Порівняльний аналіз психологічних портретів підприємця та менеджера

Як вважають науковці у галузі менеджменту, необхідно розрізняти поведінку підприємця і поведінку менеджера. Останній виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться у області контролю і управління ситуацією, тоді як на підприємця лягає, точніше, він сам бере на себе, тягар прийняття рішення.

Основні розходження між підприємцем і менеджером відповідно до провідних психологічних якостей легко позначити за допомогою двовимірної моделі Дж. Ронена, ілюстрація якої проводиться на рис 2.1. У моделі представлений континуум ухвалення рішення в умовах невизначеності. На його нижній крапці (екстремумі) знаходиться робітник, задачі якого характеризуються мінімальною невизначеністю. На іншому кінці – інноваційний підприємець. Уздовж континууму –характеристика, що найбільш змінюється – пошук новизни (novelty seeking). Іншу вісь складає цілеспрямованість (purposefulness) діяльності підприємця. Дуже близькі позиції на діаграмі зайняли підприємці і інвентори. Іноді ці фігури представлені в одній особі, але частіше інвентор виявляє креативність, завзятість і наполегливість у рішенні будь - якої новаторської проблеми, а підприємець – у її просуванні, у практичній реалізації відкриття; він засновує справу і, таким чином, доводить задум до кінця.

Як видно з рисунку 2.1, і підприємцям, і менеджерам властива висока цілеспрямованість діяльності, розвитий мотив досягнення.

Рисунок 2.1 – Двовимірна модель підприємництва, за Дж. Роненом

Розходження між підприємцями і менеджерами можуть бути інтерпретовані в таким чином: менеджери в більшому ступені побоюються новизни, тому що їхня основна мета – зберегти організацію, колектив, яким вони керують, і та підприємницька активність, яку вони, безсумнівно, виявляють, у безлічі ситуацій спрямована на виживання компанії. Підприємець, навпроти, прагне до змін, розвиткові, ризикові. Протягом життєвого циклу фірми знаходяться у тому чи іншому стані підприємницької активності.

Діаграма стає ще більш наближеної до дійсності з введенням автором такого параметра, як прийняття ризику (risk taking), що зростає зі збільшенням пошуку новизни і зі збільшенням цілеспрямованості діяльності.

З моделлю Ронена погоджується думка проте, що підприємець – це своєрідна антитеза менеджерові, оскільки перший працює в неструктурованому оточенні, де швидкі зміни відбуваються увесь час. Другий діє в налагодженій управлінській ієрархії, закони функціонування якої всебічно описані в класичному менеджменті.

Згідно літературним даним, найбільш яскраві розходження в психологічних портретах підприємця і менеджера стосуються лідерства і потреби у владі. Наприклад, Х. Хекхаузен вважає, що і менеджери, і підприємці виявляють виражені лідерські якості, але менеджер – лідер ієрархії, а підприємець – лідер ідей.

Наскільки теорія підприємництва є предметом саме економічної психології, можна судити за словами відомого американського ученого3. Блека: «Підприємництво, коли воно виникає, є результатом матеріальних передумов, але в той же час воно є станом мислення, баченням світу, типом особи, мотивацією і ідеологією» [24, с.234].Традиція психологічної оцінки підприємництва в економічній теорії підходить до ідей «господарського духу», «протестантської етики» історичної школи політичної економії. Проте, не дивлячись на такий ґрунтовний фундамент, протягом всього століття теорія підприємництва розвивалася як другорядна побічна дисципліна і в економіці, і в психології. Перелом відбувся в 70 - 80-і роки, коли до даного напряму науки різко зріс інтерес з боку ділових кіл. Головна причина такого інтересу була обумовлена динамікою економічних процесів у провідних капіталістичних країнах і, перш за все, у Сполучених Штатах. Вже на початку 70-х років американські вчені і практики помітили тривожну тенденцію в структурі інвестицій найбільших корпорацій — падіння частки витрат на НІДКР у ряді ключових галузей економіки і скорочення витрат на НІДКР за довгостроковими — від п'яти років і більше — проектами. Стурбовані даною тенденцією, вчені провели ряд досліджень і встановили, що однією з причин є економічна поведінка вищої ланки управління корпорацій.

