2020-04-20
155
Період навчання у студентів професійних навчальних закладів збігається з юністю - важливим віковим етапом, пов’язаним у соціальному плані зі стартом багатьох життєвих напрямків.
Зважаючи на положення щодо того, ніби рушійними силами розвитку психіки людини як суб'єкта діяльності, як особистості є внутрішні суперечності, Г. С. Костюк виділяє такі основні суперечності віку, до якого належить переважний контингент учнів професійних училищ:
- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення;
розходження між новими пізнавальними цілями і наявними в учнів способами дій;
розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда й способом його життя;
розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.
Навчання й виховання сприяють переборенню внутрішніх суперечностей. Так, суперечності між новими вимогами діяльності і несформованими вміннями й навичками, що постійно виникають у ході навчальної діяльності учнів, розв'язуються через оволодіння новими способами дій, більш досконалими операціями й прийомами розумової діяльності.
Характерно, що на ранніх етапах розвитку людини суперечність внутрішніх тенденцій, як правило, не усвідомлюється. Лише на пізніх життєвих етапах вона стає предметом самоусвідомлення, переживається як невдоволеність людини собою і, одночасно, як прагнення до подолання цієї невдоволеності.
Розв'язання суперечностей і, відповідно, прогресивний розвиток особистості можливі за умов їх усвідомлення особистістю, наявності волі в їх вирішенні, гуманістичних міжособистісних стосунків, виховання і самовиховання. Підсумком розв'язання суперечностей є виникнення психічних новоутворень віку, побудова нової системи стосунків, включення в нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід людини до нового психологічного віку. На кожному етапі онтогенезу виникають нові суперечності, які потребують свого способу їх розв'язання.
Соціально-економічні перетворення в Україні характеризуються складністю й неоднозначністю процесів на ринку праці. Та, не зважаючи на це зміст, форми і методи підготовки молоді, які забезпечать її успішне входження у світ професійної праці й формування своєї перспективної професійної траєкторії потребують модернізації. Результати психолого-педагогічних і соціологічних досліджень свідчать про аморфність професійних намірів сучасної молоді, нездатність підростаючого покоління до раціонального поєднання професійно-технічної підготовки з процесами самопізнання й саморозвитку з метою професійного зростання, недостатню ефективність виховного впливу професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) на процес її підготовки до прогнозування свого професійного розвитку тощо. У цьому зв’язку є актуальною проблема підготовки учнів ПТНЗ до побудови особистої професійної кар’єри, що визначає необхідність пошуків нових підходів до її розв’язання в інтересах як самої особистості, так і суспільства. Підготовка до вибору кар’єри передбачає формування у молодої людини системи специфічних знань та навичок, які дали б їй змогу в прийдешньому адаптуватися до суспільно-економічних змін, домогтися щоб робота стала значущою часткою способу життя. Обрання такої позиції підготовку особистості до вибору кар’єри можна трактувати як загальний обсяг досвіду, через який накопичуються знання й виробляється ставлення до себе й професійній праці, а також формуються навички, що допомагають самоідентифікувати, обрати, підготуватися до професійної праці й інших життєвих можливостей, що у своїй сукупності власне й утворюють кар’єру в широкому розумінні цього слова. Підготовка молоді до планування професійної кар’єри передбачає організацію адекватного психолого-педагогічного забезпечення й супроводу цього процесу, які являють собою цілісний комплекс організаційних та психолого-педагогічних заходів, спрямованих на вивчення, формування, розвиток й корекцію професійного становлення особистості. Теоретико-методологічною базою такого супроводу сьогодні виступає особистісно орієнтований підхід, з позицій якого професійний розвиток особистості розуміється як вибір і засвоєння суб’єктом професійно-технічної підготовки, тих або інших шляхів професійного становлення. За такого підходу психолого-педагогічний супровід підготовки учня ПТНЗ до вибору професійної кар’єри може трактуватися як допомога у формуванні орієнтаційного поля професійного розвитку, відповідальність за подальші дії в якому несе вона бере на себе. Однією з ефективних технологій підготовки учнів ПТНЗ до побудови професійної кар’єри є розвивальна психодіагностика, яка може здійснюватися у процесі профорієнтаційної роботи. Розвивальна функція психодіагностики полягає в тому, що вона, використовуючи інтерпретацію результатів діагностування індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, актуалізує наявні в нього психологічні знання й ініціює їх розширення. А оскільки індивідуальні показники діагностики мають значну суб’єктивну значущість для учня, то пояснення сутності психологічних характеристик набуває особливої особистісної значущості. За рахунок засвоєння психологічних знань відбувається формування специфічної складової соціально-професіональної компетентності, яка набуває статусу одного з провідних чинників самореалізації професійно-психологічного потенціалу особистості.
