Що ж піддається більше змінам – норми чи правила?
Правила стосуються мовних рівнів, це конкретні положення про використання мовних одиниць в усному і писемному мовленні.
Норми – історично і соціально зумовлені, більш динамічні, ніж правила.
Зміни норм призводять до змін правил, правила частіше змінюються, ніж норми. На норми впливають як зміни в суспільномі розвитку, зміни психології народу, так і фактори суб’єктивні.
Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації і вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Окрема мовна норма усвідомлюється через окреме мовне правило, тобто через її окремий опис, визначення. Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.
Сталість норм – один із показників досконалості кожної літературної мови.
|
|
Норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю.
Основні риси мовної норми:
Ø традиційність;
Ø гнучка стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови;
Ø варіантність.
Варіантні (варіативні) мовні норми найчастіше представлені в мові у двох паралельних виявах: учневі і учню, на батьковому і на батьковім, восьми і вісьмох тощо. Кожна варіантна (паралельна) форма мовних одиниць найчастіше має неповторну стилістичну індивідуальність.
У мові і мовленні розрізняють такі види варіантності:
Ø семантико-лексичну, яка виявляється у синонімах: занапастити, погубити, загубити, знівечити, сплюндрувати, доконати тощо;
Ø лексико-граматичну: певне слово тільки своєю морфологічною формою вносить зміну до семантики того самого словосполучення: принеси стілець (конкретний) і принеси стільця (якого-небудь), взяв ніж (конкретний) і взяв ножа (будь-якого);
Ø граматична (морфологічна): дві паралельні форми розрізняються не семантично, а лише граматично (морфологічно), фонетично і стилістично:
на робітнику / на робітникові,
коромисел / коромисло, безлад / безладдя, цебер / цебро (ч.р. і с.р.)
бистрина / бистрінь, одежа / одіж, латина / латинь, недбалість / недбальство, щебет / щебетання, розлучення / розлука;
глибина (ж.р., І відм.) / глибінь (ж.р., ІІІ відм.);
у книзі / на книзі / при книзі (М.в.);
штанами / штаньми / штанями (О.в.)
сьома / сімома, вісьми / вісьмох, десятьма / десятьома;
піднімати / підіймати, хай / нехай (морфемно-фонетична варіантність);
переступити поріг / переступити через поріг, вчитися грамоти / вчитися грамоті; я читаю / читаю; переможець перший / перший переможець (синтаксичні варіанти);
|
|
Ø варіантність фразеологічна найбільш розгалужена і не завжди підлягає очевидній визначеності: у Бога за пазухою / у Бога за дверима / у Бога за плечима тощо;
Ø фонетична варіантність – два різні звуки в межах однозначного, того самого слова: побачив у ньому / побачила в ньому, між / поміж / помежи.
Варіантність простежується на всіх рівнях мови, особливо на синтаксичному, це явище вкрай важливе з погляду стилістичного, одне з багатств мови, її виражальної різноманітності, її евфонії, милозвучності: дурний / небагатий на розум / нерозумний / з неба зірок не хапає (різні вияви варіантності).
Типи норм:
Ø орфоепічні (вимова, інтонування);
Ø акцентуаційні (наголошування слів);
Ø графічні (передача звуків на письмі): чотирма, а не чотирьма;
Ø орфографічні (правопис слів): феєрверк, а не фейерверк;
Ø лексичні: надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима;
Ø морфологічні: найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року;
Ø синтаксичні: кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедри;
Ø фразеологічні;
Ø пунктуаційні;
Ø стилістичні.