Причини економічного піднесення ФРН в 50-х роках XX ст

На тяжкий стан економіки Німеччини, крім воєнної розрухи, впливав демонтаж оснащення промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав — переможниць у війні 2 серпня 1945 p., a також поділ країни. Існування двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади і німецьких органів самоврядування — дезорганізувало господарське життя країни. Обидві виявились неспроможними забезпечити раціональне ве-дення господарства.

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини у могутню квітучу державу. Реформи, що привели пізніше до "німецького дива", проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла; об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців; допомога у розробці проектів реформи. Натхненником і організатором здійснення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897—1977). Він розпочав проводити її у 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. Потім у 1949—1963 pp. він був міністром економіки в уряді Аденауера (1949—1963), заступником федерального канцлера (з 1957р.), канцлером республіки (1963—1966).

Плани Л. Ерхарда спирались на грошову реформу, вільні ціни і підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, метою якої було позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку було оголошено недійсною і замість неї вводилась нова валюта — дойчмарка (німецька марка). Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачувались одразу, а решта 20 — через місяць. Пенсії і заробітна плата виплачувались у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установлювався 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожена" друга половина пізніше розблоковувалась: 1/5 суми можна було вилучити, 1/10 — вкласти у цінні папери, а решта 70 % виводились з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувались також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва і збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювались. Новий емісійний банк — Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після грошової розпочалась реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовувався адміністративний розподіл ресурсів, скасовувалися нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін і заробітної плати проводилось поступо-во. Зник "чорний ринок". Магазини заповнились товарами, замість пошуку продуктів люди стали турбуватись про їх виробництво. Інфляції майже не відчувалось. Ціни зросли лише на кілька відсотків приблизно в тій же пропорції, що і заробітна плата. Вже через півроку ціни стабілізувались. Було прийнято закон проти безпідставного завищення цін, друкувались каталоги доречних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Одночасно реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства важливе значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалось, що відповідальність за економіку несе одна лише держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства і вимогами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну і податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази та ін. Особлива роль відводилась дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У всіх розвинутих країнах і до сьогодні дрібний і середній бізнес є одним з основних роботодавців і головним середовищем, де народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був вдвічі вищий 1936 р. До середини 50-х років ФРН вийшла на друге місце після СІЛА за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і Німеччина отримала позитивне сальдо торговельного та платіжного балансу. А до кінця 60-х років вона стала передовою країною Західної Європи і зайняла друге місце після СІЛА за рівнем промислового виробництва.