У дидактичному аспекті планування кар’єри можна розглядати як процес поступового розвитку професійної Я-концепції й самовизначення у контексті здібностей особистості, її талантів, мотивів, потреб, ставлень, цінностей тощо. Формування професійної Я-концепції учня ПТНЗ доцільно організувати як процес його послідовного включення в пізнавальну (репродуктивну за характером), дослідницьку й проектно-практичну діяльність з побудови особистого плану кар’єри. Організаційно-предметним середовищем реалізації такої діяльності може слугувати курс „Планування кар’єри».
В ідеальному варіанті підготовка учнів ПТНЗ до вибору майбутньої кар’єри повинна реалізовуватися в рамках єдиної багатоступеневої системи психолого-педагогічної підтримки підготовки особистості до професійної діяльності, в тому числі - вибору професії, вибору та побудову професійної кар’єри. Одним з провідних елементів такої системи може виступати психологічна служба, яка забезпечувала б професійний розвиток молодої людини залежно від вибору нею майбутнього професійного маршруту. За такого підходу підготовці учнів ПТНЗ повинна передувати підготовка учнів 8-9-х класів середньої загальноосвітньої школи до вибору освітньо-професійних маршрутів, один з варіантів яких передбачає набуття обраної професії у системі професійно-технічної освіти. При цьому набуті учнями школи знання, вміння та навички з вибору освітньо-професійного маршруту слугуватимуть підґрунтям для вибору професійної кар’єри під час навчання в ПТНЗ та її коригування у процесі професійної діяльності. Слід зазначити, що основні психолого-педагогічні та методичні умови для створення такої служби в Україні є. Проте на державному рівні сьогодні ще не сформувалося розуміння необхідності такої служби (в багатьох розвинутих країнах Європи та у США аналоги таких служб упродовж багатьох років) і не здійснюються заходи з організації структури, яка забезпечувала б її діяльність.
Особлива роль в інтелектуальному розвитку молоді належить сьогодні комп’ютеризації усіх сфер життя.
Динаміка сучасних політичних, економічних і суспільних змін надзвичайно велика. Основа багатьох змін обумовлена новими способами створення, збереження, передачі та використання інформації.
Дедалі більше людей частіше й частіше опиняються перед проблемою необхідності опрацювання великого обсягу різної інформації. Комп’ютерні та комунікаційні технології стають основою інформаційної революції, яка сьогодні відбувається в суспільстві. Розвиток та створення індустрії інформації дають суспільству змогу розв'язувати такі глобальні проблеми свого розвитку:
· забезпечення найефективнішого використання накопичених знань у всіх сферах людської діяльності;
· створення умов для науково обґрунтованого та ефективного функціонування управлінських органів влади;
· створення умов для розроблення, прийняття й упровадження планів, програм та концепцій сталого розвитку країн і регіонів світу на близьку й тривалу перспективу;
· перехід від індустріальної до постіндустріальної фази суспільного розвитку та інтеграцію розвинених країн в єдину інформаційно-структуровану спільноту.
Людство рухається до інформаційного суспільства, до суспільства, що ґрунтується на знаннях. Тому інвестування в людину, її знання і здібності ми вважаємо найбільш ефективним засобом стимулювання розвитку держави як в економічному, так і в соціальному розумінні. Здобуті в процесі освіти знання повинні стати джерелом, спонукальною силою оновлення українського суспільства.
Для того, щоб кожний громадянин міг здобути у своїй державі якісну освіту на рівні міжнародних стандартів, був конкурентноздатним на міжнародному ринку праці, необхідно поширити міжнародні стандарти на систему навчання і виховання в Україні, при умові збереження кращих традицій і досягнень вітчизняної системи освіти.
Професійна школа як соціальний інститут не може не відчути на собі зміни, що відбуваються в суспільстві. Процес інформатизації суспільства стимулює розвиток інформаційних технологій в освіті. Для того, щоб випускник школи знайшов своє місце в інформаційному суспільстві, він має досконало володіти новими інформаційними технологіями, насамперед персональним комп’ютером і системою «Інтернет».
Точкою відліку виникнення нових інформаційних технологій навчання в школі вважають урядову постанову «Про заходи щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів середніх навчальних закладів і широкого впровадження електронно-обчислювальної техніки в навчальний процес», прийняту 1985 року. Ця постанова передбачала введення в 9-10 класах нового предмета - «Основи інформатики та обчислювальної техніки». Було обрано курс на розробку вітчизняної обчислювальної техніки навчального призначення і програмно-методичного забезпечення курсу інформатики в школі. Педагогічні інститути відкривали нові спеціальності, пов’язані з підготовкою вчителів інформатики. Багато вчителів математики та фізики пройшли курсову перепідготовку на базі інститутів підвищення кваліфікації і почали викладати інформатику. З оснащенням шкіл класами навчальної обчислювальної техніки виникла можливість проведення масових педагогічних досліджень із питань використання комп’ютерів системах середньої та вищої освіти.
Отже, інформатизація освіти - це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розроблення та використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання, а відтак - і на інтелектуальний розвиток молоді. Тому ми розглядаємо її як одну з потенційних умов інтелектуального розвитку учнів, обов’язкову в сьогоднішньому світі складову інтелектуально-розвивального середовища.
Головною ланкою процесу інформатизації освіти є зміна мети і змісту навчання. Технологічне переоснащення навчального процесу, розроблення нових методів і організаційних форм навчання - це лише похідні, що забезпечують досягнення наміченої мети. Зміст навчання змінюється за кількома напрямами, значущість яких теж змінюється з розвитком процесу інформатизації суспільства.
Перший напрям пов’язаний зі становленням навчальних дисциплін, що забезпечують підготовку учнів у галузі інформатики.
Другий напрям пов’язаний з активним використанням комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій, застосування яких стає нормою в усіх галузях діяльності. Цей процес змінює предметний зміст усіх навчальних дисциплін на всіх рівнях освіти.
Третій напрям пов’язаний із впливом інформатизації на мету навчання. Це буде дедалі відчутнішим із розвитком процесів інформатизації суспільства, працею з переструктурування знань, що накопичило людство. Має бути вироблена якісно нова модель підготовки членів майбутнього інформаційного суспільства, для яких здатність до людських комунікацій, активне оволодіння науковою картиною світу, гнучка зміна своїх функцій у праці, відповідальна громадянська позиція і розвинена планетарна свідомість стануть початковою життєвою потребою.
Нові інформаційні технології - це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп’ютерів та комп’ютерних комунікацій.
Засоби нових інформаційних технологій (ЗНІТ) - це програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні засоби та системи інформаційного обміну, що забезпечують операції зі збирання, накопичення, збереження, опрацювання, передачі інформації.
Засоби інформатизації освіти - це засоби нових інформаційних технологій із навчально-методичним, нормативно-технічним й організаційно-інструктивним матеріалом, що забезпечує їх педагогічно доцільне використання.
Нові інформаційні технології навчання - це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних и засобів навчання й, насамперед, ЕОМ. В умовах професійного ліцею для інтелектуального розвитку учнів важливо, щоб педагог не просто використовував ці засоби в процесі власної діяльності,
Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, створюють цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення професійних навиків, дають змогу реалізувати принципово нові форми і методи навчання.
Поява і широке впровадження у практику освіти такого поняття як «нова інформаційна технологія (НІТ)» пов’язано з появою і значним розповсюдженням комп’ютерів в освіті. Розглядаючи на сьогоднішній день нові інформаційні технології, звичайно виділяють як найважливіші характеристики:
• типи комп’ютерних повчальних систем (повчальні машини, навчання і тренування, програмоване навчання, інтелектуальне репетиторство, керівництво і користувачі);
• повчальні, що використовуються, засоби (ЛОГО, навчання через відкриття, мікросвіти, гіпертекст, мультимедіа);
• інструментальні системи (програмування, текстові процесори, бази даних, інструменти уявлення, авторські системи, інструменти групового навчання).
За інформаційних технологій навчання учитель може для досягнення дидактичної мети застосовувати як окремі види навчальної роботи так і будь-який їхній набір, тобто спроектувати навчальне середовище. Орієнтовані на вчителя інструментальні засоби (програми-конструктори уроків) дають йому змогу оперативно поновлювати зміст навчальних та контролювальних програм відповідно до виникнення нових знань і технологій. Учитель отримує додаткові можливості для підтримки й спрямовування розвитку особистості учня, творчого пошуку й організації їхньої спільної роботи. Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп’ютера її навчальному процесі спрямовано переважно на виконання таких чотирьох типів дидактичних завдань.
1. Комп’ютер використовують як допоміжний засіб для ефективнішого вирішення вже існуючої системи дидактичних завдань. Змістом об’єкта засвоєння в комп’ютерній навчальній програмі цього типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо.
Комп’ютер, котрий оснащено технічними засобами мультимедіа, дає змогу використовувати дидактичні можливості відео і аудіоінформації. Технології мультимедіа не тільки перетворили комп’ютер на повноцінного і співрозмовника, завдяки їм учні, не залишаючи навчального класу (дому), можуть бути присутніми на лекціях видатних учених та педагогів, стати свідками історичних подій минулого й сучасного, відвідати найвизначніші музеї і культурні центри світу, найвіддаленіші й цікаві з географічного погляду регіони Землі. Упровадження в навчальний процес гіпертекстових технологій забезпечило учнів і викладачів принципово новими можливостями роботи з довідковою інформацією. За допомогою гіпертекстових систем можна створювати перехресні посилання в текстових масивах, що полегшує пошук потрібної інформації з ключових слів. Системи гіпермедіа дають змогу пов’язати один з одним не тільки фрагменти тексту, а й графіку, звукозаписи, фотографії, мультфільми, відеокліпи тощо. Завдяки таким системам створюють і широко тиражують на лазерних компакт-дисках «електронні» довідники, книги, енциклопедії. Розвиток інформаційних телекомунікаційних мереж дає новий імпульс системам дистанційного навчання, забезпечує доступ до гігантських обсягів інформації, що зберігається в різних регіонах нашої планети.
