ВИЗНАЧЕННЯ: Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова». Вважається, що суржиком говорить людина, яка не володіє мовами «чистими», тобто літературними, нормованими — російською, українською або принаймні володіє лише однією з них, а замість іншої послуговується суржиком.
У масовій свідомості сформовано стереотипне уявлення, що, мовляв, «колись усі українці розмовляли чистісінькою українською мовою, але потім внаслідок русифікації стали балакати суржиком Успішним таке засвоєння другої мови може бути тільки в дитячому віці, тому суржикові, на відміну від комунікативних різновидів, сформованих на ґрунті однієї мови, тих же територіальних і соціальних діалектів, властива лексична й структурна неповнота, ущербність. Він утворюється внаслідок хаотичного заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхово засвоєної російської. Розмитість мовної свідомости носіїв українсько-російського гібриду засвідчують і відмінності в мовній самоідентифікації, властиві представникам суржикомовних середовищ різних регіонів України.
Так, за попередніми даними, носії змішаної субмови, опитані в Києві, переважно ідентифікують своє мовлення з українським, тоді як у Донецькій області інформанти, що спілкуються суржиком, ототожнюють його з російською мовою. Щоправда, ці спостереження потребують додаткових підтверджень. Як соціолінгвістичний феномен, суржик потребує ґрунтовного вивчення у трьох аспектах — лінгвістичному, психологічному і соціальному. Одним із головних практичних завдань таких досліджень має стати створення навчальних методик, здатних заблокувати розростання і вплив цього хворобливого явища, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів.
|
|
56.Словники-довідники ><з ><культури ><української ><мови ><у ><професійній ><комунікації
КУЛЬТУРА МОВИ — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ.
мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання
мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Гол. завдання К. м.
виховання навичок літ. спілкування, пропаганда й засвоєння літ. норм у
слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні,
неприйняття спотвореної мови або суржику.
Літературна мова – це відшліфований варіант загальнонародної мови. Це мова, що обслуговує всі сфери спілкування. Норма літ мови – це усталене вживання і узаконене використання мовних засобів. Саме за допомогою словників-довідників ми можемо покращувати нашу мову. К. м. безпосередньо пов’язана із станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках. Словни́к — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо). Словником також називають сукупність слів, які використовуються чиїй-небудь мові, сукупність слів певної мови.
Існують такі ти словників: перекладні, тлумачні, Етимологічні словники, Словники синонімів, антонімів, паронімів, Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови, Фразеологічні словники.
|
|
Словники синонімів, антонімів, паронімів, наприклад, теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення.
Фразеологічні словники. Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах.