Поняття ідеостилю
Стиль автора або «ідеостиль» - це та сукупність особливостей творчості що відрізняє його твори від творів інших письменників.
Характерні ознаки ідеостилю:
1.Використання методології різноманітних художніх методів, «літературних напрямів».
2.Тематика і проблематика творів.
3.Сукупність зображально-виражальних засобів, що закономірно поєднується в художню мотивовану систему твору.
4.Елементи, форму художнього твору – від композиції до мовних виразових форм.
Переодизація української літератури
Історія літератури (від грец. ιστορία — розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад історія китайської літератури, історія англійської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (наприклад історія чукотської літератури, історія літератури мансі). В поле зору історії літератури потрапляють різноманітні взаємозв'язки з іншими літературами (наприклад української на ранніх етапах з візантійською чи, пізніше, з російською), різного роду взаємовпливи. Історія літератури кожного народу має специфічні особливості, пов'язані з неповторними шляхами його історичного розвитку. Так, тривала відсутність державності українського народу, утиски його мови та культури впродовж віків знайшли своє помітне відображення в історії національної літератури в цілому, у творчості окремих її представників (наприклад Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Лепкого).
|
|
Своїм обсягом, значною кількістю наукових праць, багатством конкретного матеріалу історія літератури виокремлюється серед інших основних літературознавчих дисциплін. Історія літератури кожного народу поділяється на кілька періодів. Так, наприклад, С Єфремов називає три періоди в історії української літератури: доба національно-державної самостійності; доба національно-державної залежності; доба національного відродження. Більш складною постає класифікація розвитку національної літератури в праці зарубіжного українського вченого Д. Чижевського: «І. Доба монументального стилю — XI ст. II. Доба орнаментального стилю — XII—XIII ст. III. Переходова доба — XIV—XV ст. IV. Ренесанс та реформація — кінець XVI ст.
V. Барокко — XVII—XVIII ст. VI. Класицизм — кінець XVIII ст. — 40-ві роки XIX ст. VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років XIX ст. VIII. Реалізм — від 60-х років XIX ст.... IX. Символізм — початок XX ст.». Відомі й інші періодизації історії української літератури.
|
|
Наукова розробка окремих проблем історії літератури веде до спеціалізації досліджень, обмеження їх певною добою, зокрема: історією української літератури XX ст., історією української літератури XIX ст., історією давньої літератури тощо. Творчість окремих письменників-класиків також дала цілі напрями в історії літератури, такі як шевченкознавство, франкознавство, шекспірознавство, толстознавство і т. д.
В історії літератури побутують переважно ті ж жанри, що й у теорії: монографія, огляд, стаття, есе. Трапляються також нарис, рецензія.