2. Комп’ютер може бути засобом, на який покладено вирішення окремих дидактичних завдань за збереження загальної структури, мети і завдань безмашинного навчання. При цьому навчальний зміст не закладають у комп’ютер (ЕОМ виконує функції контролера, тренажера тощо). Цю функцію широко подано в діалогових навчальних системах, що моделюють діяльність учителя. Нині найчастіше використовують довідково-контролюючі програми з деяких шкільних предметів. Нові цікаві можливості під час роботи з текстами дає текстовий редактор (тренаж, самоконтроль, самокорекція, порівняння з еталоном).
3. Використовуючи комп’ютер, можна ставити і вирішувати нові дидактичні завдання, не розв’язувані традиційним шляхом. Характерними є імітаційно-моделювальні програми, наприклад, комп’ютерні програми з імітації експерименту. У цих програмах об’єктом засвоєння є:
а) зовнішні параметри того або іншого процесу;
б) закономірності, не доступні для спостереження в природних умовах;
в) зв’язки імітованих явищ із тими параметрами, які автоматично задані програмою;
г) пошук параметрів, котрі оптимізують проходження імітованого процесу тощо.
Наприклад, у процесі викладання математики можливо використовувати інструментальні програмні засоби, що дають змогу створювати різні математичні моделі, керувати ними і досліджувати їх «поведінку» (зокрема, під час вивчення тематики, пов’язаної з дослідженням функцій, виконанням завдань на оптимізацію, моделюванням геометричних об’єктів і ситуацій).
4. Комп’ютер можна використовувати як засіб, що допомагає засвоювати складні абстрактні теоретичні поняття. Такого засвоювання досягають, моделюючи поняття. Водночас реалізують принципово нові стратегії навчання. Характерним прикладом цього напрямку розробок є так звані «комп'ютерні навчальні середовища» або «мікросвіти» - моделі освоюваних галузей знань.
Комп’ютер має багато технічних можливостей: графіку, звук, анімацію, що робить його привабливим для дітей. Але головне, що відрізняє комп’ютер від інших засобів навчання, - це можливість діалогу - не формального, коли комп’ютер задає запитання, а школяр має відповідати в жорстко заданих рамках, а інтерактивного діалогу: коли головною у діалозі стає дитина, коли вона нав’язує комп’ютерові свої правила або «навчає» його, примушуючи виконувати певні дії.
Водночас проблеми й обмеження цієї технології навчання, базованої на принципі конструктивізму в психології (відповідно до концепції інтелектуального розвитку Ж. Піаже), обумовлені характером діяльності учнів, який не регулюється, бо здійснюється через систему ігрових дій користувача зі змістом предметного середовища. Тому актуальною в розробленні цих технологій навчання залишається проблема перетворення ігрової мотивації.
Об’єднання шкіл і установ освіти в інформаційну мережу забезпечує розв’язання проблеми обміну оперативною інформацією між органами керування освітою й освітніми установами (накази, довідки, статистичні дані тощо).
Стрімкий розвиток новітніх технологій, перехід більшості галузей виробництва, науки і освіти в Україні на інноваційний шлях розвитку висуває однією з пріоритетних задачу підвищення рівня опанування інформаційних технологій студентами усіх спеціальностей і напрямків підготовки, набуття знань і навичок, які б сприяли зростанню їх професійного рівня у практичній діяльності. Проте в останні роки як в Україні, так і в усіх пострадянських державах, спостерігається негативна, на наш погляд, тенденція отримання вузькоспеціалізованої освіти, про що свідчать чинні навчальні плани і програми з окремих дисциплін. Ця тенденція обумовлена низкою причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, однією з яких є недостатній рівень загальної інформаційної культури студентів. Не секрет, що основним джерелом інформації при підготовці курсових і дипломних робіт багатьма студентами є мережа Internet, якість якої у багатьох випадках дуже сумнівна, що не сприяє творчій роботі та не відповідає вимогам сьогодення. В той же час інші джерела інформації лишаються поза увагою через непідготовленість студентів до користування ними, зокрема пошук місцезнаходження ґрунтовних наукових і навчальних матеріалів на паперових носіях через електронну мережу, здійснення патентного пошуку і т. ін. Ця проблематика розробляється як спеціалістами з інформаційних технологій, так і освітянами-практиками. Причиною цього є недостатність у розробленні теорії і узагальнення досвіду з інформаційної культури як серед студентства, так і суспільства в цілому.
Останнім часом навчальних закладах все частіше і частіше вимовляється і повторюється слово якість. У наукових колаах, в управлінських і методичних структурах формуються концепції якості освіти, визначаються підходи і показники, ставиться питання про критерії якості. В освітніх установах освоюється моніторинг навчаємості і навченості учнів як одна з технологій оцінки якості. З поняттям «якість освіти» сьогодні намагаються працювати всі: і вчені, і методисти, і практики. При цьому саме інтелектуальний розвиток учнів є базовою основою забезпечення такої якості, оскільки пізнавальна активність та самостійність учнів (а відтак, і достатня навченість) без нього неможлива.
