(Батько сидить, читає газету. Мати за вухо смика сина, той кричить).
Син. Пусти, я більше не буду!
Мати. Помилуйся на нього! Ану розказуй батькові, за що ти в школі набив дівчинку?
Син. А чого вона? Ми гралися в Адама і Єву, а вона замість того, щоб мені віддати яблуко, сама його з'їла!
Батько. Біжи, візьми в кошику яблуко і не смій більше бити дівчаток.
(Син вибігає, вбігає дочка, батько читає газету).
Дочка. Тату, а чого йде дощ?
Батько. Підростеш, дізнаєшся.
Дочка. Тату, а в Баби-Яги є бабенята?
Батько. Звідки я можу знати?
Дочка. Тату, а нащо коняці на плечах коси?
Батько. Запитай у коняки.
Дочка. Тату, а мотоцикл не любить цукерки?
Батько. Не знаю, я його не запитував.
Дочка. Тату, а ти не сердишся, що я тебе про все запитую?
Батько. Що ти, донечко? Як можна? Адже чим більше запитуватимеш, тим більше знатимеш.
Сценка 2.
(Заходить мама, а за нею син).
Син. Мамо, наші всі будуть на затемнення сонця дивитись. Можна, і я піду з ними?
Мама. Можна, іди, тільки не підходь близько. От же непосидюще, хоч би швидше вже канікули скінчились.
Вчитель. Діти, давайте пограємо.