Українські колонії

Першу українську школу в Канаді відкрили черниці у Вінніпезі в 1905 р. Найбільше українських шкіл відкрито в 1918 — 1922 рр. Українські школи відкриваються при церквах, читальнях, у народних і робітничих домах та при різних товариствах. Наука в українських школах відбувається ввечері, переважно від 5 до 7 годин, бо вдень діти ходять до публічної державної школи, де наука обов’язкова. В 1931 р. в Канаді налічувалася 61 українська школа, в яких більше 2000 дітей вчилися по-українськи читати, писати, співати українських пісень, набувати головні відомості з історії та географії України. Кошти на утримання українських шкіл складаються зі внесків батьків (від 50 центів до одного канадського долара щомісяця від дитини), допомоги організацій, при яких існує школа, та добровільних пожертв, Слід також указати, що українські студенти, що вчаться в державних високих школах у Канаді, набувають знання з українознавства в т. зв. українських інститутах (бурсах), яких налічується в Канаді три: Український Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні, Український Інститут ім. М. Грушевського в Едмонтоні та Український Інститут ім. Петра Могили у Вінніпезі. У всіх цих інститутах у 1931 р. налічувалося 140 студентів і студенток.

Українська колонія в Бразилії (приблизно 50 000 душ) має тепер більш-менш 60 українських шкіл, з яких половина стоїть під впливом духовенства. За свідоцтвом Петра Карманського, який учителював у Бразилії протягом 6 років, у Бразилії не залишилося ні одної оселі, хоч би з кількістю 50 українських родин, яка б не мала своєї української школи, де навчання відбувається принаймні часово.

Українська еміграція у Сполучених Державах Північної Америки також прагне організовувати українську школу, де б українська молодь могла набути основ українознавства. Як свідчить Лев Ясінчук, що мав можливість ознайомитися на місці з багатьма українськими школами в Америці, «не мають ті школи високої науки; там мішанина дітей різного віку, що ходять на всякі ступені обов’язкової американської школи. Там наука в ту пору, коли діти перевтомлені довгою наукою в американській школі. Але ця школа дає основи рідного письма, мови, рідної історії, землезнання, могутньої української пісні й підставового розуміння ідей, які одуховлюють українську націю на рідній землі». На думку Л. Ясінчука, в 1932 p. у Сполучених Державах Північної Америки було близько 200 українських шкіл; у більшості цих шкіл учать духовні особи — дяки, священики або черниці.

Немало прислужилася для розвитку української духовної культури й та українська політична еміграція в Європі, яка постала в 1919 — 20 рр. унаслідок тих подій, що тоді відбувалися на Великій Україні, в Галичині та Буковині. За час свого перебування на чужині українська політична еміграція встигла проробити велику працю на освітньому полі. Вона організувала 4 високі школи в Чехословаччині: Український Вільний університет у Празі з двома факультетами: філософічним та права й суспільних наук; Українську Господарську академію в Подебрадах із трьома факультетами: агрономічно-лісовим, економічно-кооперативним, інженерним; Український Високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Празі з трьома відділами: гуманітарних наук, природничих та музичним; Студію пластичного мистецтва в Празі з майстернями малярства, скульптури й графіки та теоретичними курсами. Всі ці школи успішно розвинули свою працю. Але з міркувань фінансового порядку за розпорядженням уряду ЧСР, що фінансує ці школи, в Українській Господарській академії та в Педагогічному інституті в останні роки припинено запис нових студентів, і професура цих шкіл мала обмежитися лише науковою працею. Одначе в 1932 р. Українська Господарська академія, щоб не припиняти своєї навчальної діяльності, відкрила при собі Український технічно-господарський інститут заочного навчання, який утримується виключно на українські громадські кошти та З плати за навчання студентства. Крім того, при Академії були відкриті й кореспондентські курси українознавства.

Еміграція також заснувала два українських наукових інститути: в Берліні та Варшаві, дві гімназії — в Ржевницях (Чехословаччина) та Каліші (Польща) й низку інших шкіл та наукових організацій, які в міру своїх сил працюють в інтересах української культури — найціннішого скарбу українського народу.

Українські високі школи та інші наукові установи на еміграції через Український академічний комітет у Празі беруть участь у праці Міжнародної комісії для інтелектуальної співпраці при Лізі націй і таким чином входять у духовний обмін із науковими установами цілого світу. Український академічний комітет у Празі високо тримає прапор академічної свободи, щоб перенести його в свій час на рідну землю.

Карманський П. Українська школа в Бразилії // Рідна школа. 1932. № 1 — 4. ’

К. П. Народнє шкільництво на Волині // Там же. № 7 — 9.

Носувець П. Полісся в освітленні польського візитатора // Там же. № 21.

Носувець П. Шкільництво на Поліссі // Там же. № 10.

Попович О. Відродження Буковини. Львів, 1933.

Сірополко С. Історія освіти на Україні. Львів, 1937.

Українське шкільництво на Буковині, в Галичині, на Закарпатті та в Канаді. Прага, 1931.

Ясінчук Л. За океаном. Львів, 1930.

Ясінчук Л. Школа і молодь в Америці // Рідна школа. 1933. № 20 — 24.