Спроби модернізації педагогічної технології пов’язані з комп’ютеризацією освітньої сфери, яка обумовлює виникнення якісно нових технологій, вносить суттєві зміни в навчально-виховну діяльність, значно підвищує її результативність і дає змогу докорінним чином змінити підхід до навчання. Упровадження комп’ютерної техніки призводить до суттєвої зміни традиційних способів організації навчально-виховного процесу. Комп’ютер є засобом організації спільної діяльності вчителя й учнів, учнів між собою і забезпечує форми їх взаємодії.
Якість освіти буде підвищуватись, якщо в діяльність педагогів та керівників освітніх закладів активно впроваджувати нові інформаційні технології з використанням сучасної комп’ютерної техніки. Комп’ютер став незамінним приладом обробки і перетворення найрізноманітнішої інформації. Бурхливо розвиваються інформаційні комп'ютерні технології, отже сучасний викладач повинен вміти не тільки сам використовувати комп’ютер в повсякденному житті, а й показати роль комп’ютерної техніки та нових інформаційних технологій при вивченні спеціальних предметів. Отже, нашою метою є - проаналізувати ефективність використання нових інформаційних технологій для підвищення якості освіти у навчальних закладах в сучасних умовах.
Під інформаційною технологією в одних випадках розуміють спосіб і засоби збору, обробки і передачі інформації для отримання нових відомостей про об'єкт, що вивчається, в інших сукупність знань про способи і засоби роботи з інформаційними ресурсами. За визначенням академіка В.Н. Глушкова всі педагогічні технології є інформаційними, оскільки навчально-виховний процес не можливий без обміну інформацією між педагогом і студентом. Проте в сучасному розумінні інформаційна технологія навчання - це педагогічна технологія, що застосовує спеціальні способи, програмні і технічні засоби (кіно, аудіо і відеотехніку, комп’ютери, телекомунікаційні сіті) для роботи з інформацією. І значення інформатизації освіти полягає в створенні як для педагогів, так і для студентів сприятливих умов для вільного доступу до культурної, навчальної та наукової інформації. Будь-які методики або педагогічні технології описують, як переробити і передати інформацію, щоб вона була найкращим чином засвоєна тими, що навчаються. Тобто будь-яка педагогічна технологія це - інформаційна технологія. Коли ж комп’ютери стали настільки широко використовуватися в освіті, що з’явилася необхідність говорити про інформаційні технології навчання, з’ясувалося, що вони давно фактично реалізуються в процесах навчання, і тоді з’явився термін «нова інформаційна технологія навчання».
На думку Матроса Д.Ш., головне в НІТ - це комп’ютер з відповідним технічним і програмним забезпеченням, звідси і визначення: нові інформаційні технології навчання - процес підготовки і передачі інформації особі що навчається, засобом здійснення якого є комп'ютер. Такий підхід відображає, як було відзначено вище, первинне розуміння педагогічної технології, як застосування технічних засобів в навчанні. Суть сучасного підходу укладена в ідеї максимально можливої керованості роботи ВУЗу, перш за все його основної ланки - процесу навчання.
Таким чином, на чолі стає процес навчання зі своїми особливостями, а комп’ютер - це могутній інструмент, що дозволяє вирішувати нові, раніше не вирішені, дидактичні задачі. Як ми вже відзначали, в освіті «педагогічна технологія» і «інформаційна технологія» - це в певному значенні синоніми. Лернер А.Я. вважає, що саме впровадження НІТ зумовлює отримання необхідної управлінської інформації, яка має не усереднений, а індивідуально-особовий характер, дозволяє побачити просування кожного студента в процесі навчання. З впровадженням НІТ пов'язано більш широке розуміння управління навчання, усвідомлюване не тільки як управління закладом у цілому, але і управління процесом навчання кожного хто вчиться. При цьому суб’єктами управління виступають вже не тільки керівники закладів, але і викладач, і сам учень. Йдеться про кібернетичний підхід до управління навчанням, коли під управлінням розуміється така дія на об’єкт (процес), яке вибране з безлічі можливих дій з урахуванням поставленої мети, стану об'єкту (процесу) його характеристик і веде до поліпшення функціонування або розвитку даного об’єкту, тобто до наближення до мети.
Управляти якістю освіти з використанням НІТ неможливо, якщо в навчальному закладі немає достатньої кількості необхідної комп’ютерної техніки. Тому керівникам необхідно звернути особливу увагу на інформатизацію і комп’ютеризацію навчального закладу.
