Проаналізуйте методику раннього розвитку дитини Марії Монтессорі

Основні принципи методики Монтессорі: індивідуальний підхід до дитини (дитина сама обирає дидактичний матеріал і тривалість занять); ігрова форма навчання; основне гасло: «Допоможи мені це зробити самому» (потрібно спонукати малюка до саморозвитку, самонавчання, самовиховання, тобто завдання дорослого не робити за дитину, а стимулювати її власну активність); створення спеціального розвивального середовища, в якому дитина зможе і захоче виявити свої здібності; виклик інтересу, зацікавленості у дитини. Не потрібно прискорювати розвиток дитини, але, водночас не можна і пропустити той момент, коли дорослий повинен дати дитині матеріал для пізнання навколишнього світу. Завдяки методиці Монтессорі малюк розвиває увагу, пам’ять, мову, моторику, уяву, логічне та творче мислення.

Монтессорі вважає, що для розвитку дитини однаково шкідливі як критика, так і похвала. Розвиток повинен базуватися тільки на внутрішній мотивації малюка до пізнання навколишнього світу.

Охарактеризуйте правила використання тестових методик для діагностики обдарованості

Для того, щоб визначити обдарованість дитини, користуються уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід – оцінка інтелектуального розвитку (конвергентне мислення – тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності (дивергентне мислення – тести П. Торренса), а також методики виявлення домінантної мотивації.

Використання тестових методик може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення – її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.

Тестування з метою виявлення обдарованості піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом тривалих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індивідуальні особливості, неодноразові процедури групового тестування, можна визначити коло претендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагностування виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).

Проте проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено.

Варіант № 16

Охарактеризуйте історію дослідження дитячої обдарованості

Розробка методів вимірювання обдарованості вперше була почата в рамках психометрії, спрямованої на оцінку індивідуальних відмінностей і особистісних особливостей. За основу була взята ідея про те, що кожен індивід має володіти певними здібностями, психологічними властивостями та особистісними рисами. Основоположником емпіричного підходу до вирішення проблеми обдарованості й творцем методик її дослідження є Френсіс Гальтон. Він відкрив й обґрунтував роль спадковості в індивідуальних відмінностях між людьми.

У європейській науці XX століття багато робіт присвячено вивченню проблеми обдарованості, таланту, геніальності, проте, найбільшу увагу приділено вивченню інтелекту і здібностей людини. У цьому напрямку працювали психологи Ж. Піаже, А. Біне, Ч. Спірмен, Р. Кеттелл та ін. У сфері дослідження інтелекту важливе місце займають фактори впливу середовища. Дослідження проблеми обдарованості не обмежувалися лише специфікою інтелектуального розвитку та розвитку здібностей, пов'язаних з інтелектом.

Величезний внесок у вивчення проблеми обдарованості зробили європейські вчені-засновники експериментальної психології – Г. Фехнер, Г. Гельгольц, Р. Кеттелл; вітчизняні психологи – Л. С. Виготський, П. П. Блонський.

Дослідження педагогів сприяли посиленню інтересу до проблеми обдарованості і більш широкому використанню різноманітних способів діагностики та розвитку індивідуальних особливостей дітей. Однак Постанова ЦК ВКП (б) 1936 р. пригальмувала дослідження психологів та педагогів. Проте, навіть вона не могла повністю зупинити рух науки. У вітчизняній літературі з психології широко відомі праці В. М. Теплова, А. Г. Ковальова, В. Н. Мясіщева, Н. С. Лейтеса та інших, присвячені вивченню й дослідженню різних аспектів проблеми обдарованості. Подальше вивчення проблеми обдарованості велося в руслі розробки питань індивідуальних здібностей. Особлива увага приділялася інтелектуальному і креативному напрямам розвитку.

Для вивчення даної концепції значним спонукальним актом стало створення концепції «Обдаровані діти» (Д. Б. Богоявленська, В. Д. Шандриков). Останнім часом значно розширився діапазон досліджень обдарованості дітей та зріс інтерес до проблем талановитої молоді. На сьогодні у світі відомо кілька десятків наукових концепцій обдарованості, створених у руслі найрізноманітніших теоретичних напрямів. Таке різноманіття концепцій відображає складність природи обдарованості, неможливість вироблення загальних еталонів і стратегій розвитку для всіх її проявів. Однак при всій відмінності точок зору на якість і кількість факторів, що визначають реалізацію потенціалу обдарованих дітей, більшість сучасних концепцій об'єднує розуміння обдарованості як цілісного, багатогранного розвиваєтку якостей особистості.