Як визначається рід іменників? У чому специфіка використання назв посад та наукових звань у професійних текстах?

Рідпритаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночого (дисципліна, традиція, машина) або середнього роду (покоління, залізо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

· за різними основами: чоловік – жінка, кобила – кінь;

· за закінченнями: дядьк(о), сестр(а), брат;

· за зв'язками з іншими словами: наша академія, прийшов Бондаренко, воно запрацювало;

· за суфіксами: вчитель – вчителька(а), дослідник – дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду – вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду – кішка, муха, миша, суниця). У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням. Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал – зала, жираф – жирафа).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (староста Василь – староста Марія).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я – програміст, а дружина моя – інженер).

Офіційними, основними назвами посад, професій і наукових звань служать іменники чоловічого роду: оператор, менеджер, технолог, програміст, інженер, професор тощо. У професійних текстах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п. Іванову О. М. на посаду програміста; звільнити п. Іванову О. М. від виконання обов’язків програміста та ін.).

Текст набуває наукового характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, системний адмністратор закінчив). Проте якщо в тексті вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний інженер заводу п. Дубровська Т.В. відмінила). Висловлення типу «наша директор сказала», «наша головна інженер приїхала» не відповідають нормам наукового та офіційно-ділового стилів (вони мають усно-розмовний характер).

Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток цілком закономірні, виступ відомої співачки). Як правило, такі формулювання використовуються в розмовному або публіцистичному стилях.

Поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення й чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор. Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники: бандуристка, доповідачка, організаторка й под. Процес утворення від іменників чоловічого роду назв жіночого роду доволі продуктивний. Слова авторка, учениця, студентка, аспірантка, дописувачка, журналістка та інші зафіксовані в словниках і є цілком нормативними. Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном журналістка Леся Чорна, ваша кореспондентка взялася перевірити ці факти; Софія Русова — історик, педагог, письменниця і т. д.