У концепції національної програми iнформатизацiї сутність iнформатизацiї системи освіти трактується як упорядкована сукупність взаємопов’язаних організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-методичних, науково-технічних, виробничих, управлінських процесів, спрямованих на задоволення освiтнiх iнформацiйних обчислювальних і телекомунiкацiйних потреб учасників навчально-виховного процесу, на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення форм i змісту навчально-виховного процесу шляхом впровадження комп’ютерних методів навчання й тестування.
Як зазначає Хриков Є.М., якщо узагальнити рiзнi точки зору на iнформатизацiю навчального закладу, то можна сказати, що бiльшiсть науковцiв звертає увагу на таку функцію, як підтримка управлiнських рiшень. Дiйсно, iнформацiйнi технології дозволяють пiдвищити ефективнiсть усiх складових процесу розробки та реалізацї управлiнського рiшення: отримання необхiдної iнформацiї, розробка управлiлського рiшення, доведення управлiнського рiшення до виконавцiв, контроль за виконанням управлiнського рiшення.
Однак, базовою для всiх iнших функцiй iнформатизацiї навчального закладу є функцiя отримання, фiксацiї, зберiгання та перетворення iнформацiї. Ця функцiя є ширшою за попередню у зв’язку з тим, що iнформацiя потрiбна не тiльки для прийняття управлiнських рiшень. Саме ця функцiя створює умови для реалiзацiї ще однiєї важливої функцiї iнформатизацiї навчального закладу - задоволення iнформацiйних потреб студентiв, працiвникiв, потенцiйних споживачiв освiтнiх послуг, працiвникiв iнших освiтнiх установ та структур управлiння освiтою. Хоча цi функції мiж собою тiсно пов’язанi, але кожна з них забезпечує реалiзацiю специфiчних завдань, пов’язаних з управлiнською та освiтньою діяльністю.
Л.М. Забродська розробила алгоритм технологiї впровадження iнформацiйної системи управлiння навчально-виховним процесом, кроками якого є:
• аналiз педагогiчної доцiльностi впровадження iнформацiйної технології управлiння;
• визначення мети функцiонування iнформацiйної системи управлiння навчально-виховним процесом;
• визначення складу функцiональних задач;
• розробка iнформацiйноiї та функцiональної моделi IСУНП;
• розробка iнформацiйних процесiв;
• визначення функцiональних систем, якi входять до складу iнформацiйноiї системи управлiння навчально-виховним процесом;
• експериментальна перевiрка iнформацiйної системи управлiння навчально-виховним процесом;
• аналiз результатiв впровадження, оцiнка ефективностi впровадження iнформацiйної технології управлiння;
• розробка методичних рекомендацiй керiвникам загальноосвiтнiх навчальних закладiв.
За Хриковим Є.М., який стверджує, що з наведеним переліком складових технології iнформатизації можна погодитися, але бiльшiсть iз цих кроків пов’язана з моделюванням системи управління iнформатизацiєю. Керiвнику навчального закладу для вирiшення зазначеної проблеми, крiм моделювання iнформацiйної мережi, необхiдно вирiшувати й iншi управлiнськi завдання. Іншим таким завданням є створення та розвиток матеріальної бази iнформатизації, що передбачає придбання або отримання комп’ютерiв, придбання або розробку комп’ютерних програм, створення корпоративної мережі, підключення до мережі Інтернет, обладнання вiдповiдних приміщень.
Паралельно з першими двома завданнями керівнику навчального закладу треба вирішувати третє завдання - розробку та впровадження органiзацiйноiї структури управління процесом iнформатизацiї. Це завдання передбачає, що будуть внесенi змiни в посадовi обов’язки працiвникiв навчального закладу, пов’язанi з iнформатизацiєю, буде призначений вiдповiдальний за цей процес, буде створений центр або вiддiл, лабораторiя, рада з проблем iнформатизацiї.
Четвертим управлінським завданням управління iнформатизацiєю є підготовка членів колективу до оптимального використання можливостей iнформацiйних технологій. Підготовка студентів здійснюється за допомогою навчального процесу, позааудиторної роботи, створення можливості використовувати комп’ютерну техніку в повсякденному житті.
Могільов А.В. відзначає, що проблемі інформаційного забезпечення керівників освіти до останнього часу не приділялося належної уваги. В значній мірі це пояснюється великою складністю формалізації процедур ухвалення управлінських рішень в цій сфері і їх інформаційного забезпечення. До того ж, чим вище рівень керівника, тим складніше задача системного забезпечення його управлінською інформацією: розширюється коло напрямів, які повинні бути охоплені інформаційним забезпеченням, ускладнюється задача її інтеграції, виникає необхідність в обліку особових особливостей її споживача і т.п. Від фахівців, які цю проблему вирішуватимуть, знадобиться знання не тільки володіння загальними основами теорії управління в застосуванні до освіти, психологічною стороною роботи керівника, але і сучасними інформаційними технологіями, особливо заснованими на комп’ютерних сітях і Інтернет.
