2015-05-30
1031
1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння,.чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого,-
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Об'єктом злочину є здоров'я особи. Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди власному здоров'ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов'язано з посяганням
на інші суспільні відносини, крім здоров'я іншої особи (зокрема ч,
ч, 1 і 2 ст. 409).
2. Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина - громадянин України, особа без громадянства. іноземець.
3. Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих
факторів.
Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і. ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст, ст. 121, 122, 125) І Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.
Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій;
3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.
До небезпечних для життя ушкоджень належать: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у т.ч, без ушкодження мозку; б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки. Під час судово-медичної оцінки ступеня тяжкості струсу і забиття головного мозку слід керуватися методичними рекомендаціями, що затверджуються МОЗ;
г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ. Субарахноїдальний крововилив, який був
підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень, що небезпечні для життя; д) ті, що проникають у канал хребта, у т.ч. й без ушкодження спинного мозку та його оболонок; е) переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг і або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийного хребця, у т. ч. без порушення функції спинного мозку;, є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи; ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі, з) перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявності клинічно встановленого шоку тяжкого ступеня. Рефлекторне порушення функцій (рефлекторний спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання тощо) не є підставою для віднесення ушкоджень до загрозливих для життя; й) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитоподібної, паращитоподібної, вилочковоі - у дітей) - все за наявності загрозливих для життя явищ; й) поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у т.ч. і без ушкодження внутрішніх органів. Підшкірна емфізема, що виявляється при пораненнях грудної клітки, не може розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникав у плевральну порожнину; к) ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т.ч, і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри). Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих Для жиїтя явищ; л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза - все за наявності загрозливих для життя явищ. Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховується; м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток. Відкриті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ; н) переломи кісток таза за наявності
загрозливих для життя явищ; о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об'єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень; п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегневої, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ; р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні тіла;
опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ; с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми, - всі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у т.ч. і харчові токсикоінфекціі) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища; у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.
За ознакою втрата будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика; 4) руки;
5) ноги; 6) репродуктивної здатності.
Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.
Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від ушної раковини. Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органа зору і слуху провадиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.
Під втратою язика (мовлення) слід розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими,;
для оточуючих. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.
Під втратою руки, ноги слід розуміти відокремлення їх від тулу ба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.
Під втратою репродуктивної здатності слід розуміти втрату здатності до статевих зносин чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).
При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.
Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. Про поняття психічної хвороби див. також коментар до ст. 19.
Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.
Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш якна одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.
Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Під наслідком ушкодження, що визначився, слід розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження {рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, Деформації суглоба тощо). В інвалідів стійка втрата працездатності У зв'язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов'язана із захворюванням або новим Ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв'язку з одержаною останньою травмою треба визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені згада
ними вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.
Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.
Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.
Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.
Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається виходячи з критеріїв, викладених у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень;
при невиправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.
Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.
Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин
(наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. ч. 1 чи 2 ст. 121.
Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121.
4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.
2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч.
3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно.
Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.
6. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 126 і 127.
Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст, 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови Вчинення Умисного тяжкого тілесного ушкодження -групою осіб за попе-
редньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед вин-
ним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, про поняття якої див. коментар до ст. ст. 129 та 189. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.
Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства (див. коментар до ст. 115).
Умисле тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою KM № 221 від 4 квітня 1995р.
Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, Затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 р.
More:http://crimealawyers.com/komentar-do-statt%D1%96-121-umisne-tyazhke-t%D1%96lesne-ushkodzhennya
Комментарий к статье 123. Умышленное тяжкое телесное повреждение, причиненное в состоянии сильного душевного волнения
Умышленное тяжкое телесное повреждение, причиненное в состоянии сильного душевного хвилюваний, что внезапно возникло вследствие противозаконного насилия или тяжелого оскорбления со стороны потерпевшего,-
наказывается общественными работами на срок от ста пятидесяти до двухсот сорока часов или исправительными работами на срок до двух лет, или ограничением свободы на срок до трех лет, или лишением свободы на срок до двух лет,
1. Объектом преступления является здоровье человека.
2. Потерпевшим от этого преступления может быть только лицо, которое своими действиями (противозаконным насилием или тяжелым оскорблением) вызвало у виновного состояние сильного душевного волнения. За умышленное подіяння при указанных в ст. 123 обстоятельств тяжких телесных повреждений другим лицам не может квалифицироваться по этой статье и подлежит правовой оценке на общих основаниях, а специфическое эмоциональное состояние виновного может быть признано обстоятельством, смягчающим наказание (п. 7 ч. 1 ст. 66).
