За підставами виникнення цивільно-правова відповідальність буває двох видів: договірна і позадоговірна

Договірна — це відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов’язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують.

Позадоговірна — це відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопорушення особою, що не перебуває з особою, якій заподіяно школу, у договірних відносинах.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених за­коном умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільно­го правопорушення. За загальним правилом це чотири умови: 1) протиправ- ність поведінки особи; 2) наявність шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки особи означає, що вона суперечить нормам пра­ва і порушує суб’єктивні права інших учасників цивільних правовідносин. У договірних правовідносинах вона виражається у порушенні правила, згідно з яким зобов’язання повинні виконуватися належним чином. У позадоговір­них — у посяганні на особисті немайнові та (або) майнові права та інтереси інших осіб.

Шкода являє собою втрати особистого немайнового та майнового харак­теру, що є наслідком протиправної поведінки. Майнова шкода, виражена в грошах,— це збитки. Збитки поділяють на реальну шкоду (витрати, зро­блені для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які особа могла б одержати, якби її право не було порушене). Моральною (немайновою) шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи мораль­них страждань особи, права або блага якої порушено. Немайнова шкода юри­дичної особи виявляється у пошкодженні її ділової репутації.

Цивільно-правова відповідальність настає лише за умови, якщо проти­правна поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виник­нення збитків, тобто наявний причинний зв’язок між конкретними діями (бездіяльністю) і шкодою.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправ­ної дії. У цивільно-правовій відповідальності також розрізняють вину у фор­мі умислу та у формі необережності. У передбачених законом або договором випадках цивільно-правова відповідальність може наставати й без вини. На­приклад, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем, мотоциклом тощо).

Однак за загальним правилом діїя покладення на особу цивільно-правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов’язковою. За відсут­ності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути застосована. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї за­ходів для належного виконання зобов’язання.

За певних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за не­виконання (неналежне виконання) зобов’язань. Такими обставинами визна­чаються:

ü непереборна сила — це надзвичіайні і невідворотні за цих умов обста­вини чи події (повінь, землетрус, ураган), а також явища соціального характеру — страйки тощо; прийняття компетентними органами дер­жави актів, що забороняють або призупиняють вчинення певних угод, операцій тощо;

ü випадок (казус) — обставини, у яких немає вини сторін та можливість настання яких особа не могла і не повинна була передбачити.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини заподіювача шкоди: він вважається винним, поки не доведе що неналежне виконання зобов’язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина припускається і обов’язок доведення протилежного покладається на самого заподіювача шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка під­лягає відшкодуванню і не пов’язана із сумою цього відшкодування.

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шко­да відшкодовується в повному обсязі), підвищену (відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, наприклад у договорах перевезення тощо).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може наставати дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність означає, що кожний із боржників повинен ви­конати зобов’язання, відповідати за завдану шкоду в певній частці, яка ви­значається законом або договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати ви­конання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність настає лише у ви­падках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов’язання, спільного заподіяння неподільної шкоди тощо. Разом із тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно заподі­яли шкоду, часткову відповідальність відповідно до міри їхньої вини.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існують основний боржник, який зобов’язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов’язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до відпові­дальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного за­лагодження шкоди. Вимога про відшкодування шкоди спочатку висувається до основного боржника, і лише, якщо він не в змозі її виконати, звертається до додаткового. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновителів), пі­клувальників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Розповідь учителя

Неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізичного і психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство України не надає їм повного обсягу дієздатності. Це відбивається і на їхній цивільно-правовій відпові­дальності.

За Цивільним кодексом України, фізична особа до 14 років (малолітня особа) не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (уси- новлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи,— якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Обов’язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, може бути покладений на навчальний заклад, заклад охорони здоров’я або інший за­клад, який зобов’язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, особу, яка зобов’язана була здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі цивільно-правового договору, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під їх наглядом. Ці заклади та особи можуть бути звільнені від відповідальності, якщо вони доведуть, що шкоди було зав дано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа завдала) шкоди як із вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати на­гляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду в частці, яка'визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Неповнолітня особа (віком від 14до 18років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшко­дування завданої нею шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не ви­стачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальни­ком, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в част­ці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за за­коном здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшко­дувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивіль­ної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних під­ставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було за­вдано не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.