Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні проступки розвивається у часі як послідовна низка пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, тобто стадій.
Під стадією адміністративно-деліктного провадження розуміють його порівняно самостійну частину, яка (поряд із загальними завданнями провадження) має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної особами, що беруть
участь у провадженні, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.
Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує: діяльність на відповідній фазі. Після прийняття такого документа розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою: наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, і базується на її результатах.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою має схожість з кримінальним процесом, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.
З огляду на аналіз нормативного матеріалу, практику діяльності суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження ми дійшли висновку про доцільність виділення у провадженні в справах про адміністративні проступки 6 стадій: 1) порушення справи; 2) розслідування справи; 3) розгляд справи; 4) винесення постанови; 5) перегляд постанови; 6) виконання постанови.
На першій стадії з'ясовується наявність ознак правопорушення у відповідному діянні і порушується справа. На другій стадії збираються докази, формулюються обґрунтування щодо наявності вини у діянні відповідної особи. На третій - уповноважений орган (посадова особа) аналізує й оцінює докази, робить висновок про винність (або її відсутність) відповідної особи, встановлює міру відповідальності особи (або інший спосіб реагування на її діяння), визначається з пропозиціями про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень. На четвертій стадії уповноважений орган (посадова особа) виносить постанову по справі, тобто у встановленій процесуальними нормами формі фіксує результати розгляду справи. П'ята стадія є факультативною. У її межах здійснюються дії щодо оскарження і опротестування постанови. Ця стадія закінчується прийняттям рішення про скасування, зміну, залишення постанови в силі. На шостій стадії здійснюються дії щодо виконання постанови.
Зазначимо, що не в усіх провадженнях стадії чітко виражені. Так, при стягненні штрафу на місці всі стадії (порушення, розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови) ніби поєднуються, ущільнюються, вміщуються у межах доволі нечисленних і досить простих дій компетентного представника відповідного органу.
Кожна стадія, у свою чергу, складається з окремих етапів, що становлять групи взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена так:
1. Порушення справи: а) встановлення ознак правопорушення; б) доставлення правопорушника; в) встановлення особи правопорушника (прізвище, ім'я, по батькові, вік, місце проживання); г) прийняття рішення про порушення справи; г) оформлення рішення про порушення справи.
2. Адміністративне розслідування: а) зібрання доказів (пояснення осіб, що мають причетність до вчинку і свідків, висновки спеціалістів, показання технічних приладів тошо); б) встановлення даних, що характеризують особу правопорушника (попередні протиправні вчинки та їхні наслідки, місце роботи, сімейний стан і стан здоров'я, джерела існування тощо); в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.
3. Розгляд справи, винесення постанови; а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; а) прийняття постанови; б) доведення постанови до відома.
4. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення.
5. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.
Кожний етап у свою чергу складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим, структура провадження в справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії - етап - стадія - провадження у цілому.
1. Порушення справи. Ця стадія є початковою і має своїм призначенням створення процесуальних умов щодо реалізації завдань провадження відповідно до чинного адміністративно-деліктного законодавства.
Чинний КУпАП доволі активно оперує терміном «справа про адміністративне правопорушення», який використовує у назвах розділів, глав, статей, а нормами ст. 250 «Прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення» наділив прокурора правом «порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення». Звідси випливає таке: а) адміністративно-деліктне провадження порушується, а не виникає якимось іншим чином; о) процесуальною формою здійснення такого провадження є справа про адміністративне правопорушення (проступок).
Втім, КУпАП не розкриває змісту понять «справа про адміністративне правопорушення (проступок)» і «порушення справи про адміністративний проступок». Більше того, він не фіксує момент, з якого вона має вважатися порушеною і не визначає процесуального документа, яким порушення справи оформлюється. Але КУпАП вказує на матеріальну обставину, за наявності якої справа повинна бути порушена. Цією обставиною є ознаки адміністративного проступку у діях певних осіб.
Цей термін («ознаки адміністративного проступку») законодавець використовує один раз у ст. 38 КУпАП «Строки накладення адміністративного стягнення» у такому контексті: «У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття».
З фрази «при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено...» випливає, що законодавець не розмежовує (або вважає за недоцільне чітке розмежування) понять, які містяться у статтях 38, 245, 251, 252, 283: а) ознаки адміністративного правопорушення; б) докази в справі про адміністративні правопорушення; в) фактичні дані щодо правопорушення; г) обставини справи. Це дає підстави вважати, що порушення справи про адміністративний проступок пов'язано з моментом встановлення його ознак і їх документальної фіксації.
