Ø захист інтересів обох сторін трудових відносин: інтересів роботодавців від необгрунтованих вимог працівників, а інтересів працівників від власників, які можуть використовувати переваги свого економічного становища.
Ø організація (упорядкування) трудових відносин: роботодавець має можливість наперед планувати виробництво, витрати та прибуток, а працівникам гарантуються умови праці, тривалість відпустки, робочого часу, додаткові пільги тощо.
Ø забезпечення стабільності трудових відносин шляхом визначення у
Ø договорі процедур погодження інтересів роботодавця і працівників, коли вони не співпадають.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" у колективному договорі мають встановлюватися взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
Ø змін в організації виробництва і праці;
Ø забезпечення продуктивної зайнятості;
|
|
Ø нормування й оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);
Ø встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
Ø участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом).
Ø режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку працівників;
Ø гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
Умови колективних договорів та угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в галузевому територіальному і генеральному договорі, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан соціально-трудової сфери колективу.
Важливим напрямком в вивченні соціального партнерства є розгляд ролі всіх партнерів: профспілок, як представників найманих працівників; об'єднань підприємців, як представників роботодавців і держави - третьої сторони в системі соціального партнерства.
Професійні спілки в системі соціального партнерства являють собою і захищають інтереси найманих працівників. Профспілкам належать ініціативна роль при розробці трудового і соціального законодавства. Проведення колективних переговорів, укладання колективних договорів та угод. Ця ініціатива обумовлена тим, що інтереси робітника і роботодавця не співпадають та і їх сили нерівні.
|
|
На даному етапі проходить процес реформування профспілок. Зокрема, подрібнення профспілок призвело до:
• розпаду єдиного профспілкового руху;
• посилення суперництва між галузевими і регіональними, первинними і вторинним структурами;
• проходить скорочення або втрата матеріальної і фінансової бази профспілкового руху;
• повчався перебіг професіональних кадрів, знизився інтелектуальний потенціал профспілкових організацій, рівень їх знизився.
Соціальне партнерство практично неможливе без участі держави, яка виступає в особі влади, її органів і представників. Таким чином, третя сторона в системі партнерства - це держава. Місце держави в соціальному партнерстві визначається не тільки загальноекономічними функціями і регулюючою роллю. Вона виступає в трьох особах: основного власника, законодавця і арбітра (посередника).
Держава була і продовжує залишатися власником і роботодавцем. В умовах соціального партнерства роль держави полягає, зокрема, в розробці трудового і соціального законодавства.
В соціальному партнерстві держава виступає в функціях:
• гаранта громадських прав;
• регулятора системи соціально-трудових відносин;
• учасником в переговорах і в консультаціях в рамках трьохсторонніх соціально-трудових відносин;
• рішення колективних конфліктів за допомогою примирення, посередництва і трудового арбітражу;
• законодавчого закріплення угоди, досягнутих соціальними партнерами;
• координатора в процесі розробки і реалізації регіональних угод;
• арбітражу, примирення і посередника в рамках соціального і партнерства.
Рішення колективного трудового спору складається з декількох етапів. Спочатку він розглядається узгоджувальною комісією, якщо їй вдається добитися згоди, то сторони продовжують узгоджувальні процедури з участю посередника. Основна ціль посередника-добровільне вирішення сторонами спорів своїх неврегульованих розходжень. Він утворює умови для успішного рішення колективного трудового спору зусиллями самих сторін. Якщо з допомогою посередника колективний трудовий спір так і не вдалося врегулювати, то наступає другий етап - розгляд колективних спорів в трудовому арбітражі.
Якщо узгоджувальна процедура не привела до вирішення колективного трудового спору, то робітники вправі використовувати зібрання, мітинги, страйки, анкетування.
Страйк – це тимчасова добровільна відмова робітників від виконання своїх трудових обов'язків з метою вирішення колективного трудового спору.
В той же час розвиток соціального партнерства в Україні гальмується відсутністю для цього відповідних передумов. Перш за все це відноситься до умов стійкості, що сформульовані 77. Сорокіним. Рівень життя населення України за десять років (1990-2000 рр.) катастрофічно знизився. За даними, наведеними у Посланні Президента України до Верховної Ради у 2001 році, реальна заробітна плата зменшилась майже у 4 рази; рівень бідності складав 29,4%; до категорії жебраків віднесена сьома частина населення, 70% працюючих отримують заробітну плату нижче рівня прожиткового мінімуму, росте безробіття, у тому числі приховане (третина працівників промисловості в останні 5 років постійно знаходилася у різних відпустках), до рівня епідемії поширилося захворювання населення на туберкульоз, до цієї межі наближається кількість хворих на СНІД.
Щодо диференціації доходів населення, то за деякими даними вона у 3-5 разів вища, ніж у розвинутих країнах.
Несприятлива економічна, політична та соціальна ситуація загострює протиріччя у суспільстві.
Не сприяє розвитку соціального партнерства психологічна спрямованість більшості населення на пасивну роль керованого, зрівнялівку тощо. За ствердженням Президента Л.Кучми: "Продовжує падати в очах людей авторитет державного апарату. Багатьом влада уявляється продажною, нездатною до конструктивних дій, байдужою до народу". Зростаючі соціальні протиріччя є перешкодою підвищення ефективності економіки та рівня життя населення.
|
|
Для ефективного використання механізму соціального партнерства у вирішенні соціальних проблем треба вжити заходи на всіх рівнях із створення необхідних для цього передумов. Але корисними можуть бути і заходи соціального впливу на свідомість населення. Наприклад, пропонується впровадити систему укладання соціальних угод на рівні всіх адміністративних утворень аж до сільських, селищних.