Соціально-психологічна концепція розвитку особистості

Детермінантою розвитку особистості є діяльнісно0опосередкований тип взаємин, що складаються в людини з найбільш референтною (значимою для нього) групою (групами) у цей період. Розвиток групи виступає, як фактор розвитку особистості в групі.

Найкращі можливості реалізації потреби бути особистістю створює така група, у якій персоналізація кожного – умова персоналізації усіх.

У самому загальному вигляді розвиток особистості можна представити, як процес її входження в нове соціальне середовище й інтеграції в ньому.

Можуть бути виділені три фази (етапи) розвитку особистості: адаптація, індивідуалізація й інтеграція.

Перша фаза становлення особистості припускає активне засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. У неї виникає об’єктивна необхідність „бути такою, як усі”, максимально адаптуватися в спільності. Отже перша фаза – адаптація.

Друга фаза породжується протиріччям, що загострюється, між досягнутим результатом адаптації, - тим, що суб’єкт став таким, „як усі” у групі, - і потребою індивіда, що задовольняється не на першому етапі, у максимальній персоналізації. На цій фазі наростає пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. Це друга фаза – індивідуалізація.

Третя фаза детермінується протиріччями між сформованим на попередній фазі прагненням суб’єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливостями і значимими для нього відмінностями – з одного боку, і потребою спільності прийняти, схвалити і культивувати лише ті індивідуальні особливості, що їй імпонують, відповідають її цінностям, стандартам, сприяють успіху спільної діяльності - з іншої

Отже, третя фаза – інтеграція особистості в спільності. У рамках цієї фази в груповій діяльності в індивіда складаються новотвори особистості – риси, яких не було не тільки в нього, але і, можливо, немає й в інших членів групи, але які відповідають необхідності і потребам групового розвиткуі власної потреби індивіда здійснити значимий „внесок” у життя групи.

Кожна з перерахованих фаз виступає як момент становлення особистості в її найважливіших проявах і якостях – тут протікають мікроцикли її розвитку. Якщо людині не вдається перебороти труднощі адаптаційного періоду в стійко значимому для неї соціальному середовищі і вступити в другу фазу розвитку, у неї, швидше за все будуть складатися якості конформності, залежності, безініціативності, з’явиться боязкість, невпевненість у собі і своїх можливостях. Якщо, знаходячись вже у фазі індивідуалізації і намагаючись забезпечити свою представленість у членах значимої для неї спільності, вона пред’являє їм свої індивідуальні відмінності, що ті не приймають і відкидають, як ті, що не відповідають потребам спільності, то це сприяє розвитку в неї таких особистісних новотворів, як негативізм, агресивність, підозрілість, неадекватна захищеність самооцінки. Якщо вона успішно проходить фазу інтеграції у високорозвиненій просоціальній спільності, у неї формуються позитивні якості особистості.

Тема: Особистість

1. Загальні уявлення про особистість.

2. Структура особистості.

3. Спрямованість особистості.

4. „Я – концепція”. Психологічний захист особистості.

5. Формування та розвиток особистості.

Література:

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М., 1997.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1969.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1991.

4. Бодалёв А.А. Личность и обучение. - М., 1989.

5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.