Євфиміїв правопис XIV віку

Мова, як організм живий, невпинно росла й змінювалася, тоді як правопис лишався незмінним. А це досить скоро витворило разячу між ними незгідність, особливо через те, що кожна слов’янська Церква відповідно дбала про більше наближення церковної мови до розуміння народу. Частина давніх звуків з часом зовсім відмінилася, а між тим їхні букви ще лишалися на письмі, наприклад, юс великий, юс малий, ъ, ь, и, s (зіло). Потрібно було робити правописну реформу, бо цього вимагало живе життя, і таку реформу й зробив перший митрополит Тирновський Євфимій у Болгарії, в половині XIV віку. І хоч реформа Євфимія була пристосована до своїх місцевих болгарських умов, проте вона викликала до себе велику повагу й поза Болгарією, й її прийнято в усіх народів, що вживали тоді кирилівського письма. Під кінець XIV віку цей Євфиміїв правопис прийшов і в Україну, де його залюбки прийнято, і він міцно закорінився в нас аж до початку XVII сторіччя, а почасти — аж до віку XIX-го. Але цей новий Євфиміїв правопис був для нас більш невідповідний, як правопис Костянтинів: тоді як останній до певної міри дбав про всеслов’янські потреби, правопис Євфимія був місцевий, болгарський. Штучно пристосований до українського письменства, новий правопис заглушував нам свої рідні ознаки. Наприклад, цей правопис наказав писати ь замість ъ в кінці слова,*

* З того часу давня форма й вимова для грецького слова аминъ перетворилася хибно в нову: аминь, з м’яким н в кінці слова.

вживав таких форм, як твоа, всеа, святаа і т. ін., вживав юс великий замість ъ, я, о й т. п., ставив значки наголосу (зазначки) на початку й кінці слова. От через що, скажемо, в Пересопницькій Євангелії 1556 року під її штучним Євфиміївським правописом часом так трудно видобути українську форму, наприклад, хоча б у таких написах: створілъ, вышолъ, пришолъ, за нимъ, іакъ, женъ, животъ, доконалъ, оуздровилъ, смЂати, великаа, нЂкотораа йт. ін. Через правопис Євфимія ми змінили давню форму ъі, цебто ъ й і на нову ы, цебто ь й і.

Євфиміїв правопис викликав в Україні велику правописну замішанину*.

* Див. мою працю "Слово про Ігорів похід", 1949 р., с. 59-63.

Брак доброго сталого правопису особливо відчувся в Україні з половини XVI віку, коли тут повстають білі організовані школи. А під кінець цього віку, коли в Україні працюють вже й друкарні, чужий нам правопис Євфимія потроху губить у нас неживі свої риси й помалу витворюється новий правопис, вже більш пристосований до живої української мови; так наприклад, у львівськім "Адельфотесі" 1591 року знаходимо вже нову букву, необхідну для української мови, — букву ґ, — вона панувала в тодішньому новогрецькому письмі. В книжках рукописних ще з XV в. часто знаходимо кг (наше ґ), також узяте з письма грецького.