Посилення репресивної складової в трудовому законодавстві УРСР в умовах ІІ Світової війни

Трудове право розвивалося у напрямі правового забезпечення надзвичайних заходів у сфері регулювання трудових відносин. Поширювалися трудові мобілізації та відновлювалася трудова повинність (до двох місяців). Залученню до праці підлягали чоловіки від 16 до 55 років, жінки – від 16 до 50 років. Керівництву підприємств дозволялося встановлювати обов’язкові понаднормовані роботи тривалістю до трьох годин. Скасовувалися чергові та додаткові відпустки. Усі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості, а також державних підприємств і установ прифронтових районів вважалися мобілізованими і закріплювалися для постійної роботи за місцем праці.

Збільшувався мінімум трудоднів, що їх колгоспник зобов’язаний був відробити, з 60-100 до 100-150 трудоднів на рік. При цьому до праці було зобов’язано й дітей від 12 до 16 років – 50 трудоднів.

Основні тенденції у розвитку кримінального права у післявоєнний час (1945-1955 рр.).

З 4 червня 1947 року посилювалася кримінальна відповідальність за розкрадання державного та особистого майна громадян. Указом Президії Верховної Ради передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 10 до 25 років для осіб, які вчинили розкрадання соціалістичної власності у складі групи або в особливо великих групах.

Впродовж 1948 і 1949 років Президія Верховної Ради Радянського Союзу ухвалила укази про посилення кримінальної відповідальності за виготовлення, продаж самогону та зґвалтування.

12 травня 1951 року Верховна Рада СРСР ухвалила закон про захист миру, яким пропаганда війни оголошувалася найтяжчим злочином проти людства.

26 травня 1947 року Указом ПВР СРСР як міру покарання було скасовано смертну кару. Проте через деякий час вона була відновлена.