Мовлення як інструмент терапевтичного впливу

Завдяки навичкам уважної поведінки (активного слухання та спостереження за клієнтом) консультант чує = сприймає = відчуває клієнта, опрацьовуючи його мовлення - він розуміє його. Мовленнєва комунікація консультанта і клієнта є предметною основою психотерапевтичної діяльності. Доцільні зміни в системі значень і особистісних смислів суб'єктивного досвіду клієнта

стають можливими завдяки створенню єдиного семіотичного простору, внутр. і зовн. межу і структуру якого контролює терапевт. Майже всі психотерапевтичні напрями так чи інакше приділяли увагу роботі з мовою клієнта, а, наприклад, структурний психоаналіз взагалі вибудовує психотерапевтичний процес здебільшого на основі мовного аналізу словесних виразів клієнта.

Аналіз формальної сторони мовлення має велике значення і для консультування. Тому

варто вивчати не тільки принципові положення щодо структури психотерапевтичного

дискурсу, які розроблялись у відомих концепціях (психоаналіз, гештальт-терапія та ін.), але

й дрібні технологічні прийоми, що дозволяють глибше розуміти те, про що розповідає

клієнт (НЛП). „Мовлення - спосіб досягнення неврозу", - писав Перлз. Щоб не поглиблювати

деформацій клієнта, він постулював такі правила роботи:

1.Не використовувати в дискурсі слів, що заміщують реальних людей/ ситуації (уникати слова "це").

2.Говорити „Я", замість: „Ми", „Вони" і т. ін.

3.Замінити вислів "Я повинен" на - "Я хочу",

4. Не використовувати мин. і майб. часу у висловах, користуватись тільки формами тепер. часу.

5.Говорити про почуття, а не домислювати і фантазувати.

6.Щоб актуалізувати емоц. переживання, розповідаючи про когось, варто використовувати прямі звертання до нього, тобто говорити з..., а не про... і т.д.

Звичайно, найбільш суттєві індикатори унікальної особистості клієнта описуються смисловими характеристиками його мовлення.