Існує два канали інформаційного забезпечення керівників:
формалізований (по ньому циркулює регламентована формою, змістом і часом уявлення інформація, що має достатній ступінь достовірності) і стихійний (по ньому до керівників не керовано поступає величезна кількість самих різнохарактерних відомостей, далеко не завжди об’єктивно що відображають дійсне положення речей: це дзвінки по телефону, усний обіг або відповіді та ін.).
В практиці управління освітою поки превалює другий канал. Важливо, щоб забезпечення керівників у сфері утворення об'єктивної, достовірної, регламентованої формою і часу інформацією було максимальне повним, а відомості, що поступають по другому каналу, лише доповнювали інформацію формалізованого каналу.
Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з оволодіння системою загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем „наукового дискурсу професії» або професійного мовлення - галузевої фразеології та термінології, що допоможе під час навчання у ПТНЗ, а також у подальшій професійній діяльності, яка вимагає застосування у виробничій сфері української науково-технічної мови. Для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології, бо мовленнєва специфіка такого стилю спілкування визначається насамперед великою кількістю термінів, що активно обслуговують сферу професійно-виробничої діяльності. Мовознавцями доведено, що спеціальні галузеві терміни становлять понад 60 % професійної лексики фахівця, решту займає загальнонаукова термінологія та загальновживані лексеми. Крім того, термінологічна лексика має велике значення для науково-виробничої комунікації, сприяючи її інтелектуалізації, полегшує процес засвоєння знань та реалізацію їх у майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання учнів про ознаки виучуваних понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого словникового запасу, підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції.
Поки що українське професійне мовлення перебуває на етапі становлення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають рівень культури усного й писемного ділового мовлення: правильність, комунікативна досконалість, аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка професійного мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Добре знання мови фаху підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації «. Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і утворюють мову фахової галузі.
Враховуючи, що значне зростання термінологічної лексики, притаманне більшості галузей науки і техніки (виникнення нових термінів, а також розширення значень уже існуючих термінів) потребує й швидких змін в термінологічній базі навчальних дисциплін, учні, майстри виробничого навчання сучасних ПТНЗ й викладачі спеціальних дисциплін мають орієнтуватися як на українські терміносистеми, так й на мають поширеності терміна в інших мовах та показник його вмотивованості, тобто відповідності внутрішньої форми його тлумаченню.
Вирішення проблеми вбачаємо у використанні в навчальному процесі нового виду забезпечення - інформаційно-технологічного, який є педагогічною системою, що включає дві самостійні і в той же час взаємозв’язані і взаємодоповнюючі одна одну складові - інформаційну і технологічну.
Першу з названих складових, що забезпечує змістовий аспект підготовки фахівця в професійному навчальному закладі, доцільно розглядати в контексті рішення завдання повного і адекватного надання учням, майстрам виробничого навчання і викладачам спецдисциплін навчальної та іншого роду інформації, яка сприяє досягненню поставлених дидактичних цілей.
Як інформаційну складову пропонується застосовувати дидактичний компонент інформаційного забезпечення навчальної дисципліни, що є дидактичною системою, в яку, з метою створення умов для педагогічно активної інформаційної взаємодії між викладачем і учнем інтегруються прикладні педагогічні програмні продукти, бази даних, графіка, ілюстративний матеріал, аудіо та відеокомпоненти, а також сукупність інших дидактичних засобів і методичних матеріалів, що забезпечують і підтримують навчальний процес.
Результатом проектування і конструювання такої технології навчання може слугувати професійно-орієнтований навчальний електронний словник.
Необхідно відзначити, що навчальні словники як самостійні відзначаються навчальною спрямованістю і використовуються як один із засобів навчання. Навчальний характер їх виявляється у складі словника, відборі, розміщенні, способах подачі інтерпретації інформації, мові викладу, обсязі, оформленні.
Навчальні словники виконують навчальну, довідкову і систематизуючу функції, а також їм притаманні інформативна та нормативна функції. Як свідчать дослідження, навчальна лексикографія розвивається в двох напрямах. З одного боку, створюються різноманітні аспектні навчальні словники, з другого - намітилася тенденція щодо створення комплексних комп’ютерних словників, які тяжіють до словників універсального типу, створених на основі мультимедійних технологій. Доцільність створення словників другого типу зумовлена роллю викладача в навчальному процесі, кінцева мета якого - навчити учнів опановувати системою певних професійних знань. Цей процес може істотним чином вплинути на розвиток учнів. В цьому випадку, з одного боку, має місце навчання „інформаційне і залучаюче», з іншого - процес не зводиться тільки до пошуку учнями інформації з певних галузей науки, техніки і культури, але і включає розвиток інтересів і здібностей до пізнання, мислення, спостережливості, розвитку уваги і уяви. Крім того, метою навчання із залученням в навчальний процес такого типу універсальних навчальних словників є формування у тих, що навчається, основ наукового світогляду, залучення їх до систематичного і самостійного придбання знань, до індивідуальної пізнавальної діяльності, до всебічного інтелектуального розвитку, який пов’язаний з емоційним розвитком і формуванням вольових якостей особистості. Робота зі словником стає побічно спрямованою освітою.
