Ренесанс

Мистецтво ренесансу занесли на Україну майстри-італійці з Північної Італії, з берегів північноіталійських озер та з італійських кантонів Швейцарії. На березі Луганського озера (Lago di Lugano) є мале містечко Кампіоне, яке в XIV — XV ст. постачало майстрів для цілої Північної Італії та її головних міст, таких, як Мілан та Венеція. Ці maestri Campionesi вибудували в Мілані знаменитий мармуровий Міланський собор, ще чимало соборів та пам’ятників по інших містах Північної Італії; в XVI ст. вони під назвою Lombardi працювали у Венеції й мандрували далі на схід до Далмації, Угорщини і в XVI ст. у великому числі прибули на Україну. Мандрували ще далі на північний схід аж до Москви, де вивели найстаріші частини Московського кремля. В XVI ст. їх дуже багато було у Львові, й вони принесли на Україну мистецтво ренесансового будівництва та скульптури. Але ренесансове мистецтво не витіснило вповні старого мистецтва готицького, що вже мало за собою на Україні принаймні двохсотлітню традицію. Правда, з більших центрів, як Львів, мистецтво ренесансу витіснило поступово готику, але в провінції готика трималася ще не тільки ціле XVI, але й добру половину XVII ст. Вже після ренесансу принесли італійці на Україну стиль барокко, а готика все ще доживала свого віку, так що подекуди стиль барокко безпосередньо приходив на готику. Тому відносно деяких пам’яток XVII ст. можуть бути вагання, чи їх визначити як пам’ятники мистецтва готицького чи бароккового, як, наприклад, церква у Львові або церква в Сутківцях на Поділлі.

Час ренесансу на Україні порівняно недовгий — десь друга половина XVI ст. та початок XVII, — але й за цей час встигли вивести на Україні прекрасні пам’ятки архітектури й оздобити їх дуже рясною орнаментальною ренесансовою різьбою. Разом із життєрадісним ренесансовим орнаментом італійські майстри принесли на Україну й тип італійських скульптурних надгробків, теж досить життєрадісних, а в кожнім разу позбавлених елегійного суму й трагічного сприймання смерті. Цей тип італійських, власне флорентійських надгробків складається із саркофага, вставленого в прямокутну виїмку в стіні; на саркофазі покладено постать покійного, що зображує швидше сон людини, ніж її смерть; навколо — життєрадісний ренесансовий орнамент із дітей, що тримають китиці квітів, зелені, овочів, вази з пишними букетами тощо. Цей тип пам’ятника завжди виведений при стіні й навіть підсунутий до стінної виїмки.

Найбагатший надгробок цього типу на Україні — це в Київській Печерській лаврі надгробок князя Костянтина Острозького 1534 р.

Від первісного пам’ятника вцілів тільки саркофаг із чорного мармуру, поставлений на трьох левах і з білою постаттю князя Костянтина Острозького в позолоченій короні на голові і з великим золоченим ланцюжком, одягненим поверх панцира. Постать князя лежить на саркофазі з подушкою під головою й наче спить, спершись на лікоть правої руки і з відбитим берлом у. лівій; обидві ноги трохи зігнуті. Цілу постать заковано в сталеву броню. Дуже пишні надгробки того ж складу було випрацьовано в Бережанах для членів • дому Сенявських, і в тому числі — особливо пишний подвійний надгробок Миколи та Яреми Сенявських. Майстром цього пам’ятника був, мабуть, майстер Генріх Горст німецького походження; другу, пізнішу серію бережанських пам’ятників працював «Jan Phister sculptor civis Brzežanensis». Львівський майстер Савастян Чесек у 1572 р. виконав того ж типу пам’ятник Катерини Рамултової в Дрогобичі. Чотирикутна виїмка в стіні обрамована з боків орнаментованими пілястрами з іонійськими капітелями, вгорі — сильно розвинений карниз, на якому вміщено картуш, а зверху — хрест. В центрі на похилім віку саркофагу представлено так само лежачу постать Рамултової, що наче спить, обпершись на лікоть правої руки; нижню частину пам’ятника зруйновано. В 1892 р. в Сяноку знайдено дуже гарний фрагмент, мабуть, подібного ж надгробку: це плита, що, очевидно, робила центральну частину пам’ятника, а на цій плиті представлено заковану в броню постать якогось гетьмана з непокритою головою і з шоломом, окремо витесаним у ногах покійника. Що вона представляє гетьмана — видно з того, що в правій руці у покійного булава, тоді як лівою він підпирає голову; поверх панцира, так само, як у Острозького — пишний золотий ланцюжок двічі обхоплює шию і звисає до пояса. Робота скульптурна дуже добра; особливо гарно опрацьовано голову покійника, обрамовану вусами та бородою з розчісаним на два боки волоссям; на обличчі майстерно віддано вираз легкого сну — гетьман ніби спить, ніби мрійливо у півсні про щось марить, заплющивши очі. В літературі висловлено здогад, що це пам’ятник Себастияна Любомирського, що вмер 1558 року.

