Основні закономірності психічного розвитку

Розвиток кожної психічної функції, форми поведінки обумовлений багатьма особливостями, але психічний роз­виток має загальні закономірності (основні суттєві ситуа­ції, які визначають його), які виявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу.

Систему цих закономірностей утворюють такі чинники:

1. Нерівномірність розвитку. Виявляється вона в неод­наковому розвитку різних психічних функцій, властивос­тей, утворень: кожна з них має стадії піднесення, стабілі­зації і спаду. Про нерівномірність розвитку свідчать його темп, спрямованість і тривалість. Найвища інтенсивність коливань (нерівномірність) у розвитку функцій припадає на період їх вищих досягнень: чим вищий рівень продук­тивності у розвитку, тим помітніші коливання його вікової динаміки; чим нижчий рівень розвитку системи, тим силь­ніші коливання (піднесення змінюються значними спада­ми). У високорозвинутих системах коливання стають час­тішими, але амплітуда їх зменшується. Це означає, що складна система сама себе стабілізує, наближається у сво­єму розвитку до єдності і гармонії всіх її частин.

2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (роз­біжність у часі) фаз розвитку окремих органів і функцій. Як­що нерівномірність розвитку обумовлена нелінійною, багато­варіантною природою системи, то гетерохронність - особли­востями її структури, насамперед неоднорідністю елементів (єдністю через різноманітність). Це є причиною вибіркового розвитку структур і функцій, неоднакових темпів розвитку різних психічних утворень. За даними досліджень, чим потрібніша функція, чим важливіша її роль на певному етапі розвитку, тим раніше вона розвивається. Наприклад, дити­на вчиться орієнтуватися у просторі швидше, ніж у часі.

3. Сензитивність розвитку. У певні періоди свого жит­тя дитина виявляє найвищу чутливість до тих чи інших впливів, у неї активніше відбувається становлення тих чи інших сторін її психіки, інтенсивно розвиваються її фун­кції. Наприклад, найсприятливішим для оволодіння рід­ною мовою є вік з двох до п'яти років, коли дитина актив­но розширює свій словниковий запас, засвоює закони гра­матики рідної мови, опановує зв'язне мовлення.

Сензитивність (пізньолат. sensitivus - чутливий) вікова - опти­мальне поєднання умов для розвитку психічних процесів і власти­востей, притаманних певному віковому періоду.

Періоди сензитивного розвитку обмежені в часі. Згаяв­ши його, у майбутньому доведеться затратити чимало зу­силь і часу для розвитку певної функції.

4. Стадіальність розвитку. Психічний розвиток відбу­вається поетапно, кожна вікова стадія має свій темп і ритм. Наприклад, рік життя немовляти не рівноцінний ро­ку життя у дошкільному віці.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періоди; складність організації.

Кожна вікова стадія особливо цінна для психічного розвитку дитини. Тому важливо не прискорювати, а збага­чувати психічний розвиток, розширювати можливості дитини у властивих її віку видах життєдіяльності. Тільки реалізація всіх можливостей попередньої стадії забезпечує перехід до нової стадії розвитку.

Дитина посідає особливе місце у системі суспільних відносин.Перехід її від одного етапу розвитку до іншого є насамперед переходом до нового, якісно вищого і глибшо­го зв'язку із суспільством, частиною якого вона є і без зв'язку з яким не може жити.

Основними характеристиками стадії психічного роз­питку є:

1) соціальна ситуація розвитку - співвідношення зов­нішніх і внутрішніх умов розвитку психіки. Вона визна­чає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе;

2) новоутворення - новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і визначають перетворення у свідомості дитини, її внутріш­нє і зовнішнє життя. Йдеться про позитивні набуті особли­вості, які дають змогу перейти на нову стадію розвитку;

3) провідна діяльність - діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни у психіці дитини на певному віковому етапі. У ній найповніше представлені типові для цього ві­ку стосунки дитини з дорослим, ставлення до дійсності;

4) диференціація - відокремлення психічних проце­сів, властивостей і якостей одне від одного, перетворення їх на самостійні форми. Так, пам'ять виокремлюється із сприймання і стає самостійною діяльністю;

5) інтеграція - встановлення взаємозв'язків між окре­мими сторонами психіки. Наприклад, пізнавальні проце­си, подолавши період диференціації, встановлюють взає­мозв'язки один з одним на вищому, якісно новому рівні. Так, взаємозв'язки пам'яті з мовленням і мисленням за­безпечують її інтелектуалізацію;

6) кумулятивність - включення результату розвитку на кожній попередній стадії в наступну, з певними його трансформаціями. Таке накопичення готує якісні зміни у психічному розвитку. Наприклад, у процесі становлення і розвитку наочно-дійового, наочно-образного, словесно-ло­гічного мислення кожна наступна його форма виникає на основі попередньої, включає її в себе;

7) пластичність - можливість зміни психіки під впли­вом різних умов, засвоєння різноманітного досвіду. Так, новонароджена дитина може оволодіти будь-якою мовою незалежно від своєї національності, а відповідно до мовно­го середовища, у якому вона виховується. Один із проявів пластичності полягає в компенсації психічних або фізич­них функцій за їх відсутності або недорозвитку, наприк­лад при недоліках зору, слуху, рухових функцій;

8) наслідування - своєрідна форма орієнтування дити­ни у світі специфічно людських видів діяльності, способів спілкування, особистісних якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.

Істинним змістом психічного розвитку є боротьба внут­рішніх суперечностей, тобто боротьба між формами психі­ки, які віджили, і тими, що зароджуються. Саме внутріш­ні суперечності є рушійними силами психічного розвитку особистості дитини.

Різноманітні психічні процеси, властивості і якості особистості дитини постійно перебувають у стані диферен­ціації та інтеграції.

Отже, закономірності психічного розвитку дитини, які мають свої чинники та характеристики, передбачають і визначають її подальший розвиток у процесі онтогенезу.