Такі ознаки встановлюються: а) особою, яка уповноважена складати протокол про адміністративне правопорушення (ст. 255 КУпАП); б) особою, яка уповноважена застосовувати заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення (ст. 260 КУпАП), а саме: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів; в) особою, яка уповноважена здійснювати доставляння порушника (ст. 259 КУпАП); г) особою, яка уповноважена здійснювати відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп'яніння (ст. 266 КУпАП); д) особою, яка уповноважена накладати стягнення (штраф, попередження) на місці вчинення проступку без складання протоколу (ст. 258 КУпАП).
Серед перелічених осіб законодавець чітко й однозначно називає лише тих, що уповноважені складати протокол про адміністративне правопорушення і застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Виконання цих функцій супроводжується обов'язковою фіксацією у визначених законодавцем процесуальних документах, якими є: а) протокол про адміністративне правопорушення; б) протокол про адміністративне затримання; в) протокол про особистий огляд; г) протокол про огляд речей; ґ) протокол про вилучення речей та документів. Втім, закон дозволяє замість складання протоколу про особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів зробити відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
З урахуванням того, що адміністративне затримання застосовується як захід, коли вичерпані інші можливості щодо безперешкодного здійснення провадження у справі про адміністративний проступок. Разом з тим, фактично є крайньою мірою впливу на правопорушника. Єдиним процесуальним документом, який складається по всіх адміністративно-деліктних справах, виявляється протокол про адміністративний проступок.
З огляду на зазначене, в адміністративно-деліктній теорії набрала поширення точка зору, що саме цей документ необхідно розглядати як процесуальне оформлення факту порушення справи про адміністративний проступок.
Протокол, як зазначає Л. В. Коваль,- це початок провадження в адміністративній справі. Ю. П. Битяк дійшов висновку, що стадія порушення справи про адміністративний проступок полягає у складанні протоколу. На думку 3. С. Гладуна, про порушення справи свідчить лише наявність протоколу про адміністративний проступок. З ним фактично погоджується Н. В. Хорощак. Вона вважає, що провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку і його фіксації у процесуальному документі, яким виступає протокол про адміністративне правопорушення.
Цю позицію підтримано у законодавця, який у ст. 358 «Порушення справи про порушення митних правил» Митного кодексу України 2002 року зазначає, що справа вважається розпочатою з моменту складання протоколу про порушення митних правил.
Зазначеному підходу бракує урахування сучасного стану осмислення адміністративно-деліктної сфери і розвитку законодавства про адміністративні проступки. Його відбитком є спроба об'єднати стадію порушення справи і стадію розслідування в одну - першу стадію провадження. До такого висновку підштовхують особливості протоколу як процесуального документа.
Він є комплексним документом. У ньому не тільки фіксується факт проступку, а й містяться відомості про особу порушника, висновок щодо кваліфікацію діяння за відповідною статтею Кодексу, дані про свідків і потерпілих, пояснення порушника, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи і відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
На практиці його складання фактично і юридично виглядає адміністративним розслідуванням, а з огляду на те, що саме він здебільшого виступає первісним документом щодо порушення справи, то стають зрозумілими труднощі щодо розмежування зазначених стадій.
У такому контексті виникає питання про потребу (теоретичну або практичну) у розведенні по різних стадіях дій, які одномоментно реалізують дві функції адміністративно-деліктного провадження: а) порушення справи і б) розслідування її обставин.
Нинішня адміністративно-деліктна практика є першим і найголовнішим замовником щодо вирішення зазначеного питання не тільки з огляду на сучасний стан відповідних матеріальної і процесуальної підгалузей адміністративного права, а більш за все - з урахуванням тенденцій їхнього розвитку.
Аналіз матеріальної частини КУпАП свідчить про наявність значної кількості статей, у яких сформульовані склади, що потребують для їхнього встановлення відповідного перебігу часу. У таких випадках юридично коректно вести мову про первісне виявлення ознак проступку, а тому складання протоколу відповідно до вимог статей 254 і 256 можливо лише після з'ясування усіх обставин і отримання висновків про виконання особою відповідного складу, передбаченого законом.
Такими є порушення антимонопольного законодавства, законодавства про рекламу, валютного законодавства, законодавства про захист прав споживачів, у сфері податків і зборів, митної справи, охорони навколишнього середовища, провадження і обороту етилового спирту, алкогольної продукції, пожежної безпеки, дорожнього руху і на транспорті тощо.
Вони вимагають проведення розслідування, а потім - складання протоколу. Втім, для здійснення початкових дій щодо встановлення обставин проступку необхідна фіксація моменту виявлення у діянні ознак правопорушення у процесуальному документі.
Іншим запереченням щодо визнання протоколу універсальним документом, який виконує функцію порушення справи, є розбіжності у правовому статусі осіб, яким надано право на його складання. За ст. 255 КУпАП «Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення», цей документ мають право складати, по-перше, посадові особи державних органів; по-друге, посадові особи органів місцевого самоврядування; по-третє, представники громадських організацій (об'єднань громадян) і органів самоорганізації населення; по-четверте, позаштатні і громадські інспектори державних органів; по-п'яте, власники підприємств; по-шосте, адміністрація підприємств.