Менеджери великих корпорацій прагнули перш за все до зміцнення становища своїх фірм на ринку і одночасно до зміцнення своїх особистих позиції у корпораціях. І те й інше мало коріння в специфіці корпорації, як товариства з обмеженою відповідальністю. Знаходячись, по суті, як найняті робітники у власників корпорацій — акціонерів — і несучи відповідальність перед ними за стані справ і виплату дивідендів, менеджери вважали за краще не ризикувати і орієнтувалися на найймовірніші, короткострокові проекти які приносили стабільні доходи. Тим самим з виробничих програм корпорацій поступово зникали інноваційні, довгострокові проекти, що вимагали ризику. Надалі з'ясувалася ще одна негативна риса, але вже психології, домінуючої усередині корпорацій — ті індивіди, які демонстрували схильність до нововведень і нестандартних рішень, виявилися важко сумісними з ієрархічною системою вертикального підпорядкування, пануючою в корпоративних структурах. Через десятиліття картина істотно змінилася.

В результаті численних досліджень було встановлено, що психологія людей, які включилися в цей підприємницький бум, насправді відрізняється від психології менеджерів великих корпорацій. Нові підприємства здійснювали прориви в ризикових, технологічно складних галузях, стимулюючи тим самим не лише науково-технічний розвиток, але і змінюючи кредитну політику банків, привчаючи останніх до вкладень в інноваційне виробництво. В результаті досліджень підприємницького буму в Америці, проведеного французьким Національним агентством із створення підприємств, були формалізовані моделі економічної поведінки, типові для підприємців і менеджерів.

Мотивація підприємця ґрунтується на прагненні до економічної незалежності і опори на власні сили; підприємець не боїться «забруднити руки брудною роботою», може замінити власних працівників; схоплює суть справи, а не структуру управління; звертає увагу — перш за все на технології і ринки; вважає за краще скромний ризик, заснований на розрахунку, готовий інвестувати великі суми, але якщо вони дають віддачу; найвище цінує свою незалежність, не звертає особливої уваги на символи і аксесуари своєї діяльності; невдачі для нього — уроки; орієнтується на свою власну думку; і, нарешті, поганий сім'янин, що цілком віддає себе справі [30, с.202].

Класичний менеджер мотивується, перш за все, прагненням до просування по службі і владі; уміє делегувати повноваження, керувати групою, що займає, фактично весь його час; головним вважає професійне управління, звертає увагу, перш за все, на атмосферу, що панує усередині фірми, дуже обережний; для нього велике значення має символіка його діяльності — який у нього офіс, на якому поверсі він розташований і т. д.; прагне уникати помилок і несподіванок, визнання поразки відкладає на останній момент; погоджується з тими, хто має владу, своє рішення визначає, дізнавшись думку патрона; хороший сім'янин.

У цей період переживають друге народження праці американського психолога Д. Макклелланда. Працюючи в 40 - 60-і роки, Макклелланд створив психологічну теорію, багато з положень якої мають безпосереднє відношення до підприємництва. Він висунув гіпотезу, згідно з якою індивідуальна економічна активність залежить від потреби до дії успіху. Чим сильніше розвинена ця потреба, тим більших успіхів у бізнесі досягає той або інший суб'єкт. Шляхом різних експериментальних досліджень Макклелланд і його колеги виробили методику визначення кількісних параметрів потреби до досягнення. Надалі була встановлена кореляція між високим нЕйч (пАсh) (так скорочено формулюється поняття потреби в досягненнях) і успішною підприємницькою діяльністю. Макклелланд вважав, що ключовою якістю підприємця є прагнення до нововведень, тому навіть такі моменти як власність на дане підприємство, не мають для підприємця принципового значення. Він також більше покладається на допомогу експертів, ніж родичів і знайомих. Він вважає за краще почати нову справу, а не розвивати вже налагоджене виробництво. У підприємця достатньо своєрідне ставлення до грошей — психологічна цінність грошей для нього полягає в їх ефективності як засобу досягнення мети, самоцінність грошей для підприємця невисока.

На думку Д. Маккеланда, підприємці, що створюють фірми, рідко відрізняються лідерськими якостями, тому що у них домінує мотив досягнення, який є «грою однієї людини», і для нього не вимагається глибокого залучення інших людей. Таке трактування співзвучне даним тих авторів, які роблять акцент на незалежності особистості підприємця. Маккеланд також виділяє як провідні мотиви підприємця прагнення до незалежності свободи дій, творчої роботи і створення капіталу.

Так, наприклад, Р.Хисрич виділяє як ведучі мотиви підприємця прагнення до незалежності, волю дій, творчої роботи і створення капіталу.

Таблиця 2.2 - Порівняння особистісних і поведінкових якостей у традиційних менеджерів, підприємців і інтрапренерів

Література:

1. Дейнека О.С. Экономическая психология: социально-политические проблемы.-Спб.: Изд-во Санкт-Перербургского университета, 1999. – 240 с.

2. Ложкін Г.В., Спасєнніков В.В., Комаровська В.Л. Економічна психологія: Навчальний посібник.- К.:ВД «Професіонал»,2004.- 304 с.