Другорядні члени речення

Головні члени речення (підмет і присудок) поширюються другорядними членами речення – додатками, означеннями, обставинами. У структурному плані другорядні члени речення поширюють граматичну основу, а в комунікативному доповнюють повідомлення інформацією, характеризують предмети, вказують на різні обставини, за яких відбувається дія.

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія, стан або ознака іншого предмета. Додаток має такі ознаки:

1) це другорядний член речення;

2) позначає предмет (об’єкт);

3) найчастіше виражається іменником у непрямому відмінку;

4) замає місце після поширюваного слова;

5) поєднується з поширюваним підрядним зв’язком (керуванням).

Я побачив (кого? що?) будівлю університету. Сьогодні я складаю (кого? що?) екзамен з української мови.

Додатки бувають прямі і непрямі.

Прямий додаток - це такий, що:

1) залежить від перехідних дієслів і виражається іменником у З.в. без прийменника (читаю книгу, бачимо сонце, співати пісню, знаю місто);

2) виражається родовим відмінком без прийменника, якщо при дієслові стоїть заперечна частка НЕ або дія переходить на частину від цілого: не знав дороги, купити цукру, насипати зерна, принести піску.

Усі інші додатки непрямі: звернути увагу на попередження, звернутися до студентів, радіти успіхам.

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і залежить від члена речення, вираженого іменником. Означення має такі ознаки:

1) це другорядний член речення;

2) виражає конкретизуючу ознаку предмета;

3) найчастіше виражається іменником, а також іншими частинами мови, що виступають у функції прикметника;

4) знаходиться у препозиції (до) означуваного слова;

5) пов’язане з ним підрядним зв’язком (узгодженням або керуванням): знайомий студент, студент університету.

У речення є факультативним членом, бо його відсутність не виявляє структурної неповноти речення, але вилучення веде до інформаційної неповноти.

Означення є узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення вживається в тому ж роді, числі і відмінку, що й пояснюване (розумні учні), улюблені книжки (улюблених книжок), прочитаний текст у прочитаному тексті), вранішнє сонце (за вранішнім сонцем), моя любов (моєї любові).

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв’язком керування, виражається іменниками з прийменниками чи без них: людина обов’язку (людині обов’язку), завдання вирушати (перед завданням вирушати), тепло весни (теплом весни), ніс картоплиною (носи картоплиною), дівчина з букетом (дівчиною з букетом), наука перемагати (у науці перемагати), мистецтво перевтілюватися (мистецтвом перевтілюватися).

Прикладка – різновид означення, що виражається іменником.

Ознаки прикладки:

1) різновидом означення;

2) вказує на ознаку предмета і дає йому другу (пояснювальну) назву, вказує на його якість;

3) може стояти у препозиції (до) та постпозиції (після) означуваного слова;

4) може узгоджуватися і не узгоджуватися з означуваним словом;

4) виражається іменниками, які мають значення соціальної приналежності, віку, національності, професії, посади.

До означуваного слова можу приєднуватися дефісом: студент-відмінник, місто-герой, Дніпро-Славута.

Дефіс ставиться, якщо:

1) означуване слово і прикладка є загальними назвами: жінка-директор, студент-заочник;

2) означуване слово стоїть після прикладки, яка виражена власною назвою: Київ-град, Сапун-гора;

3) входить до складу терміна: жук-короїд,, льон-довгунець, заєць-русак;

4) якщо один з іменників має означальне значення і стоїть у постпозиції (після): дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Дефіс не ставиться, якщо:

1) іменник, що має означальне значення стоїть у препозиції (перед): красуня дівчина, богатир хлопець;

2) прикладка стоїть у постпозиції і виражена власною назвою: містоКиїв, гора Щекавиця;

3) при словах товариш, громадянин, пан: товариш Іваненко, громадянин Петренко, пан Шевченко;

4) слова становлять родове і видове поняття: трава звіробій, риба меч. Якщо навпаки – дефіс ставиться: звіробій-трава, меч-риба.

Лапки у прикладці:

Прикладки-назви газет, журналів, підприємств, пароплавів тощо пишуться з великої букви і беруться в лапки: книга “Кобзар”, журнал “Дніпро”, стадіон “Динамо”.

Якщо в ролі прикладки виступає назва організації, підприємства або установи, що приєднується за допомогою слів імені, пам’яті, то прикладка в лапки не береться: парк імені Максима Рильського, університет імені Тараса Шевченка.

Назви міст, рік, озер, гір в лапки не беруться: місто Київ, річка Дніпро, гора Говерла. Але готель “Київ”, ресторан “Дніпро”, база відпочинку “Говерла”.

Назви автобусних, залізничних, повітряних та інших маршрутів в лапки не беруться: автобус Київ – Львів, поїзд Київ – Ужгород, авіалінія Київ – Мюнхен.

Обставиною називається другорядний член речення, що означає обставини дії, стану чи ознаки.

Обставина має такі ознаки:

1) є другорядним членом речення;

2) вказує на обставини дії (або ознаки);

3) виражається прислівниками, дієприслівниками, прикметниково-іменниковими формами, інфінітивом;

4) у реченні виступає у різних позиціях;

5) тип зв’язку з головним словом – прилягання чи керування;

6) найчастіше залежить від дієслова.

За значенням обставини поділяються на такі групи:

1) способу дії, які вказують на те, як, у який спосіб відбувається дія: Літо минало швидко. Екзамен пройшов спокійно;

2) міри і ступеня, які характеризують дії або ознаки щодо інтенсивності чи міри вияву їх: Перед екзаменом я дуже хвилювався;

3) місця, які вказують на місце дії, напрям і шлях руху: Перед університетом стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку;

4) часу, яка вказує на час дії (явища) і його тривалість: Екзамен тривав недовго, приблизно годину;

5) причини, що вказують на причину дії: Я зробив це не подумавши;

6) мети, які вказують на мету дії: Я зробив це навмисно;

7) умови, що вказують на умову, за якої можлива дія: Зосередившись, ти з цим упораєшся;

8) з допустовим значенням, які вказують на умову, всупереч якій відбувається дія: Незважаючи на хвилювання, я склав екзамен добре.