У чому особливість використання деяких відмінкових форм іменників у професійному мовленні?

Однією з морфологічних особливостей сучасної української літературної мови є наявність у іменників чоловічого роду другої відміни варіантних закінчень давального відмінка однини: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). У науковому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. Хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові. Перевага надається закінченням -у, -ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення -ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин).

Проте бувають випадки, коли і в науковому стилі слід писати -ові (-еві, -єві), а не -у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога деканату можна зрозуміти і як допомога нашого деканату (родовий відмінок) і як допомога нашому деканату (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

Отже, в таких випадках закінчення -ові (-еві, -єві) допомагає чіткіше розмежувати функції відмінків.

В іменниках – власних назвах на -ів (-їв), -ов (-ев, -єв), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у (Харкову, Києву, Гришину, Ільїну тощо).