Зарубіжні теоретики ринку виходять з того, що правильно розставлені параметри валютно-фінансової, кредитної, товарної, цінової політики та інші макроекономічні показники здатні автоматично відрегулювати всю решту економічних показників тільки за умови, якщо в економіці країни існує розвинена інфраструктура.
Відомо, що в нашій економіці інфраструктура взагалі, а товарних ринків зокрема, була чисто умовною і призначалася для централізованої планової економіки. Доринкові умови господарювання виходили з примусового визнання корисності товару або послуги незалежно від того, чи затребувана вона в даний період часу і для даного споживача чи ні. У результаті була сформована система управління товарними потоками, заснована на жорсткій ієрархії управління логістичним ланцюгом інфраструктурних елементів руху товару.
Адміністративно-командна система серйозно деформувала розвиток інфраструктури товарних ринків. Це було обумовлено, по-перше, залишковим принципом виділення інвестицій на її розвиток і вдосконалення, по-друге, наростанням у зв'язку з цим розриву в рівнях розвитку виробничої та соціальної інфраструктур.
Негативні наслідки такого впливу виявилися в наступному:
1) щоб подолати загальне відставання інфраструктури, нині необхідний колосальний обсяг інвестицій;
2) значна частина інфраструктури товарного ринку через структурні перетворення економіки стає просто непридатною і непотрібною, в той же час на її демонтаж і виведення з експлуатації необхідні значні додаткові ресурси.
Таким чином, без створення адекватної інфраструктури товарного ринку успіх ринкових перетворень економіки забезпечити неможливо. Самі ж перетворення повинні мати серйозне теоретичне обґрунтування, початкові принципи якого полягають в наступному:
1. Розмежування якісно різних елементів інфраструктури товарного ринку. При всій важливості якого-небудь елементу, необхідно виділити ті елементи, які відіграють чільну роль у русі товарних потоків. Таке розмежування дозволяє реалістично оцінити перспективи структурних перетворень у відповідних ланках. Так, пристосувати структуру автотранспорту до ринкових реалій можна швидше і легше (зокрема, використовуючи механізм приватизації), ніж структуру автомобільних доріг. У той же час спроби обмежитися приватизацією парку літаків без вирішення проблеми докорінної реконструкції наявних аеропортів не зможуть реально підвищити ефективність роботи цієї галузі.
2. Розмежування матеріально-речової та соціальна-економічної форм інфраструктури товарного ринку. Наприклад, виявити основну проблему розвитку інфраструктури товарного ринку - недолік інвестицій - можливо, а ось визначити дійсні умови її вирішення - складно. Адже докорінне питання реформування інфраструктури товарного ринку полягає не в обсягах інвестування, і навіть не в його джерелах, а в ефективності використання одержаних ресурсів.
3. Виділення внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку того чи іншого елементу інфраструктури товарного ринку або підсистеми в цілому.
4. Прийняття до уваги ролі держави в перетворенні інфраструктури товарного ринку. Складнощі в цій сфері обумовлені державно-монополістичним характером сучасного стану інфраструктурного комплексу. Цей державний монополізм камуфлюється формою природних монополій, а держава, будучи «соціальним» монополістом, всіляко сприяє збереженню монопольного положення ряду галузей цієї підсистеми інфраструктури, не допускаючи туди приватний капітал. Для порівняння, частка приватного капіталу в інвестиціях в інфраструктуру в розвинених країнах складає понад 20%.