Отже, із шести видів суб'єктів, яким надано право складати протокол, державний статус мають лише ті, що належать до першої групи. Надавши право складання протоколу власникам підприємств, законодавець фактично дозволив виконання цієї процесуальної дії іноземцям і особам без громадянства, адже за чинним законодавством підприємство може бути засновано на власності фізичної особи (приватне підприємство), а суб'єктами права власності в Україні є «громадяни інших держав та особи без громадянства».
Таким чином, іноземці і особи без громадянства, представники громадських утворень і адміністрації підприємств, позаштатні і громадські інспектори опиняються у числі суб'єктів з юрисдик-ційними функціями, що мають право порушувати справи про адміністративні проступки, здійснювати від імені держави офіційну кваліфікацію певної групи протиправних діянь, а також інші процесуальні дії (встановлювати данні про особу правопорушника; опитувати правопорушника і свідків; оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю; роз'яснювати порушникові його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП; надсилати протокол органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення тощо.
Зазначені положення ст. 255 КУпАП не відповідають правовим реаліям українського сьогодення і потребують перегляду. Важливим компонентом удосконалення адміністративно-деліктного процесу є чітке визначення стадії порушення адміністративно-деліктної справи як за фактом (приводи і підстави порушення справи), так і за формою (фіксація цієї процесуальної дії у законодавчо встановленому документі).
Про доцільність введення у КУпАП відповідних норм йшлося ще до його прийняття - при аналізі Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення (1980) і обговорення проектів республіканських кодексів, але законодавець обрав інший варіант розв'язання проблеми структуризації провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наші пропозиції з цього приводу зводяться до такого.
По-перше, надати право складання протоколу про адміністративний проступок лише представникам органів публічної влади і відповідно до цього внести зміни до ст. 255 КУпАП.
По-друге, ввести до КУпАП статтю «Порушення справи про адміністративний проступок» такого змісту: «Справа про адміністративний проступок порушується посадовими особами органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки. Підставою порушення справи про адміністративний проступок є наявність ознак адміністративного проступку. Про порушення справи посадова особа виносить мотивоване рішення, яке оформлюється окремим документом або відповідним записом у першому за терміном складання документі про виявлення ознак адміністративного проступку».
Акцентувавши увагу на ознаках проступку як підставі щодо порушення справи, необхідно зупинитися також на понятті «привід порушення справи».
Порушенню справи передує одержання інформації про діяння. що має ознаки проступку. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення справи про адміністративний проступок.
Правове значення приводу До порушення справи полягає у тому, що він викликає публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції на сигнал про вчинення діяння.
Приводами до порушення справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення проступку уповноваженою особою.
Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушення справи вирішується за власною ініціативою осіб, які здійснюють адміністративний нагляд. Тут немає зовнішнього спонукального початку, поштовху до того, щоб ці особи зайнялися вирішенням питання.
Цей привід має характерні особливості, а саме: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю; б) припущення щодо проступку виникає лише у свідомості уповноваженої особи, і в разі не підтвердження такого припущення немає потреби офіційно спростовувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в) безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшого його розслідування цим суб'єктом.
Тут виникає питання про доцільність або недоцільність нормативної фіксації приводів порушення справи про проступок. Принаймні, така фіксація здійснена у Кодексі про адміністративні правопорушення Російської Федерації (стаття 28.1). Зазначений крок не є достатньо обґрунтованим. Фіксація у законі приводів щодо порушення адміністративно-деліктної справи фактично виглядає переліком можливих носів інформації про проступок, але він має бути або вкрай великим, або абстрактним. І у першому, і в другому випадках виконання ним своєї функції вимагатиме уточнень і корективів, що ускладнить роботу правозасто-сувача.
2. Адміністративне розслідування. Ця стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин проступку, їх фіксування і кваліфікацію. На цій стадії створюється передумова для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законом заходів впливу.
Вона починається з етапу доказування факту проступку. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, що підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопорушення, тобто є фактичними обставинами справи про адміністративний проступок.
Їх можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу проступку; б) обставини, що перебувають за рамками складу, але мають значення для індивідуалізації відповідальності.
Такі обставини можуть бути встановлені у різні способи: опитуванням осіб, які володіють інформацією, що має значення для справи (правопорушники, потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; оглядом тощо.
Усі встановлені обставини фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому даний етап завершується.
Наступний етап - встановлення даних про особу правопорушника. Такі данні встановлюються шляхом опитування правопорушника, вивчення його документів, а у необхідних випадках - зверненням до органів, що здійснюють облік громадян.
Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах усіх обставин у справі та завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258 КУпАП).
Протокол про адміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256 КУпАП) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися. їх поділяють натри групи.
По-перше, це відомості, що стосуються обставин вчинення адміністративного правопорушення. У протоколі зазначаються місце, дата і суть вчиненої провини. В обов'язковому порядку точно зазначається стаття Кодексу, що передбачає адміністративну відповідальність за це правопорушення. У разі вилучення у порушника предметів або документів, до протоколу заноситься відповідний запис.
По-друге, це відомості про особу правопорушника: прізвище, ім'я, по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ).
По-третє, це відомості, що стосуються форми протоколу. Тут зазначаються дата і місце його складання, прізвище і посада працівника, який оформив протокол (відсутність відомостей про нього робить його дефектним, оскільки невідомо, чи складений він повноважною на те особою, чи ні); прізвище та адреса свідків і потерпілих, за їх наявності.
Протокол скріплюється кількома підписами. Насамперед він мас бути підписаний особою, яка його склала, та правопорушником. За наявності свідків і потерпілого протокол підписують також ці особи.
Особі, яка притягується до відповідальності, необхідно роз'яснити її права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Вона має право ознайомитися зі змістом протоколу, занести власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису та зазначити мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але цей факт має бути зафіксований спеціальним записом.
У разі вчинення проступку групою осіб, протокол складається на кожного порушника окремо. Складання одного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизувати звинувачення, що ставиться кожному з них, позбавляє можливості прямо у протоколі дати свої пояснення щодо сутності проступку, обмежує право особи на захист у разі притягнення її до адміністративної відповідальності.
Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ (ст. 257 КУпАП).
3. Розгляд справи. Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються: адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рал; виконавчими комітетами селищних сільських рад; районними, (міськими) судами (суддями); органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.
Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях 218-244-7 КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення»).
Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру відповідальності. Відповідно всі етапи цієї стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278-286 КУпАП.
На етапі підготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зобов'язаний вирішити такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їхніх законних представників і адвоката.
Етап заслуховування справи починається з оголошення складу колегіального органу і представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, які розглядають справу, оголошують, яка справа підлягає розгляду, хто притягується до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їхні права та обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і дозволяються клопотання. У разі участі у розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.
У процесі заслуховування орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують відповідальність, чи завдано майнової шкоди, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадськості, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За результатами заслуховування виноситься одна з таких постанов (ст. 284 КУпАП): 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх); 3) про закриття справи.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення має містити найменування органу (посадової особи), що виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа, викладення обставин, установлених під час розгляду справи, посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність за такс адміністративне правопорушення, прийняте по справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення водночас вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові у справі зазначаються розмір шкоди, шо підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова у справі має містити вирішення питання про вилучені речі та документи, а також вказівки про порядок і сірок її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглядала справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні та секретарем цього органу.
Постанова виконавчого комітету селищної, сільської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
На заключному етапі стадії розгляду справи виконуються такі дії: постанова шляхом оголошення одразу після закінчення розгляду справи доводиться до відома суб'єктів провадження, що мають особистий інтерес у справі, а також до відома осіб або організацій, яким вона адресована. Про прийняте рішення повідомляється адміністрації або громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання правопорушника, вносяться пропозиції щодо ліквідації причин та умов правопорушень.
Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, по справі якої вона винесена. На прохання потерпілого йому теж мас бути видана така копія.
4.Перегляд постанови. Важливою гарантією законності та обґрунтованості застосування адміністративних стягнень є наявність
стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд
справ органами, на які покладено контроль за дотриманням за законністю постанов по справах про адміністративні правопорушення.
Перегляд - це новий розгляд справи суб'єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тому разі, якщо прийняту раніше постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обгрунтованість якої перевіряється, у другому - стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.
Стадія перегляду є факультативною, необов’язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.
5. Виконання постанови. Виконання постанов - завершальна
стадія провадження у справах про адміністративні проступки. її
суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення,
призначеного правопорушникові юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, зазнає відповідних нестатків
та обмежень особистого, морального або матеріального характеру.
Відповідно до ст. 299 КУпАП постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальним правилом підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладення стягнень набирають чинності негайно.
Виконанням постанов зайняті два види органів. По-перше, це органи, які звертають постанову до виконання. Згідно зі ст. 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), що виніс постанову. Діяльність щодо звернення постанови до виконання становить: своєчасне направлення постанови органу-виконавцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов'язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови з підстав, передбачених ст. 302 КУпАП. По-друге, це органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів зі здійснення виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Вона здійснюється діями, які завдають покараному відповідних втрат і правообмежень у встановлених постановою межах.