Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

Криза колоніалізму та її. чинники Перша хвиля деколонізації Бандунзька конференція країн Азії та Африки

«Третій світ». Становлення руху афро-азіатської солідарності

• Криза колоніалізму та її чинники

о другої світової війни колоніальні володіння займали приблизно третину земної суші. В ко-j лоніях та на підмандатних територіях проживало близько одної третини населення Землі, ще одна його третина припадала на напівколоніальні країни.

По закінченні другої світової війни розпочався процес деколонізації, який тривав кілька десятиріч та спричинився до ліквідації колоніальних імперій.

Основними чинниками розпаду колоніальних імперій були:

1. Поразка в другій світовій війні Німеччини, Італії та Японії й утрата ними своїх колоніальних володінь.

2. Значне ослаблення колоніальних імперій Великобританії, Франції, Голландії та Бельгії.

4 9-302

!Sg,-^c

I If

З» і «за а

И «И

і tie а.ч S § я

S о

М У Ч V

о'

Я)

^^и а

ті

и и >

«3 Й»!»

sls*s

•eg

О ея

1 tilfelS fe^SI-'S

Ioi

tee⁸

J&o

,s*s,ej

. 5"

tpi

£5

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Після безуспішних спроб воєнними засобами зберегти свій колоніальний режим в Індонезії Голландія надала їй незалежність та вивела свої війська. В серпні — листопаді 1949 р. було досягнуто домовленість про визнання Голландією суверенітету Республіки Сполучених Штатів ІндоЦ незії та про входження її до складу Нідерландсько-і Індонезійського Союзу на чолі з голландською королей! вою. Ц

15 червня 1950 р. Індонезія офіційно проголосила себЩ унітарною республікою, а за кілька років (у квітні 1956 р.)| розірвала всі договори конференції «круглого столу». > У вересні 1950 р. Індонезія стала членом ООН. До середини 50-х років майже вся Азія, за виняткол кількох територій, визволилася від колоніальної залежй ності. На цей час територія колоніальних володінь змен-Ц шилася майже вдвоє порівняно з довоєнним часом. '{

З середини 50-х років розпочався новий етап колоніальних систем. \

Одну з найважливіших особливостей нового етапу] становило те, що розпад колоніальних систем наближався до вирішальної стадії. Процес ліквідації цих систеЦ) набрав глобального характеру. Національно-визво! боротьба була спрямована не лише проти тієї чи колоніальної держави, а проти колоніальної системи в' цілому.

Підсумком цього етапу став крах колоніальних системі в Африці. Слід зазначити, що процес деколонізації роз-Jj почався тут раніше, відразу після закінчення другої сві-J тової війни. '^:%

Африканський континент було поділено між pfc європейськими державами. Відсталість та роз'єднаї африканських народностей, відсутність чіткої класої диференціації та незрілість політичного руху, здавалосад давали колонізаторам підстави для сподівань на довгі ро-| ки неподільного панування.

Але африканці думали інакше. Африка зробила малий внесок у справу перемоги над фашизмом, і допомогло її народам усвідомити свою силу. За приб; ними розрахунками, близько 1 млн африканців було білізовано в армії союзників та близько 2 млн обслі—.-, вували діючі війська. Зросла роль африканської інтелігент

Тема 5 криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

ції, з середовища якої вийшло багато борців за свободу Африки: Кваме Нкрума, Джомо Кеніата, Ахмед Секу Type, Патріс Лумумба та ін. Реальною політичною силою на континенті став панафриканський рух. У зверненні П'ятого панафриканського конгресу (Манчестер, жовтень 1945 p.), що зібрав представників різних партій, профспілок, національних організацій з усіх кінців Африки, було проголошено: «Усі колонії мають бути вільними від закордонного контролю, як політичного, так і економічного».

У 1947—1948 pp. відбулося велике антиколоніальне повстання на Мадагаскарі. Його очолила партія «Демократичний рух за мальгашське відродження», створена в 1946 р. на базі широкого об'єднання різних верств населення. Франція відповіла масовими репресіями. Воєнні дії охопили п'яту частину території острова з населенням близько 1 млн. У ході придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашів, близько 20 тис. активістів руху ув'язнено. Проте ця героїчна боротьба позначилася на долі континенту.

В 1952 р. проти англійських колонізаторів повстав народ Кенії. Це повстання, що дістало назву «мау-мау», набрало характеру своєрідної селянської війни й тривале понад чотири роки. Базою для повстанців слугували непролазні джунглі. Під час придушення повстання англійські війська вбили понад 11 тис. африканців, понад 60 тис. були ув'язнені в тюрмах та концтаборах. В організації повстання колонізатори звинуватили Спілку африканців Кенії, створену 1946 р. Спілку заборонили, а її лідерів заарештували. Серед них був і Джомо Кеніата — майбутній перший президент незалежної Кенії.

