Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

Урок № 25

Клас: 10

Тема. Кримінальна відповідальність

Мета: охарактеризувати кримінальне право, поглибити знання учнів, отримані в дев'ятому класі, удосконалити навички роботи з документами, уміння давати правову оцінку на­ведених ситуацій, формулювати власне ставлення до про­блем, пов’язаних із злочинністю та кримінальною відпові­дальністю.

Очікувані результати: Після опрацювання теми учні зможуть: дати визначення кримінального права та назвати його джерела;

• дати визначення співучасті у вчиненні злочину, назвати співучасників;

• пояснити, що таке злочин, розкрити його склад;

• пояснити, що таке обставини, які пом’якшують та обтяжу­ють кримінальну відповідальність;

• назвати види злочинів, навести приклади;

• назвати стадії скоєння злочину;

• назвати ознаки і підстави кримінальної відповідальності, види кримінальних покарань;

• розкрити особливості кримінальної відповідальності не­повнолітніх.

Базові поняття і терміни: «кримінальне право», «злочин», «склад злочину», «співучасть у злочині», «кримінальна відповідальність», «кримі­нальне покарання».

Обладнання уроку: підручник, Кримінальний кодекс України.

Структура уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

III. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття, ознаки й підстави кримінальної відповідальності.

2. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

3. Види кримінальних покарань.

4. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

IV. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК.

Бесіда на повторення

· Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання?

· Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України?

· У чому полягають особливості кримінальної відповідальності неповно­літніх?

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ .

1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ Й ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Розповідь учителя

Кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить свій вияв у певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду.

У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а про­цесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинною у вчиненні зло­чину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Поняття злочину і покарання, а також перелік злочинних діянь, за­боронених кримінальним законом, і відповідних кримінальних покарань визначається Кримінальним кодексом України. Порядок реалізації кримі­нальної відповідальності дуже детально регламентований і встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом.

Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільне небезпечне діяння є злочином. Отже, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині Кримінального кодексу України. Якщо ж якесь діяння прямо в Кримінального кодексу України не передбачено як злочин, його вчи­нення за жодних умов не може тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3).

Керуючись положеннями Конституції України, Кримінальний кодекс України закріплює принцип відповідальності особи лише за наявності її вини. Основний Закон у статті 62 проголошує, що особа вважається невину­ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду відповідно до закону. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стаття 23 Кримінального кодексу України передбачає визначення поняття вини та її форм — умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначені ці фор­ми вини, без наявності яких неможливою є кримінальна відповідальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні в результаті діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла винно (тобто умисно або з необережності), кри­мінальна відповідальність виключається.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню.

Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяж­кий злочин вчинено, чим більш суспільно небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призна­чене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом’якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді на підставі принципу, що розбирається, особа звільняється від кримінальної відпові­дальності або покарання. У Кримінальному кодексі України цей принцип закріплений в багатьох нормах. Так, у статтях Особливої частини Кримі­нального кодексу України, що передбачають відповідальність за окремі зло­чини, виділені злочини з обтяжуючими і пом’якшуючими ознаками, вста­новлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, обставини, які пом’якшують та обтяжують відповідальність при призначенні покарання.

2. ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Індивідуальна робота з підручником.

Додаткова інформація

Під обставинами, які пом’якшують та обтяжують покарання, розуміють всіля­кі чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Ці обставини мають велике значення при призначенні покарання. Урахуван­ня обставин, які пом’якшують відповідальність, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті Кримінального кодексу України, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений нею; в) виходячи зі статті 69, застосувати покарання більш м’яке, ніж передбачено законом.

Наявність обставин, які обтяжують відповідальність, навпаки, надає суду можливість призначити покарання, рівне максимуму санкції статті Криміналь­ного кодексу України або наближене до цього максимуму, а при альтернативній санкції призначити більш суворе із зазначених видів покарання.

Перелік передбачених законом обставин, які пом’якшують покарання, не є ви­черпним, що дає суду можливість ураховувати як обставини, що пом’якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені. Перелік обставин, які обтяжують пока­рання, є вичерпним і розширенню в жодному разі не підлягає. Крім того, суду на­дається право, залежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд із перелічених у цій статті обставин такими, що обтяжують покарання. Це правило не поширюється на такі обставини, як вчи­нення злочину: групою осіб за попередньою змовою; щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; із використанням малолітнього або особи, що страждає на психічні захворювання чи недоумство; з особливою жорстокістю; загально небезпечним способом.

3. ВИДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ.

Розповідь учителя

Покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання, згідно з загальнотеоретичними цілями юридичної від­повідальності, є не лише кара, а й виправлення засуджених, а також запо­бігання подальшому вчиненню злочинів ними та іншими особами.

Кримінальним кодексом України передбачено такі види покарань:

· штраф;

· позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу;

· позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

· громадські роботи;

· виправні роботи;

· службові обмеження для військовослужбовців;

· конфіскація майна;

· арешт;

· обмеження волі;

· тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;\

· позбавлення волі на певний строк;

· довічне позбавлення волі.

Покарання поділяються на основні та додаткові. До основних покарань належать громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для вій­ськовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального зван­ня, рангу, чину або кваліфікаційного класу і конфіскація майна. Штраф і по­збавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю мо­жуть застосовуватись як основні покарання, так і як додаткові.

4. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Розповідь учителя

За загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досяг­ненні особою 16 років. Стаття 22 Кримінального кодексу України передбачає, що за певні види злочинів (умисне вбивство, посягання на життя державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громад­ського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи пред­ставника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допо­моги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, теро­ристичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задо­волення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжка грабіж, роз­бій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне за- володіння транспортним засобом, хуліганство тощо) кримінальна відпові­дальність настає з 14 років.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив, перш за все, тим, що особа вже в 14-річному віці усвідомлює суспільну не­безпечність і протиправність названих злочинів. Перелік цих злочинів є ви­черпним. Це лише умисні злочини.

Кримінальний кодекс України виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності, починаючи від 14 років, за злочини, вчинені з необережності.

Розділ XV Загальної частини Кримінального кодексу України розглядає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності за умови його виправлення без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповноліт­нього примусові заходи виховного характеру, а саме:

· застереження;

· обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки непо­внолітнього;

· передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

· покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має май­но, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

· направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної устано­ви для дітей і підлітків із метою його виправлення, але на строк, що не пе­ревищує трьох років.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому ви­хователя в порядку, передбаченому законом.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:

· штраф;

· громадські роботи;

· виправні роботи;

· арешт;

· позбавлення волі на певний строк.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищу­вати 15 років.

Кримінальний кодекс України визначає також додаткові покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітніх: штраф, позбавлення права обі­ймати певні посади або займатись певною діяльністю.

Для тих, хто вперше вчинив нетяжкий злочин, може бути застосовано звіль­нення від відбування покарання з випробуванням. Призначене покарання відкладається на певний (іспитовий) визначений судом строк, тривалістю від одного до двох років. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняєть­ся судом від призначеного йому покарання. В іншому випадку неповнолітній, що вчинив злочин, направляється для відбування призначеного покарання.

Учинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом’якшує покарання.