До позаурочних форм навчання належать:
- семінарські заняття, які проводяться у старших класах, можуть бути таких видів: розгорнута бесіда; доповідь –обговорення; коментоване читання; розв’язок задач.
- практикум – учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання, вміння і навички.
- факультативні заняття – це ланка, яка з’єднує урок і позакласні заняття і є сходинкою переходу від засвоєння предмету до вивчення науки.
- екскурсії можуть бути програмними і позапрограмовими, тематичними і комбінованими, ботанічними, зоологічними, географічними і т.д.
- гуртки можуть бути предметними, технічними, спортивними секціями.
- консультація: індивідуальна, групова.
Домашня навчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів
Вимоги до домашньої роботи:
- своєчасне повідомлення домашнього завдання на уроці;
- систематична перевірка домашнього завдання;
- створення умов для виконання домашнього завдання;
- подолання перевантаженості учнів домашньою навчальною роботою;
|
|
- обмеження в часі самопідготовки: 1 клас – до 1 год.; 2-3 клас – до 1, 5 год.; 4-5 клас – до 2 год.; 6 –7 клас до 2, 5 год.; 8 клас до 3; 9-11 клас - до 4.
Види домашніх завдань:
- робота з текстом підручника;
- завдання по виконанню різноманітних вправ і розв’язуванню задач;
- виконання письмових і графічних робіт;
Можуть бути і такі завдання: прочитати статтю, спостерігати якесь природне явище, зробити дослід.
Оптимізація домашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня
Для оптимізації домашньої навчальної роботи слід дотримуватися такої методики:
- продумана система домашніх завдань, а не випадкова їх послідовність;
- визначення змісту домашнього завдання;
- визначення часу на ознайомлення учнів з домашнім завданням;
- завдання подається при повній увазі всіх учнів;
- зміст завдання має бути зрозумілий усім;
- провести інструктаж по виконанню домашньої роботи;
Шляхи оптимізації домашньої роботи: комплексне планування завдань освіти, виховання і розвитку учнів; вибір учнями оптимальних методів і прийомів навчальної роботи; індивідуалізація і диференціація домашньої роботи; навчання школярів методів і прийомів навчальної роботи; виховання у школярів пізнавальних потреб, формування мотивів учіння.
Контроль успішності учнів: сутність, основні види
Контроль – це компонент навчального процесу, який полягає в перевірці його результативності.
Функції контролю: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, управляюча, оцінююча.
За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:
|
|
- попередній – проводиться в основному з діагностичною метою;
- поточний – здійснюється у повсякденній навчальній роботі і виражається в систематичних спостереженнях учителя за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці;
- періодичний – виявлення і оцінка знань і умінь учнів, засвоєних протягом кількох уроків. з метою виявити, наскільки учні добре володіють певною системою знань;
- підсумковий це перевірка рівня засвоєння знань, умінь і навичок за тривалий період (чверть, семестр). основна форма підсумкового контролю – заліки та екзамени.
Оцінка результатів навчально–пізнавальної діяльності учнів. Критерії і норми оцінок. 12 – бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів
Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності: індивідуальний характер; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність, умотивованість оцінки; єдність вимог вчителів; оптимальність; всебічність.
Критерії оцінки: обсяг, повнота знань, глибина знань, міцність знань. оперативність знань, уміння викласти знання, якість умінь і навичок.
За умов 12-бальної системи виокремлено 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий – 1-3 бали (відповідь фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет); середній – 4-6 балів (учень відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком); достатній 7-9 балів (учень знає істотні ознаки понять, явищ, вміє робити висновки); високий - 10-12 балів (знання учня є глибокими, міцними, узагальненими і системними).
Диференційоване навчання в школі
Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.
Види диференціації:
- за здібностями – паралельні класи від найсильніших до найслабших за рівнем знань;
- за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів, групуються в класи в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем;
- за майбутньою професією: навчання дітей в художніх, музичних школах та ін.;
- за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів;
- за талантами дітей.
Проблема навчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально - мислительний (необхідний вченим, політикам); образно-художній (дизайнери, художники, письменники); раціонально-образний (історики, філософи, учителі); емоційно-почуттєвий (режисери, літератори).
Формами роботи з обдарованими дітьми можуть бути групові та індивідуальні заняття з ними на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань. У методах навчання мають переважати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань. Домашні завдання таким учням мають носити творчий характер.