дисципліни «кримінальний процес» блоків про особливі провадження та міжнародне співробітництво, які будуть складати окремі модулі у навчальному процесі.

Викладання курсу «кримінальний процес» за новим КПК полягає у необхідності переосмислення правових категорій, що пов’язано із переходом від процесу із обвинувальним ухилом до процесу, метою якого є, перш за все, захист прав і свобод людини, що попадає у сферу кримінального судочинства. Тому особливу увагу при вивченні інститутів і норм кримінального процесу слід приділити моральним засадам, на яких будується кримінальне судочинство.

У цьому сенсі робота відомого юриста А. Ф. Коні «Нравственные начала в уголовном процессе», написана на початку минулого сторіччя, і сьогодні залишається актуальною і може бути путівною зіркою для майбутніх поколінь юристів [2, c. 33–69]. Гуманність і повага до людської гідності, яким А. Ф.Коні навчав молодих юристів, і у теперішній час необхідна для сприйняття тих положень нового КПК, які гарантують кожній людині дотримання відносно неї проголошених Конституцією прав і свобод [3].

Складність викладання і вивчення положень нового КПК обумовлена деякими чинниками:

© Каткова Т. В., 2012

– великою кількістю нових термінів, багато із яких не знайшли тлумачення в самому
тексті закону;

– вживання одних і тих же термінів як різних понять;

– більшість статей, що мають виключення із проголошеного правила, мають відсилочний характер без посилання на конкретні статті («окрім випадків, визначених у цьому кодексі»). Ці виключення розгалужені по усьому тексту КПК, (а іноді і зовсім відсутні). Тому при тлумаченні таких статей необхідно знаходити усі виключення і посилатися на них.

При складанні тематичних планів, робочих навчальних програм, лекцій та планів семінарських занять структуру навчальної дисципліни їх слід оновити відповідно структурі нового КПК. Так, наприклад, до прийняття нового КПК тема «Принципи (засади) кримінального процесу» викладалась відповідно класифікаціям, які були розроблені у теорії кримінального процесу. Новий КПК вперше у ст. 7 надав перелік засад кримінального провадження, а у ст. 8–29 визначив їх сутність. Тому при читанні лекцій з цієї теми у вересні поточного року студентам 3 курсу інституту права та масових комунікацій ХНУВС мною був застосований новий підхід. У першому питанні наведено поняття засад і види існуючих класифікацій, а потім надано тлумачення кожного із принципів у тій послідовності, якою вони перелічені у КПК. Це надало можливості студентам отримати чітке уявлення про систему засад кримі­нального судочинства.

Але основною проблемою викладання навчальної дисципліни «кримінальний процес» є питання, як викладати положення нового КПК, які не узгоджуються між собою або суперечать Конституції і іншим законам?

У новому КПК України, як виявилося, є багато «білих плям» та неузгодженостей, які, на мій погляд, потребують усунення ще до його вступу у дію. Зупинюсь на деяких із них.

1. КПК України 2012 року увів нові поняття, які не узгоджуються із положеннями Основного Закону – Конституції України.

Так, у ч. 2 ст. 29, ч. 2 ст. 30, ч. 2 ст. 31, ч. 4 ст. 35, ст. 61, ст. 62 Конституції вживається термін «злочин» [3]. КПК це поняття значно розширив, використовуючи термін «кримінальне правопорушення», доповнивши його «кримінальними проступками».

Ст. 31 Конституції вживає термін «розслідування кримінальної справи» [3]. Новий КПК замінив цей термін в багатьох статтях на термін «кримінальне провадження».

Ст. 63 Конституції надає процесуальне поняття осіб, що вчинили злочин – «підозрюваний, обвинувачений, підсудний» [3]. Новий КПК взагалі виключає поняття такого суб’єкта, як підсудний.

П. 3 ч. 1 ст. 121 Конституції передбачає, що органи прокуратури здійснюють нагляд, зокрема, за органами дізнання [3]. У новому КПК органи дізнання взагалі відсутні.