У різних районах Африки прокотилися численні страйки, які мали не тільки економічний, а й політичний характер. Загальний страйк портових робітників у Матаді (Бельгійське Конго) в 1945 р. вилився у збройну сутичку з поліцією та військами. В Алжирі в травні 1945 р. жертвами розправ із хвилею виступів стали 45 тис; алжирців. Масові заворушення на континенті мали місце й пізніше. В Аккрі (Золотий Берег — тепер Гана) в лютому 1948 р. англійська поліція розстріляла демонстрацію, організовану спілкою ветеранів війни. Сумний підсумок репресій: 29 убитих та понад 200 поранених. У Нігерії в листопаді 1949 р. під час розстрілу африканських шахтарів, що

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

страйкували в місті Енугу, було вбито 18 та поранено 31 особу.

Африканський національно-визвольний рух набирав дедалі зріліших форм. Постали політичні партії, що очолили боротьбу за незалежність: «Народна партія конвенту» в Золотому Березі під проводом Кваме Нкруми, «Національна рада Нігерії та Камеруну» під керівництвом видатного політичного діяча Б. Азіківе, «Демократичний рух Африки», що розгорнув свою діяльність у більшості французьких колоній, та інші організації. їхня діяльність поступово підривала позиції колонізаторів.

В Африці активізувався арабський національно-визвольний рух.

У повоєнний період Лівія стала першою державою на африканському континенті, яка здобула незалежність. У 1950 р. ООН прийняла рішення про надання їй незалежності. У грудні 1951 р. Лівію було проголошено незалежним королівством.

У 1956 р. здобули незалежність Марокко та Туніс, у 1958 р. — Гвінея. В 1954 р. розпочалася визвольна війна в Алжирі, яка завершилася 1962 р. Під час референдуму 99 % алжирців проголосували за незалежність. У1962 р. була проголошена Алжирська Народна Демократична Республіка. Франція мусила визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру спричинило цілковитий розпад Французької колоніальної імперії.

Проголошення незалежності Судану в 1956 р. відбулося на хвилі повоєнної антиколоніальної боротьби. Доля Судану значною мірою пов'язана з долею арабського, в тому числі єгипетського, національно-визвольного руху. В 1899 р. під час колоніального поділу Африки^ Судан формально отримав статус англо-єгипетськога • кондомініуму (спільне керівництво), а фактично став британською колонією.:

Антиколоніальний рух у Єгипті дістав відгук у Судані; У 1951 р. парламент Єгипту денонсував угоду 1899 р. та -_% проголосив Судан частиною Єгипту. Англія не визнала \ цього рішення, посилила свою військову присутність У і Судані, проте, не покладаючись на воєнне вирішення \ проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм,-: Слід зазначити, що половину населення країни станов^

лять араби, що мешкають на півночі, на кордоні з Єгиптом, а південна частина країни заселена африканцями з числа негритянських етнічних спільнот. Це є істотним фактором політичної нестабільності.

В 1955 р. Установчі збори Судану ухвалили рішення про проголошення незалежності, а в 1956р. було проголошено незалежність Судану.

Характерну особливість розвитку національно-визвольного руху в цей період становило те, що з локально відокремлених рухів він переріс у глобальний, поширився на всі основні райони колоніальних імперій. З півдня хвиля національно-визвольного руху посунулася на північ та прокотилася потім по Західній, Центральній та Східній Африці.

Таблиця. Проголошення незалежності країн Азії та Африки

Дата	Азія	Африка

17 серпня	Індонезія
2 вересня	В'єтнам

22 березня	Трансйорданія
17 квітня	Сирія
4 липня	Філіппіни

1 січня	Ліван
5 серпня	Індійський
	Союз

4 січня	Бірма
4 лютого	Цейлон

липень	Лаос

26 січня	Індія

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД. НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Дата	Азія	Африка

24 грудня		Лівія

9 листопада	Кампучія

1 січня		Судан
2 березня		Марокко
20 березня		Туніс

6 березня		Гана
31 серпня	Малайська
	федерація

2 жовтня		Гвінейська Республіка

1 січня		Камерун
27 квітня		Того
20 червня		Федерація Малі
26 червня		Малагасійська Республіка
ЗО червня		Республіка Конго
1 липня		Сомалійська Республіка
1 серпня		Олгомея
3 серпня		Республіка Нігер
5 серпня		Верхня Вольта
7 серпня		Берег Слонової Кості
11 серпня		Чад
13 серпня		Центрально-Африканська
		Республіка
15 серпня		Конго (Браззавіль)
16 серпня	Кіпр
17 серпня		Габон
20 серпня		Республіка Сенегал
1 жовтня		Федерація Нігерія
28 листопада		Мавританія

27 квітня		Сьєрра-Леоне
9 грудня		Танганьїка

1 січня		Західне Самоа

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

Дата	Азія	Африка
1 липня		Королівство Бурунді
		Республіка Руанда
3 липня		Алжир
9 жовтня		Уганда

10 грудня		Занзібар
12 грудня		Кенія

6 липня		Малаві
24 жовтня		Республіка Замбія

18 лютого		Гамбія
11 листопада		Південна Родезія

ЗО вересня		Республіка Ботсвана
4 жовтня		Королівство Лесото

10 березня		Маврикій
6 вересня		Свазіленд
12 жовтня		Екваторіальна Гвінея

5 липня		Острови Зеленого Мису
6 липня		Коморські Острови
12 липня		Острови Сан-Томе і Принсіп
25 липня		Мозамбік

28 червня		Сейшельські Острови

27 червня		Республіка Джібуті

18 квітня		Зімбабве