Особливість творчості І. С. Нечуя-Левицького

Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби.

У творах І. Нечуя-Левицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкретності — соціальної, етнографічної, географічної із прагненням художника до поетизації кращих сторін народного життя, до зображення селянського світу в рельєфних, пластичних образах.

Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих антиклерикальних творах. У них, особливо в «Афояському пройдисвіті», він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української байки Григорія Сковороди та Євгена Гребінки. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.

У повісті «Кайдашева сім'я» яскраво постають сцени з життя села Семигори. Автор майстерно розкриває психологію дійових осіб у комічному діалозі між Карпом і Лавріном, у сценах сутичок, що відбуваються між свекрухою та Мотрею. Тут найповніше проявляються риси індивідуалізму, дрібновласницької психології, що робили нестерпним життя селянства.

Мова творів письменника — переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим досвідом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію, повість належить до найкращих творів українського письменства.

Змальовуючи людські характери, І. Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця — культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя. Характерною особливістю творчої індивідуальності І. Нечуя-Левицького є органічне поєднання тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. Показовою з цього погляду є передусім повість «Кайдашева сім'я». У ній м'які, пастельні описи мальовничої природи українського села, розповіді про найінтимніші, найніжніші почуття молодих героїв твору змінюються непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням патріархального селянського побуту. З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису

. Головною ж заслугою Нечуя-Левицького було створення соціально-побутової повісті й роману, у яких типові характери змальовані з повнотою, властивою письменникам гоголівської реалістичної школи, і поставлені в докладно описані етнографічно та соціально правдиві типові обставини.

Творчість Нечуя-Левицького — помітний внесок у подальший розвиток всієї української культури. Взірець високої майстерності, творчість письменника була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів, у засобах розкриття життя українського села XIX століття.

Цінність літературної спадщини Нечуя-Левицького полягає у реалістичному зображенні тієї епохи, в яку жив письменник. У творах письменника показані духовні багатства народу, висловлена любов автора до простого люду, віра в його сили, а також не примиренність до гноблення, до приниження людської гідності.

Твори:
Повість “Дві московки”( 1868) – вимальовує 2 образи – Ганни і Марини, два протилежних образи. Тиха, лагідна Ганна. Після солдатчини на село повертається Василь, який згодом одружується з Ганною. Марина заздрить, бо кохає Василя. Василь змушений покинути Ганну. Сина теж відправлено на службу. Син, омосковчившись, відцурався від Ганни. Марина не могла коритися умовам; осуд від села, змушує її покинути село. Марина помирає в місті, зовсім одна.

Повість «Бурлачка»– відбито період першого пореформеного 10-річчя. Нечуй-Левицький з гнівом викриває “губернаторів мужицького поту та сліз”, які заманювали селян на сахарні, на фабрики, а там створювали надзвичайні жорстокі умови. Він показав економічну безвихідь пореформеного села, створив новий тип бурлачки, яка зазнає поневірянь. Драматична доля жінки-покритки, звабленої паном, поєднується з показом нових випробувань нової недолі – бурлакування серед чужих людей без родини, без свого кутка. Головна героїня – Василина – молода, вродлива. Батьки віддають її на заробітки – на буряки. Виділялась своєю вродою. Запримітив панич. Стає наймичкою у панських горницях. Перше кохання дівчини. Василина викинута геть (з дитиною). Вирішує тікати, позбутися дитини – кидає його. Щасливе одруження героїні – розв^,язка. Повість названа “новим творчим здобутком письменника”. У попередніх творах ми не знаходимо такого багатства розкриття характеру.
“Афонський пройдисвіт” (1890). Письменник показав, що житейська суєта, прагнення нагромадження грошей не поминули не лише панотців, а навіть монахів. Сміливо викрив лицемірство, грошолюбство, аморальність, кар’єризм. Головними героями – є доля 4-х чорноризців. Автор знайомить нас зі ще одним пройдисвітом – Капронідосом. Автор вимальовує 4-х отців – о.Паладій, о.Ісакій, о.Єремія, о.Тарасій. Паладій – найбільше гостро розкрито суть релігії. У минулому був священиком, аристократ з багатої парафії, володіє великим господарством, брав велику плату, вирішує стати архієреєм. Ісакій та Єремія – з бідного населення, ставши ченцями, теж починають обирати народ. Тарасій – бурсак, москаль, братається з купцями, не відмовляється пиячити з міщанами. У автора відчутна еволюція в показі духовенства, яка виявляється у переході від гумористичного способу зображення до сатиричного.

За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка. Побутовим і соціальнимє конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.

Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістичного твору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально’етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм). Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань. Таким способом І. Нечуй-Левицький ретельно освоював «непочатий рудник» українського життя, свідомо акцентуючи на його побутово’етнографічних аспектах, а отже, і реалізував проголошені ним же принципи реальності, національності й народності.