Цивілізаційний вибір України

Сьогодні перед Україною постало одне глобальне завдання - цивілізаційний прорив до свободи і справедливості, до кола країн “золотого мільярду”.

Олігархи бажали б довічного збереження суспільства без свободи і без справедливості. Їх багатства - від нашої бідності. Їх безкарність від нашої несвободи. Вони волають: "Тільки ми вміємо керувати!" скромно умовчуючи, що за час їхнього панування продуктивність української економіки знизилась у 5,5 разів (з 20 тис. дол. на працюючого в рік до 3,8 тис.).

Дехто сподівається, що свобода і справедливість впадуть нам з неба варто лише "приєднатися до Європи". Але ніяка "допомога старшого брата" не вирішить наших проблем. Свій прорив Україна буде здійснювати самостійно.

"Старі ліві", як і сто років тому, пропонують один-єдиний рецепт - націоналізація підприємств, знищення приватної власності на засоби виробництва, запровадження державного регулювання, відгородження від світової економіки. "Старі ліві" пропонують Україні продовжити радянську стратегію доганяючого розвитку. Але чи варто іти шляхом, що привів до розвалу Радянського Союзу? Чи варто використовувати стратегію, що не допомогла жодній країні?

В України немає великих покладів нафти, газу чи інших корисних копалин. Ми не можемо піти шляхом проїдання національних багатств, по якому пішли країни ОПЕК у 70-х роках ХХ сторіччя і по якому іде Росія сьогодні. Цей шлях не вивів у світові лідери арабські країни, що відчув Ірак і вже приміряють на себе Іран, Венесуела та інші експортери нафти. І вже зараз очевидно, що цей шлях не врятує Росію.

Ліберали прагнуть свободи і бажають зробити Україну "інвестиційно привабливою країною". Заради цього вони підуть на все. Щоб "підтримати високу інвестиційну привабливість", ліберали скорочуватимуть соціальні відрахування, триматимуть низькі зарплати, нехтуватимуть правами робітників та їх об'єднань профспілок, проводячи політику "дешевої робочої сили". Зовсім не звертаючи уваги на те, що в успішних країнах робоча сила не просто дорога, а дуже дорога. Ліберали завжди жертвують справедливістю заради своїх прибутків. А, головне, зростання вони бачать, як зростання експорту, а не внутрішнього споживання.

Україна може продовжувати орієнтуватися на закордонні ринки збуту, постійно нариваючись на "цукрові", "молочні" та "м'ясні" війни, підтримуючи надприбутки олігархів за рахунок низьких зарплат і пенсій.

Цей шлях ставить Україну у залежність від закордонних споживачів української продукції. І тільки питання часу, коли технологічні переваги конкурентів українських підприємств перекриють "економію" на зарплатах українських трудівників.

В результаті титанічних зусиль ліберали збудували погіршений варіант "тихоокеанського дракону", з деформованою економікою. В цій економіці добре великим капіталам, але бідне населення. Несправедливість і бідність зробили її нестабільною і неефективною.

Ми ясно бачимо недоліки шляхів, якими нам пропонують іти комуністи, олігархи та ліберали. Десятки країн вже йшли цими шляхами і довели, що ці шляхи цивілізаційного відставання не долають і ведуть в нікуди.

Але народ України повстав проти несвободи і несправедливості. Мільйони громадян України піднялися під час "помаранчевої революції". І не має значення з якого боку барикад, під якими прапорами виступали ці люди. І на "помаранчевих" і на "біло-блакитних" майданах вимагали покінчити з олігархами. В цій боротьбі ми вже здобули свободу, але ще не здобули справедливості.

Альтернативою олігархічній економіці, орієнтованої на експорт, на чужі ринки збуту є побудова держави загального добробуту, орієнтованої на збут продукції на внутрішнього ринку, через зростання зарплат і пенсій. Альтернативою олігархічній економіці є економіка справедливості.

Основою цивілізаційного прориву України стане головний елемент "шляху справедливості" - прорив у продуктивності праці через створення промислових корпорацій. І не просто корпорацій, а корпорацій соціалізованих. Корпорацій, що поєднуватимуть нові технології, ефективний менеджмент, високу кваліфікацію праці і, головне, солідарну консолідацію зусиль власників, менеджерів і працівників заради збільшення виробництва - соціальне партнерство. Україні потрібен прорив до справедливості через ефективність.

Покоління за поколінням люди жили і вмирали в несвободі, мріючи про свободу, борючись за неї і наближаючи її. Сьогодні в світі море несвободи, але головну битву за свободу людство вже виграло. Свобода - сильніша за несвободу.

Покоління за поколінням люди жили і вмирали в несправедливості, мріючи про справедливість, борючись за неї і наближаючи її. Несправедливість поки досі сильніше, але вже двісті років здає позицію за позицією. Вже ніхто не вийде відкрито захищати несправедливість. Сьогодні несправедливість існує тільки вдягшись в шати неправди. А значить несправедливість вже приречена.

Але поки “бар’єр несправедливості” долали лише метрополії колишніх колоніальних і неоколоніальних імперій: Англія, Франція, Японія, Німеччина, США та інші. Але справедливості прагнуть всі народи світу. Але нарешті настає час, коли справедливість зможуть здобути усі “гнані і голодні”. Бо сьогодні багатства здобуваються не пограбуванням слабих і беззахисних народів, а побудовою національної економіки справедливості.

Наближається найвеличніша битва в історії людства - битва за справедливість. І перед цією битвою ми заявляємо: ми не хочемо справедливості тільки для себе! Ми відкидаємо особистий і національний егоїзм. Україна прокладаємо шлях до справедливості для всього людства. Україна буде лише першою “банановою республікою, яка подолає “бар’єр несправедливості”. Ми здійснимо цивілізаційний прорив для всього людства. Настає час справедливості.