Електронний навчальний словник призначений допомагати підвищувати рівень навчання учнів сучасних ПТНЗ за рахунок надання їм більш широких можливостей роботи з навчальним матеріалом - термінологією за фахом підготовки, а також зменшує навантаження на викладача, який повинен не тільки підготувати лекцію, а й дібрати, відредагувати необхідний навчальний матеріал, який буде відповідати дидактичній і методичній складовим навчального процесу й індивідуальним особливостям конкретного контингенту учнів.
Здатність до творчості є однією з найбільш важливих умов для успішного самовираження особистості її всебічної самореалізації та адаптації в сучасному світі. Проте, як свідчить проведений аналіз, в сучасних освітніх інститутах (школах, професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ), інститутах питома вага часу, що відводиться на творчу діяльність тих, хто навчається, дуже мала. Так, частка часу на творчі ситуації (вирішення творчих завдань, навчальних проблем, дискусії та інше) в реальній педагогічній практиці складає: в школі - 0,5, в ПТНЗ - 0,2, а в інститутах - близько 5 відсотків.
Наявні недоліки навчально-виховного процесу закладів ПТО пов’язані з тією командно-адміністративною авторитарною системою, в якій людина була „гвинтиком», і як наслідок її - вади в самій системі освіти, які суттєво ускладнюють розвиток творчих здібностей учнів. Далі розглянемо їх.
Авторитарна педагогіка, яка характеризується деспотизмом, пригнобленням учня, передбаченням того, що без примусу неможливо залучити учнів до праці. Вона формує часто навчену безпорадність, конформізм, тому можна не дивуватися соціальній та інтелектуальній пасивності учнів.
Валовий підхід у підготовці фахівців - ігнорування особистості. А відомо, що масове, уніфіковане навчання не тільки не розвиває індивідуальні здібності людини (включаючи і творчі), але й гальмує їх розвиток, навіть блокує.
Пасивна педагогіка. Майже 99% часу в навчальному процесі становлять споглядальні процеси. Освітній інститут скоріше декларує, ніж сприяє розвитку творчих здібностей учнів. Він виховує учнів, звичних до відсутності творчої напруги у навчальній діяльності, породжує своєрідне інтелектуальне утриманство.
Учень в освітній системі сприймається як об’єкт, від якого майже нічого не залежить. Все залежить тільки від діяльності викладача. Учень не суб'єкт, а «реактивний пристрій», який керується зовні. В цій системі не залишається місця та часу для розвиту різних форм самовиховання та творчості.
Певна невідповідність структури та змісту навчання реальній практичній діяльності фахівців. Перевантаження змісту навчання, ігнорування психолого-фізіологічними рекомендаціями стосовно засвоєння учнями навчального матеріалу. Тому й не дивно, що учні нерідко використовують такий „нелюдський алгоритм навчання»: зазубрив - склав - забув.
Школа монологу не дає змогу інтенсивно розвиватися учням, реалізувати звернену мову - каталізатор мислення, навчитися спілкуватися, самостійно вирішувати складні завдання, які нині виникають перед людиною.
Школа пам’яті, в якій існує стійка ілюзія, що кількість знань збільшує інтелект. В такій школі дуже мало часу витрачається на творчі операції. Тому й не дивно, що в ній існують такі визначення учня: „учень - це пам’ять учня», „учень - магнітофонна плівка» та інші.
Недостатня розробленість всебічної системи мотивації навчання. Воно й не дивно, тому що головний принцип авторитарної педагогіки: не мотивувати, а примусити учнів учитися.
Проведені соціологічні дослідження в навчальних закладах ПТО [62, с. 3-4] свідчать про незадовільнений стан щодо розвитку творчості учнів. У навчальному процесі не вистачає гуманістичної спрямованості, співробітництва. Більша половина опитуваних (53%) учнів бажає більше самостійності в навчальному процесі. На заняттях рідко виникають дискусії, відповіді 44% опитуваних свідчать про це. Ступінь проблемності занять задовольняє трохи більше половини учнів. 80% опитуваних учнів бажають уникнути невдачі, що характеризує їх тривожність, невпевненість, низьку самооцінку, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами.
Отже, для інтелектуального розвитку учнів закладів професійної освіти (а він бачиться однією з основних цілей і водночас засобів у системі освіти) потрібно спеціальним чином організоване педагогічне середовище на певних педагогічних засадах. Теорією і практикою доведено, що до них належать: педагогіка співробітництва; педагогіка оптимізму і успіху; проблемне навчання; діалог як форма творчої діяльності; рефлексивна позиція викладачів і учнів у навчальному процесі; евристичні методи навчально-творчої діяльності; самостійна робота учнів.
Дотримання означених педагогічних засад у навчально-виховному процесі допоможуть викладачу більш ефективно та цілеспрямовано розвивати в учнів ПТНЗ інтелектуальні здібності.
