Ефективність роботи освітнього психолога визначається насамперед тим, наскільки він забезпечує основні психологічні умови, що сприяють розвиткові учнів.
Першою психологічною умовою ефективного розвитку учнів є передусім необхідність забезпечення максимальної реалізації в роботі педагогічного колективу з учнями вікових можливостей і резервів розвитку учнів не лише в аспекті врахування в педагогічній праці їхніх психологічних особливостей, а саме активного формування психіки дитини шляхом переведення існуючих резервів розвитку з потенційного в актуальний стан.
Другою психологічною умовою є розвиток їхніх індивідуальних особливостей у середині кожного вікового періоду: пізнавальних і соціальних інтересів, здібностей і схильностей, самосвідомості (самооцінки, тендерної самоідентифікації), спрямованості, ціннісних орієнтацій та життєвих планів.
Третя важлива складова психологічних передумов розвитку особистості дитини в умовах навчально-виховного закладу, над забезпеченням якої працює психолог, — це створення в освітній установі сприятливого психологічного клімату, який визначається передусім гуманним, розуміючим спілкуванням, продуктивною взаємодією дитини з дорослими й однолітками.
|
|
Створення зазначених передумов забезпечується різноманітними видами діяльності психолога освіти, основними з яких є такі:
1. Психологічна просвіта як найперше прилучення педколективу, учнів і їхніх батьків до психологічних знань. Таку роботу психолог реалізує через проведення факультативних занять з учнями й виступи з доповідями на зборах педагогічного колективу, через читання тематичних лекцій у рамках батьківських зборів і конференцій.
2. Психологічна профілактика, зміст якої полягає в постійній роботі психолога з метою подолання можливих негараздів у психічному й особистісному розвитку учнів. Важливого значення в цьому набуває профілактична робота, зорієнтована на запобігання розвиткові в учнів різних форм девіантної поведінки й наркозалежності. Серед шляхів роботи зі школярами тут особливо продуктивними є своєчасне виявляння осіб "зони ризику" й організація для них спеціальних занять із застосуванням активних методів соціально-психологічної підтримки.
3. Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв'язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей звертаються учні, викладачі та батьки. Психологічне консультування передбачає глибоке розуміння психологом суті проблеми, а також надання клієнтові конкретних рекомендацій щодо шляхів розв'язання її, прийнятних для нього.
|
|
4. Психодіагностика як поглиблене проникнення психолога за допомогою спеціального методичного інструментарію у внутрішній світ дитини або дорослого клієнта. На основі одержаних результатів психодіагностичного обстеження робиться висновок про рівень готовності дитини до дальшого успішного навчання, про педагогічний потенціал учителів і батьків, здійснюється прогнозування ходу розвитку або корекції учнів, оцінюється ефективність профілактичної чи консультативної роботи з ними.
5. Психокорекційна робота як усування відхилень у психічному (інтелектуальному й особистісному) розвитку учнів.
6. Робота з розвитку здібностей дитини й формування її особистості.
68. Етапи обстеження психологом проблемної дитини, відповідно до схеми Л.С. Виготського. В роботі освітнього психолога У 20—30 рр. XX ст. Л. С. Виготський розробив і використовував у роботі з проблемами соціалізації дітей продуктивну для практичного психолога освіти схему організації їх психолого-педагогічного обстеження. Основу його схеми становлять шість етапів дослідження, кожен із яких має власну специфіку. Перший етап передбачає ретельний добір скарг із метою формулювання змісту запиту дослідження. Перш за все беруться до уваги скарги дитини, її батьків або ж представників навчально-виховної установи, де перебуває чи яку відвідує дитина. Тут найважливішим є орієнтація не на оцінки, думки й узагальнювання, які часто містять скарги дорослих (дитина зла, погано вчиться або відстала), а саме: реальні факти, які підтверджують небезпідставність їхнього занепокоєння. Не менш суттєвими є й суб'єктивні показання самої дитини, здобуті на тій же основі. Оскільки й тут вона може необ'єктивно себе оцінювати, говорити неправду, то для психолога важливим стає сам факт брехні, психо-лого-педагогічне пояснення якого становить самостійне дослідницьке завдання. Другим етапом дослідницької схеми є історія розвитку дитини, яка має виступати основним джерелом усіх дальших відомостей про дитину. Сюди традиційно відносять виявлення її спадкових особливостей, своєрідності пренатального і постнатального розвитку, базового середовища, в якому народилась і соціалізується дитина, історію її виховання. Загальною й найсуттєвішою вимогою на цьому етапі є вимога створення причинного життєпису, тобто такого викладу подій, який ставить їх у причинно-наслідкову залежність, викриває суттєві зв'язки й розглядає даний період історії як пов'язане динамічне ціле, з метою зрозуміти закони, зв'язки, на яких побудовано і яким підкорено його рух. Найефективніша модель такого викладу повинна будуватися за принципом: теза й її обґрунтування. Третій етап — симптоматологія розвитку, завдання якого полягає у визначенні рівня й характеру розвитку, яких дитина досягла на даний момент. Основними засобами дослідження тут виступають доступні дослідникові науково-психологічні методи здобування емпіричної інформації, адекватні проблемі. Як допоміжні на цьому етапі залучаються педагогічні відомості про успішність навчання, медичні діагнози, відомості щодо навчальної підготовки й виховання дитини. Четвертий етап — педологічний діагноз (психолого-педагогічний). Першим кроком на цьому шляху є симптоматичний, або емпіричний діагноз, який обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, і на цій підставі безпосередньо будуються практичні висновки. Другий крок — етіологічна, або причинна діагностика, яка передбачає пошук спеціалістом психологічних причин емпіричних симптомів, які він констатував. Третій крок у постановці діагнозу — це типологічний діагноз, суть якого полягає у вивченні певного конкретного явища з погляду його класифікації, тобто приналежності до певного, вже описаного в характеристиках психологічних механізмів утворення й розвитку, типу важковиховуваності або ж неуспішності в навчанні. Зрозуміло, що для цього необхідні відповідні професійні знання дослідника, його здатність до накопичування й систематизації їх. Четвертий крок — це розкриття причин, які не лише пояснюють дане явище в кінцевому розумінні, а й найближчим чином визначають його. П'ятий етап — це прогноз, який базується на здатності дослідника передбачити на основі інформації попередніх етапів дослідження дальший шлях і характер дитячого розвитку. Такий прогноз необхідно розробити щонайменше двох видів: позитивний і негативний. Позитивний прогноз вимагає від психолога передбачення тих змін у психічному розвитку особистості дитини, які стануть наслідками реалізації по відношенню до неї психолого-педагогічного призначення. Негативний прогноз передбачає віддзеркалення картини дальшої динаміки зафіксованих негативних тенденцій розвитку особистості дитини за умови незмінності тих обставин її життєдіяльності, які виявлено на момент обстеження.
|
|
Шостий етап — психолого-педагогічне призначення складає найважливішу практичну частину дослідження. Воно повинно бути конкретним, змістовним, давати цілком певні, чіткі й зрозумілі вказівки відносно пропонованих заходів і тих явищ.