Оплата праці персоналу

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовій формі, яку відповідно до трудового договору власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за вико­нану ним роботу.

Форми і системи оплати праці робітників: 1. Відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

2. Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами)

Розмір заробітної плати залежить від ступеня складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових рис працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Заробітна плата, як правило, складається:

— з основної заробітної плати;

— додаткової заробітної плати;

— інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану ро­боту відповідно до встановлених норм праці (норми часу, ви­робітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встанов­люється у формі тарифних ставок (окладів).

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу по­над установлені норми, за трудові успіхи й винахідництво, а також за особливі умови праці. До неї входять доплати, над­бавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням ви­робничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат нале­жать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами й положеннями, компен­саційні та інші грошові й матеріальні виплати.

Державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальна заробітна плата. Мінімальна за­робітна плата — це законодавчо визначений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, денну або погодинну норму праці (обсяг робіт). До неї не вклю­чаються доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати.

Мотивація трудової діяльності

Мотивація – це процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що направлена на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Мотивація на рівні підприємства має базуватися на таких вимогах:

-надання рівних можливостей щодо зайнятості і службового просування.

-узгодження рівня оплати праці за її результатами та визнання особистого внеску у загальний успіх.

-захист здоров’я працюючих.

-можливість творчої реалізації працівника.

-підтримка в колективі атмосфери довіри.

На практиці розрізняють такі види мотивації:

1. Економічна (пряма).

-відрядна оплата;

-почасова оплата;

-премії за реалізацію;

-участь у прибутках;

-оплата навчання;

-виплати за відсутність невиходів.

2. Економічні (непрямі).

-пільгове харчування;

-доплати за стаж;

-пільгове користування житлом, транспортом тощо.

3. Не економічні.

-збагачення праці;

-гнучкі робочі графіки;

-охорона праці;

-програми підвищення якості трудового життя;

-просування за службою;

-участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

Можливі моделі мотивації трудової діяльності

Моделі мотивації ґрунтуються на певних теоріях.

Це теорії:

-справедливості;

-очікування;

-потреб;

-самовиявлення;

-поваги;

-соціальні;

-безпеки та захищеності;

-фізіологічні.