В тому ж складі замовляли собі домовини багатші українські магнати, єпископи, церковні та світські достойники. Особливо пишну серію надгробків було випрацьовано в замковій каплиці Сенявських у Бережанах. Цей тип з Італії занесли на Україну італійські майстри, але в кінці XVI та на початку XVII ст. у тому самому характері виводили надгробки й місцеві майстри та німці, що в більшому числі знову почали з’являтися на Україні.

Особливо великий вплив італійці справили на українську орнаментальну скульптуру. У Флоренції в XVI ст. пишний і елегантний колись орнамент під впливом Мікельанджело із скульптурної творчості вивели й почали кохатися у величавих статуях серед холодних мармурових просторів. Північні ж італійські майстри спротивилися впливові Мікельанджело й навпаки — розвинули в XVI ст. особливу, надзвичайну рясність скульптурної орнаментації. Міланський собор, Павійська чертога, Палац дожів у Венеції й багато інших будівель Північної Італії й досі пишаються казковим багатством ренесансового орнаменту. Цю ж любов до орнаменту північноіталійські майстри занесли на Україну й залишили тут чимало пам’яток орнаментаційних оздоб. Із часом багато їхніх будівель погинуло, але й досі у Львові, Замості, Язлівці й інших містах Західної України збереглося чимало будівель, рясно оздоблених ренесансовим орнаментом італійського походження. Пізніше, в XVII — XVIII ст., ця пристрасть до скульптурного орнаменту розлилася й по Наддніпрянщині у вигляді оздоб церков, іконостасів, вівтарів, світських будинків і стала характерною для козацького барокко.

У XVI ст. італійські майстри у Львові оздобили пишним декораційним скульптурним орнаментом виведені ними будинки львівських патриціїв на Ринку та на прилеглих вулицях, деякі костьоли й церкви, як каплицю Боїмів або Кампіанів коло католицької кафедри, або православну тоді каплицю біля волоської церкви. Саму волоську церкву, виведену італійськими майстрами, обведено вгорі орнаментальним карнизом класичного складу; цей карниз складається, як у стародавній Греції, з тригліфів та метоп (квадратових плит, установлених між тригліфами); кожну метопу оздоблено фігурною або орнаментальною скульптурою; тут, на метопах, бачимо і сцену благовіщення та інші євангельські події, а то й просто розети або й українські семикутні ставропігіанські хрести. На деяких будинках оздоби вціліли тільки частково — навколо вікон або одвірків, іноді на вулиці, іноді у дворі; збереглися деякі оздоби спеціального призначення, як, наприклад, прекрасно виконані символи винарні у вигляді голови лева з гроном винограду в пащі на дверях дому № 4 по Руській вулиці (де, очевидно, тоді містилася винарня). Ці ж італійські майстри занесли один рослинно-декоративний скульптурний мотив, що особливо став улюблений на Україні, — це виноградна лоза з гронами, обвита навколо колони. Цей мотив зберігся на колоні «Чорного дому» на Ринку та на напівколонах по боках порталу каплиці біля Братської церкви. В пізніших століттях українські майстри особливо полюбляли цей мотив та вживали його на різьблених колонах іконостасів і взагалі в дерев’яній різьбі.