3. Объективная сторона преступления характеризуется: 1) действиями (путем бездействия в указанном в ст. 123 состоянии его совершить невозможно); 2) последствиями в виде тяжких телесных повреждений; 3) причинной связью между указанными действиями и следствием, а также 4) время и определенной обстановкой совершения преступления.
Квалификация умышленного тяжкого телесного повреждения по ст. 123 возможна лишь при условии, что: 1) оно причиненное в состоянии сильного душевного волнения; 2) такое состояние возникло внезапно; 3) это произошло вследствие противозаконного насилия или тяжелого оскорбления со стороны потерпевшего. Таким образом, привилегированный состав умышленного причинения тяжких телесных повреждений, который предусмотрен этой статьей, обусловлен двумя моментами: а) соответствующей віктимною (неправомерным, аморальным) поведением потерпевшего и вызванным ею определенным эмоциональным состоянием виновного.
О понятии тяжких телесных повреждений см. ст. 121 и комментарий к ней, состояния сильного душевного волнения - комментарий к ст. ст. 66 и 116.
Таким, который возник внезапно, признается состояние сильного душевного волнения, процесс возникновения и протекания которого характеризуется неочікуваністю, мгновением, бурхливістю, быстротечностью. О понятии противозаконного насилия и тяжкого оскорбления см. комментарий к ст. 116,
Возникновение состояния сильного душевного волнения вследствие применения к лицу насилия на законных основаниях (например, при задержании ее работниками милиции в случае совершения им преступления или иного правонарушения) или же не в результате тяжкого оскорбления исключает ответственность лица, которое в таком состоянии умышленно причинила тяжкие телесные повреждения, по ст. 123. Уголовная ответственность за причинение вреда здоровью другого лица (не только тяжелых, но и другой тяжести телесных повреждений) в таких случаях наступает на общих основаниях.
Если умышленное тяжкое телесное повреждение причинено после того, когда состояние сильного душевного волнения прошел, действия виновного следует квалифицировать по ст. 121. Противоправное поведение потерпевшего в таком случае может быть признана обстоятельством, смягчающим наказание.
Ст. 123 предусматривает ответственность лишь за умышленное причинение в состоянии сильного душевного волнения тяжкого телесного повреждения. Умышленное причинение при таких обстоятельствах средней тяжести и легкого телесного повреждения преступлением не признается. Умышленное убийство, содеянное в состоянии сильного душевного волнения, образует состав преступления, предусмотренного ст. 116. Особенностью умышленного убийства при указанных обстоятельствах является то, что закон как отдельную причину возникновения состояния сильного душевного волнения виновного предусматривает систематическое издевательство над ним. Такое деяние не выделяется отдельно в составе преступления, предусмотренного ст. 123, однако, если оно сопровождалось противозаконным насилием или нанесло виновному или другому лицу тяжелой обиды, его также следует признавать причиной возникновения состояния сильного душевного волнения и при причинении умышленного тяжкого телесного повреждения,
Если лицо умышленно причинила тяжкие телесные повреждения, находясь при этом в состоянии сильного душевного волнения, возникшего вследствие указанных в ст. 123 обстоятельствах, и одновременно действуя в состоянии необходимой обороны, превышая ее пределы, содеянное следует квалифицировать по ст. 124, поскольку эта статья предусматривает более мягкое наказание, чем ст. 123.
Обязательным признаком объективной стороны преступления является время его совершения. Это преступление может быть совершена только в то время, когда виновный находится в состоянии сильного душевного волнения. Чаще всего такое состояние является кратковременным и длится всего несколько минут.
Преступление считается оконченным с момента причинения тяжких телесных повреждений.
4. Субъектом преступления является вменяемое лицо, достигшее 16-летнего возраста и находилась во время совершения преступления в состоянии сильного душевного волнения, которое внезапно возникло вследствие противозаконного насилия или тяжелого оскорбления со стороны потерпевшего.
5. Субъективная сторона характеризуется прямым или косвенным умыслом. Психическое отношение лица при совершении этого преступления характеризуют две особенности: 1) умысел всегда является таким, что внезапно возник, и афектованим; 2) эмоциональное состояние виновного лица характеризуется сильным душевным волнением, что в определенной степени снижает его способность осознавать свои действия или руководить ими.
