У 1868 р. Мендель залишив свої досліди по виведенню гібридів. Тоді ж він був обраний на високу посаду настоятеля монастиря, яку займав до кінця життя.
Незадовго до смерті (1 жовтня 1883р.), як би підводячи підсумок свого життя, він сказав:
"Якщо мені і приходилося переживати гіркі години, то прекрасних, гарних годин випало набагато більше. Мої наукові праці дали мені багато задоволення, і я переконаний, що пройде не багато часу - і увесь світ визнає результати цих праць".
Помер Грегор Йоганн Мендель 6 січня 1884 р.
Пів міста зібралося на його похорон. Вимовлялися промови, у яких перелічувалися заслуги покійного. Але, як це не дивно, ні слова не було сказано про того біолога Менделя, якого знаємо ми.
Усі папери, що залишилися після смерті Менделя, - листи, ненадруковані статті, журнали спостережень - були кинуті в піч.
Але правий був Мендель у своєму пророцтві, зробленому за три місяці до смерті. І через 16 років, коли про Менделя довідався весь цивілізований світ, нащадки кинулися розшукувати випадково уцілілі від полум'я окремі сторінки його записів. По цих обривках було відтворене життя Грегора Йоганна Менделя і дивна доля його відкриття.
|
|
Грегор Мендель, за свідченням знавших його, дійсно був доброю і приємною людиною, але чи мало добрих людей живе на землі, чи мало їх помирає?
Він був слугою церкви і за сорок років в загалом нічим не скомпрометував свого «мундира», хоч і не висловлював зайвої запопадливості. Таких слуг у церкви було теж чимало, але їх звичайно не пам'ятають.
Він досяг високої церковної й у певній мірі політичної посади і зробився директором місцевого банку, хоча як політик і фінансист він був недостатньо далекоглядний. Але через роки після його смерті (1884) раптом виявилося, що він був великим ученим, що прорвався в невідомий відсік природи. Причому не дилетантом, якому пощастило випадково наткнутися на дорогоцінну знахідку, а широко ерудованим дослідником, чий оригінальний розум зумів точно задати живій природі одне з корінних питань її буття, і в послідовній титанічній праці одержати чітку однозначну відповідь, і знову витягти цю відповідь з перехресних експериментів, і зрозуміти його місце у всій системі людського знання, і закласти всім цим фундамент нової області пошуку, ім'я якої «генетика» – наука про спадковість. Коли абат Мендель у пам'яті людей перестав бути усього лише доброю людиною, усього лише колишнім шкільним учителем, який у порядку захоплення займався якимись дилетантськими експериментами, - коли він став в очах усього людства МЕНДЕЛЕМ, чиє ім'я було зараховано до числа творців нетлінних духовних цінностей, - отоді і почалися розшуки усього, що уціліло від полум'яної байдужності.
Список використаної літератури:
Н. Грін, Біологія, Москва, “МИР”, 1993.
М. Григор'єв, Як стати розумним, Москва, “Детская литература”, 1973.
Ф. Кибернштерн, Гени і генетика, Москва, “Параграф”, 1995.
А. Артемов, Що таке ген, Таганрог, “Красная страница”, 1989.