Форма заповіту

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає у тому, що він містить у собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Ця обставина і зумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не має можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку дочка, що розумів спадкодавець під "цінними речами", які необхідно передати брату; нарешті померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей правочин із-за природних причин.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Водночас, у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування, за кордоном - відповідні консульські установи та дипломатичні представництва.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черговими лікарями, директорами будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, командирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідченні, заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

Одним із найбільш шанованих документів минулого століття є заповіт, складений 27 листопада 1895 р. винахідником динаміту А.Нобелем. У центральній його частині зазначено:

"Я, нижчепідписаний Альфред Бернхард Нобель, обміркував і вирішив оголосити свій заповіт щодо майна, яке нажите мною на момент смерті.

Все моє майно підлягає реалізації і має бути розподілено таким чином: капітал виконавця заповіту повинні перевести в цінні папери.

Створивши фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству.

Зазначені відсотки необхідно поділити на п'ять рівних часток, які призначаються: перша частина тому, хто зробив найбільш важливе відкриття чи винахід у галузі фізики; друга - тому, хто зробив значне відкриття чи винахід у галузі хімії; третя - тому, хто досяг видатних успіхів у галузі фізіологи чи медицини; четверта частина - тому, хто створив найбільш значний літературний твір, у якому відображаються людські ідеали; п'ята - тому, хто внесе ваговий внесок в об'єднання народів, знищення рабства, зменшення чисельності існуючих армій і сприянню мирної домовленості.

Премії у галузі фізики та хімії повинні надаватися Шведською королівською академією наук, з фізіології чи медицини - королівським Каролінським інститутом у Стокгольмі, з літератури - Шведською академією у Стокгольмі, премія миру - комітетом з п'яти чоловік, який обирається Норвезьким стортингом...

Моє особливе бажання полягає у тому, щоб на присудження премій не впливали національність кандидата, щоб премію отримали найбільш гідні, незалежно від того, скандинави вони чи ні...

І нарешті остання моя обов'язкова вимога полягає у тому, щоб після моєї кончини компетентний лікар встановив факт смерті, і лише після цього моє тіло повинно бути піддане кремації."

Незважаючи на те, що умови заповіту шокували близьких родичів Нобеля і громадськість, воно в суді було визнане "дійсним і незаперечним" і вже у 1901 році були названі перші лауреати Нобелівської премії. У різні роки Нобелівськими преміями були відзначені 18 наших співвітчизників, серед них фізики Л.Ландау і П.Капіца, фізіологи І.Павлов і І.Мечніков, політики Д.Сахаров і М.Горбачов, письменники І.Бунін, М.Шолохов, О.Солженіцин та інші.

У2007р. розмір Нобелівської премії становив близько 1,5 млн. $.

Заповіт, складений А.Лобелем, став яскравим прикладом і заповідального відказу, і заповідального покладання й, одночасно, дорученням виконавцям заповіту.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім право чином, заповідач має право змінити або скасувати його у будь-який час, незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливе двома способами:

1) складанням нового заповіту;

2) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасування раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати його шляхом визначення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.