Комментарий к статье 124. Умышленное причинение тяжелых телесных повреждений в случае превышения границ необходимой обороны или в случае превышения мер, необходимых для задержания преступника
Умышленное причинение тяжких телесных повреждений, совершенное в случае превышения пределов необходимой обороны или в случае превышения мер, необходимых для задержания преступника,-
наказывается общественными работами на срок от ста пятидесяти до двухсот сорока часов или исправительными работами на срок до двух лет, или арестом на срок до шести месяцев, или ограничением свободы на срок до двух лет.
1. Объектом преступления выступает здоровье человека.
2. Объективная сторона преступления характеризуется: 1) действиями; 2) последствиями в виде тяжких телесных повреждений; 3) причинной связью между указанными действиями и последствиями, а также 4) пгвною обстановкой.
Ст. 124 содержит состав привилегированного умышленного причинения тяжких телесных повреждений (о них понятия см. ст. 121 и комментарий к ней). Причинение таких повреждений подлежит квалификации по этой статье в трех случаях, а именно, в случае его совершения при превышении:
1) пределов необходимой обороны. В этом случае деяния характеризуется причинением вреда в виде тяжких телесных повреждений тому, кто посягает, при защите от общественно опасного посягательства, но с превышением пределов необходимой обороны, то есть при явном несоответствии указанного ущерба опасности посягательства или обстановке защиты. Об условиях правомерности необходимой обороны и понятие превышения такой обороны см. ст. 36 и комментарий к ней;
2) пределов защиты в обстановке мнимой обороны. Тяжкие телесные повреждения причиняются при обстоятельствах, когда реального общественно опасного посягательства со стороны потерпевшего не было и лицо, неправильно оценивая действия потерпевшего, лишь ошибочно предполагало наличие такого посягательства. О правомерности мнимой обороны и понятие превышения такой обороны см. ст. 37 и комментарий к ней;
3) мер, необходимых для задержания преступника. Деяния заключается В причинении тяжкого вреда в виде тяжких телесных повреждений лицу, совершившему преступление, при его задержании, но с превышением мер, необходимых для задержания преступника, то есть при япгій не-
соответствия указанной вреда опасности посягательства или обстановке задержания преступника. Об условиях правомерности задержания лица, совершившего преступление, и понятие превышения мер, необходимых для задержания преступника, см. ст. 38 и комментарий к ней.
Обязательным условием квалификации умышленного причинения тяжкого телесного повреждения по ст. 124 с пребывания виновного при совершении этого деяния в состоянии необходимой обороны, мнимой обороны или в условиях необходимости задержания злочинцяЯкщо будет установлено, что виновный не находился в такой обстановке, содеянное им при наличии оснований следует квалифицировать по ст. 121,
Если при превышении пределов необходимой обороны или мер, необходимых для задержания злочінця, потерпевшему умышленно причинено тяжкое телесное повреждение, от которого наступила смерть, при отсутствии умысла на лишение жизни действия виновного следует квалифицировать по ст 124.
Преступление считается оконченным с момента причинения потерпевшему тяжкого телесного повреждения.
3. Признаки, касающиеся потерпевшего, а также субъекта и субъективной стороны этого преступления, полностью совпадают с аналогичными признаками преступления, предусмотренного ст. 118.
Причинение тяжкого телесного повреждения при превышении пределов необходимой, мнимой обороны или превышении мер, необходимых для задержания преступника, по неосторожности не является преступлением, а потому оно не может быть квалифицировано ни по ст. 124, ни по ст. 128.
Комментарий к статье 164. Уклонение от уплаты алиментов на содержание
детей
1. Злостное уклонение от уплаты установленных решением суда средств на содержание детей (алиментов), а также злостное уклонение родителей от содержания несовершеннолетних или нетрудоспособных детей, находящихся на их иждивении,-
наказывается исправительными работами на срок до одного года или ограничением свободы на тот же срок.
2. То же деяние, совершенное лицом, ранее судимым за преступление, предусмотренное этой статьей,-
наказывается исправительными работами на срок до двух лет или ограничением свободы на срок до трех лет.
1. Законы Украины обязывают родителей содержать своих несовершеннолетних детей и нетрудоспособных совершеннолетних детей, нуждающихся в материальной помощи. Защита прав и интересов несовершеннолетних детей лежит на их родителях, которые действуют без особых на то полномочий. Каждый ребенок имеет право на проживание в семье вместе с родителями или в семье одного из них и на заботу родителей.
