Структура комунікативного потенціалу студента

Період навчання у вищих навчальних закладах - це важливий період соціалізації людини. Соціалізація -це процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у ході якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки її норми та шаблони, які прийняті в певній групі та суспільстві.

У студентському віці діють всі механізми соціалізації: засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю, механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи.

Студентський вік також характеризується прагненням самостійно й активно обирати той чи інший життєвий стиль та ідеал, а це відповідає умовам соціалізації, згідно з якими індивід повинен відігравати активну роль. Отже, навчання у вищих навчальних закладах є потужним фактором соціалізації особистості студента і цей процес іде впродовж самої життєдіяльності студентів і викладачів.

На характер спілкування впливає диференціація особистісних рис, яка й дає змогу окреслити структуру комунікативного потенціалу студента, до якої належать:

1. Психофізіологічні властивості індивіда - вроджені індивідуальні характеристики студента: тип нервової системи, тип темпераменту, схильність до екстраверсії чи інтроверсії та ін.

2. Мотивація спілкування й передусім ставлення студента до предмета спільної діяльності, учасником якої він є завдяки соціальному контактуванню. Це - сукупність характеристик, які утворюють домінування потреби в діловому спілкуванні, котра спричинює ґрунтовну мотивацію до ефективного учіння, дієве спрямування на навчальну діяльність.

3. Контактність особистості. Цей блок моделі комунікативного потенціалу особистості обіймає широкий спектр індивідуальних особливостей самого процесу спілкування та входження студента у спільну навчальну діяльність, а саме:

- інтенсивність спілкування, кількість комунікативних актів та їх тривалість;

- ініціативність у контактах, яка виявляється у прагненні особистості організувати мовленнєвий процес, задавати тон взаємодії, входити й виходити з контакту, обстоювати певний стиль взаємин;

- імпульсивність комунікативної поведінки, яка відображає схильність особистості будувати спілкування ситуативно, із врахуванням непересічних обставин, покладаючись на імпровізацію, або, навпаки, діяти у спілкуванні тільки за наперед заданими планом, орієнтуватися переважно на звичні, добре обдумані варіанти своїх дій;

- широта довкілля, причетного до спілкування, яка характеризує простір реальних зв’язків і можливостей у збагаченні власного досвіду через контакти з іншими людьми;

- емоційне задоволення взаєминами як міра психологічного комфорту та благополуччя особистості у спілкуванні, як глибина й повнота входження у спільну навчальну діяльність із членами студентської групи, а відтак як організація позитивного соціально-психологічного клімату в навчанні.

4. Соціально-парцептивні здібності, щонайперше спроможність розуміти психологічні особливості іншої людини і враховувати їх у спілкуванні, виступаючи як суб’єкт та об’єкт групового пізнання. Важливе значення тут має емпатія як специфічне новоутворення, спрямоване на пізнання й розуміння іншої людини, рефлективність, товариськість, емоційну чутливість, здатність до антиципації й саморегуляції.

5. Соціально-психологічні характеристики, які визначають місце особистості у системі міжособистісних, емоційних, предметних, групових відносин, взаємостосунків. Ці характеристики відображають не стільки процесуальний бік входження особистості у спільну діяльність з іншими, скільки його результативний бік, тобто досягнуту глибину входження в колективну співпрацю.

6. Рефлективно-самооцінкові здібності, котрі характеризують якість усвідомлення особистістю власних комунікативних можливостей, адекватність самооцінки в повсякденних актах спілкування, професійно значущих ситуаціях та за умов екстремального контактування, правильність розуміння своєї участі у спільній навчальній діяльності й у системі соціально-психологічних відносин студентської групи.

7. Комунікативні навички й уміння, тобто така інтегративна якість особистості, яка розвивається на підґрунті раніше засвоєних знань, навичок, виявляється у здатності ефективно виконувати комунікативну діяльність у нових мовленнєвих ситуаціях і є системотворчим компонентом професійної підготовки спеціалістів. У структурі комунікативного потенціалу традиційно виокремлюють критерії навичок ділового спілкування: контактність, організованість, емоційна стійкість, рефлексивність, варіативність, якість мовлення, особистісний механізм спілкування. [13; с.97]

Контурно охарактеризовані компоненти комунікативного потенціалу особистості утворюють цілісну й взаємопов’язану систему властивостей, яка, з одного боку, формується в різноманітних процесах і в її спільній діяльності з іншими людьми; з другого - закріплюючись в особистісній структурі у вигляді своєрідного індивідуального неповторного стилю участі у спілкуванні, безпосередньо впливає на сам характер такої участі, визначаючи його своєрідність і непересічність.