Кому належить економічна влада

Кому належить економічна влада - найбільша таємниця сучасної укономіки. З часів Карла Маркса людство усвідомило, що за економічну владу точиться боротьба яку назвали класовими війнами.

Досі більшість переконана, що ця боротьба іде між трудівниками і капіталістами. Але виробництво відбувається в результаті кооперації не двох, а чотирьох “факторів виробництва”: землі, капіталу, праці та "підприємницького таланту". І боротьба за економічну владу іде між усіма чотирма.

Найважливішим серед факторів виробництва є труд. Найважливішим тому, що виробництво можливе без машин, без менеджерів і навіть без землі, але неможливе без праці. Але найголовніше - саме трудівник створює цінності. Робітник створює матеріальні цінності. Але лікар, що створює нематеріальну цінність - здоров’я - теж трудівник. І вчитель, який створює нематеріальну цінність - освіту, і міліціонер, який створює безпеку, і митець, який створює цінності духовні, - всі вони трудівники. Основна функція Трудівника - створювати цінності, матеріальні і нематеріальні. Це його головна місія і роль в розподілі праці з іншими факторами виробництва. І нема нічого важливішого і благороднішого, ніж праця трудівника.

Власники землі - охоронці. Їх завдання - оберігати. І у вузькому сенсі - землю, а в широкому сенсі - охороняти традтції. Власники землі тисячоліттями зберігали “досвід предків”. Але коли людство стало на шлях прогресу, саме власники землі, усі ці феодали і поміщики, стали головною перепоною економічного і соціального розвитку.

Власники капіталу - капіталісти - прагнуть примножувати капітал. Володіючи машинами, вони прагнуть їх збільшувати і збільшувати до нескінченності. Як правило, збільшення капіталів - в інтересах людства. Але якщо це прагнення починає суперечити суспільним інтересам, капіталісти ними нехтують не вагаючись. Тому суспільство, навчене їх груповим егоїзмом, пройшовши через викликані необмеженими прагненнями капіталу світові війни та глобальні кризи, змушене вже понад сто років застосовувати до капіталу і його власників все нові і нові інструменти контролю та стримування.

Менеджери, управителі чужого майна - носії фактору виробництва “підприємницький талант” існували давно. Але як фактор виробництва, так само значимий, як і труд, земля і капітал, постали лише сто років тому, з появою промислових корпорацій. Їх основною функцією є так організувати працю трудівників та капітали капіталістів, щоб отримати максимальну додану вартість (отримати за випущену продукцію максимум грошей). Як і з капіталістами, інтереси менеджерів, як правило, співпадають з інтересами людства. І так само, як і капіталісти, менеджери готові нехтувати суспільними інтересами. Силу цього хижака людство вже відчуло на собі, але протистояти йому ще не навчилося.

Що таке економічна влада? В часи французької революції вважали що економічна влада походить від “священого права приватної власнсті” і є щось "єдине і непорушне", такий собі неподільний атом. Сьогодні економісти зрозуміли що економічна влада - це набір повноважень. Ці повноваження різні за вагою і значенням, але э серед них п’ять головних: "управління", "розпорядження", "користування", "право на дохід" і “володіння”. Перехід цих повноважень від одного фактору виробництва до іншого і означає передачу економічної влади.

Можна мати всі повноваження і мати всю повноту економічної влади, а можна мати лише якесь одне або декілька повноважень і мати частину екоомічної влади. Можна управляти підприємством і не отримувати з нього дохід. Можна користтуватися майном не маючи повноваження “володіння”.

Як же визначається кому з факторів виробництва належить економічна влада? Дохід їх спільної роботи завжди перевищує доходи факторів виробництва порізно і неочевидно як цей надлишок ділити. Тому.співпраця факторів виробництва відбувається у формі "парасолькового контракту", коли всі об'єднуються довкола одного, центрального. І цей головний фактор виробництва, як “король на горі”, оцінює хто скільки має отримати, а решту залишає собі. Ось це право - право на остаточний дохід визначає кому належить економічна влада.

Ну і хто конкретно є “королем гори”, кому належить економічна влада? Спочатку вона належала власникам фактору виробництва "земля" - поміщикам (власникам помістя), феодалам (власникам феоду), джентльменам (власникам джентів), латифундистам (власникам латифундій). І феодали вважали, що ця влада дана їм богом і назавжди.

Потім економічна влада перейшла до власників фактору виробництва "капітал" - фабрикантам, заводчикам, банкірам, одним словом капіталістам. І капіталісти теж почали вигадувати “кінець історії” у зв’язку із “остаточною перемогою капіталізму” в боротьбі за економічну владу.

Але еволюція виробничих відносин триває. Тому нам треба не просто дізнатися хто став наступним “королем гори” після власників капіталу. Людству пора перестати бути жертвою стихійності цих процесів. Настав час пізнати закони взаємовідносин між факторами виробництва і почати їх використовувати на благо людства так, як ми використовуємо закони фізики і хімії.

Більшість досі переконана, що економічну владу дає повноваження “володіння”. Стань власником і тибудеш “королем гори”! Але повноваження “володіння” робить лише юридичним власником, тобто тим, хто несе відповідальність (юридичну, економічну, моральну) за результати господарювання. Якщо ти матимеш повноваження “володіння”, але не мати повноваження “право на дохід”, то ти будеш нести відповідальність за результати господарювання, але економічної влади ти мати не будеш.

Найбільша таємниця сучасної економіки та, що головним фактором виробництва є не власник, а той, хто має повноваження “право на дохід”. Коли власники капіталу (які мали повноваження “право на дохід” останні три сторіччя) його втратили, то з ним вони втратили і економічну владу.

Це стало шоком. Так само, як шоком для людства став момент коли економічну владу втратили власники землі які мали її до капіталістів протягом десяти тисяч років. Хто ж отримав економічну владу і став наступним після власників капіталу “королем гори”? Маркс стверджував, що економічна влада від капіталістів перейде до трудівників. І на початку ХХ сторіччя в цьому ніхто не сумнівався, ні прозвісники світової пролетарської революції, ні охоронці капіталістичного ладу. Але все пішло не так.