2. Объектом преступления является право несовершеннолетних детей на полноценную жизнь и всестороннее (физическое, психическое и социальное) Розвиток3. Потерпевшими от этого преступления могут быть дети, на содержание которых по решению суда их отец или мать должны платить алименты, а также несовершеннолетние или нетрудоспособные дети, находящиеся на иждивении родителей. Несовершеннолетними детьми признаются лица в возрасте до 18 лет, если согласно закону они не приобретают прав совершеннолетних ранее (например, вследствие женитьбы). Нетрудоспособными являются совершеннолетние дети, которые в силу физических или психических недостатков лишены возможности постоянно или временно работать (это, в частности, дети-инвалиды i И II группы).
4. Предметом преступления являются денежные средства, что, по решению суда, подлежат уплате на содержание детей, а также средства, различные предметы (одежда, продукты питания и тому подобное), которые должны предоставляться родителями на содержание несовершеннолетних, а также совершеннолетних, но нетрудоспособных детей.
5. С объективной стороны это преступление может быть совершен в форме: 1) злостного уклонения от уплаты установленных решением суда средств на содержание детей (алиментов); 2) злостного уклонения родителей от содержания несовершеннолетних или нетрудоспособных детей, находящихся на их иждивении.
Состав преступления, предусмотренный ст. 164, в форме уклонения от уплаты алиментов может иметь место лишь при наличии решения суда, согласно которому мать или отец или другая предусмотренная законом лицо обязано платить алименты. Вместе с тем наличие решения суда не является обязательным условием привлечения виновного к ответственности по этой статье в случае совершения этого преступления в форме уклонения родителей от содержания несовершеннолетних или нетрудоспособных детей.
Под утоленням от уплаты алиментов понимаются действия или бездействие виновного лица, направленные на неисполнение решения суда о взыскании с нее в пользу ребенка (детей) определенной суммы алиментов. Они могут виразитись как в прямом отказе от уплаты установленных судом алиментов, так и в других действиях (бездействии), которые фактически делают невозможным выполнение указанной обязанности (сокрытии заработка (дохода), подлежащей учету при отчислении алиментов, изменении места работы или места жительства с неподачей соответствующего заявления о необходимости взимания алиментов и тому подобное).
Уклонение от содержания несовершеннолетних, а также совершеннолетних, но нетрудоспособных детей, находящихся на иждивении родителей, может заключаться в необеспечении таких детей питанием, одеждой, другими вещами (прежде всего, первой необходимости), предоставлении необходимых средств для их лечения, отдыха.
Уклонение от уплаты алиментов и уклонение от содержания несовершеннолетних или нетрудоспособных детей образуют этот состав преступления только в случае, круг оно является злостным. Понятие злобности относится К оценочных категорий и должен быть определен в каждом конкретном случае. Признание судом уклонение злостным должно быть надлежащим образом мотивировано в приговоре. О злостный характер уклонения могут свидетельствовать продолжительность уклонения, продолжение уклонения после предупреждения о необходимости выполнения своего долга и возможности уголовной ответственности со стороны судьи или дер-
государственного исполнителя, неоднократные обращения потерпевшего или других лиц к виновному лицу по этому поводу и тому подобное.
Не может признаваться злостным уклонение от уплаты алиментов ли злостным уклонение от содержания детей, которое хотя и длилось значительный промежуток времени имело систематический характер, но было вынужденным со стороны лица, на которое такая обязанность возложена законом или решением суда. К таким случаям следует относить неуплату алиментов лицом из-за невозможности найти работу, из-за болезни, невиді-
выделения из семейного бюджета средств, необходимых для приобретения г гу несовершеннолетнему ребенку или для лечения нетрудоспособного ребенка в | связи с их отсутствием и тому подобное.
Преступление признается оконченным с момента, когда указанное в этой статье уклонение приняло злостный характер.
5. Субъект преступления специальный. За злостное уклонение от уплаты алиментов на содержание детей по ст. 164 могут нести ответственность родители и усыновители. Субъектами совершения данного преступления во второй форме (злостное уклонение от содержания несовершеннолетних или нетрудоспособных детей) могут быть только кровные родители или усыновители.
Опекуны и попечители не является субъектом преступления, предусмотренного ст. 164. При определенных обстоятельствах они могут нести ответственность за
ст. 167.
6. Субъективная сторона характеризуется прямым умыслом.
7. Квалифицирующим признаком этого преступления является совершение его лицом, ранее судимым за преступление, предусмотренное этой статьей (ч. 2 ст. 164). О понятии такого лица см.. ст. 88 и комментарий к ней.
Конституция Украины (ст51).