Таке вільне поводження із нормами Основного Закону, на мій погляд, є неприпустимим. Без внесення змін до Конституції України вживати у галузевому законі, яким є Кримінальний процесуальний кодекс, терміни, які не співпадають із визначеними у Конституції, не можливо.

2. Деякі положення нового КПК протирічать одне одному.

Так, ч. 5 ст. 9 КПК передбачає, що «кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини». Як розуміти це положення? Чи мають право суди та органи розслідування при прийнятті процесуальних рішень по конкретних справах посилатися на рішення Європейського суду з прав людини? Якщо так, то як це положення відповідає вимогам ч. 2 ст. 1 цього КПК, яка не відносить рішення Європейського суду з прав людини до кримінального процесуального законодавства України?

3. Процесуальний стан деяких суб’єктів не визначений.

У п. 18 ст. 3 КПК надано тлумачення поняття «слідчого судді», як судді першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю. Але у главі 3 КПК, яка іменується «суд, стороні та інші учасники кримінального провадження» про слідчого суддю та його повноваження взагалі не згадується. За останні роки в Україні було захищено декілька кандидатських дисертацій (В. І. Чорнобуком [4] у 2007 р., Ю. В. Скрипіною [5] та І. В. Гловюк [6] у 2008 р., Є. В. Большаковим [7] у 2012 р.), в яких були детально розроблені підстави судового контролю та повноваження слідчого судді по його здійсненню. Але в новому КПК України ці пропозиції не знайшли відображення. Повноваження слідчого судді та порядок прийняття їм процесуальних рішень і процедура їх оскарження розгалужені по багатьох статтях КПК, що суттєво ускладнює їх вивчення і не дає повного уявлення щодо процесуального статусу цього суб’єкту кримінального процесу.

Також у новому КПК України процесуальний статус підозрюваного визначений неоднозначно. Ст. 42 КПК передбачає, що підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру в порядку ст. 276–279 КПК, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Як бачимо, новий КПК використав стару не зовсім вдалу конструкцію, яка існувала у КПК 1961 р. [8] і не одноразово піддавалась критиці у юридичній літературі науковцями та практичними працівниками.

Щоб допитати особу в якості підозрюваного треба визначити її процесуальний стан –
тобто прокурор або слідчий за погодженням з прокурором мають скласти повідомлення про підозру або затримати особу чи обрати для неї запобіжний захід. Але прийняття цих рішень можливо, як правило, тільки після допиту цієї особи і з’ясування її відношення до правопорушення, що розслідується. І знову ми матимемо замкнуте коло і порушення прав людини при визначенні правового статусу підозрюваного.

4. У новому КПК України звужені права суб’єктів кримінального процесу.

Глава 3 нового КПК України «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» не містить норм щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, що значно погіршує процесуальний стан суб’єктів кримінального процесу. До речі, зміни та доповнення від 13.01.2001 до КПК 1961 р. (ст. 52-1, 52-5) [8] не тільки проголошували право на забезпечення безпеки, а й детально регламентували увесь порядок дії цього процесуального інституту: перелік осіб, що мають право на забезпечення безпеки, їх права та обов’язки, порядок застосування, скасування заходів безпеки та оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування.

На мій погляд, цей процесуальний інститут варто відновити у КПК 2012 р. в редакції від 13.01.2001, яка дійсно забезпечує право особи на забезпечення безпеки у кримінальному судочинстві.

5. Деякі положення нового КПК порушують право особи на захист.

Ст. 236-8 КПК України 1961 р. передбачала можливість оскарження постанови про порушення кримінальної справи особою, стосовно якої вона порушена, або її захисником. Цей засіб захисту законних інтересів особи, стосовно якої починалося кримінальне переслідування і проводились слідчі дії, цілком відповідав проголошеному у Конституції праву на захист. Відсутність в новому КПК можливості оскарження початку досудового розслідування, особою, відносно якої таке розслідування проводиться з моменту реєстрації заяви та повідомлення у Єдиному реєстрі досудового розслідування, є суттєвим порушенням конституційної засади – забезпечення права на захист.