З набуттям незалежності України постало чітке питання, пов’язане зі зміною державно-адміністративної системи та зміною ставлення до основного природного ресурсу – землі. Розпочата земельна реформа вимагала чітких відповідей на питання. З самого початку ставилося завдання і були виконані роботи з інвентаризації земель, яка полягала у виявленні об'єктивних даних про правовий статус земель, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації. Під час приватизації земель значно зросла роль правової охорони земельного кадастру, а саме – реєстрації земельних ділянок і прав на них. З цією метою велась активна робота щодо розробки такої земельно-інформаційної системи, яка відповідала б потребам держави та суб'єктів господарювання на землі. Це вимагало пошуку та обґрунтування системи показників, що характеризують нових власників землі і землекористувачів. Одночасно цим ставилося завдання створення автоматизованого процесу реєстрації власників землі і землекористувачів та обліку їхніх земель.
Реєстрація земельних ділянок і прав на них супроводжується даними обліку кількості земель, переданих у власність і наданих у користування конкретним власникам землі і землекористувачам. Щодо цієї складової частини державного земельного кадастру, то разом зі здійсненням земельної реформи відбувалися зміни стосовно класифікації земель. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1993 року затверджено "Державну програму переходу України на міжнародну систему обліку і статистики", якою передбачалося переглянути чинну статистичну звітність щодо земельних ресурсів та доповнити її показниками, які застосовуються у міжнародній практиці. Перехід земельно-кадастрової інформації в Україні на "Стандартну статистичну класифікацію землекористування ЄЕК", що розроблена Статистичною комісією та Європейською економічною комісією (ЄЕК) ООН для застосування у міжнародній практиці, супроводжувався поділом земель за видами їх цільового (господарського) використання на:
· сільськогосподарські землі;
· ліси та інші лісовкриті площі;
· забудовані землі;
· відкриті заболочені землі;
· відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом;
· інші землі;
· води.
Згідно з методичними рекомендаціями щодо проведення бонітування грунтів, схваленими науково-методичною радою УААН з питань бонітування грунтів України 21 січня 1993 року, було проведене бонітування грунтів, а саме: уточнено природно-сільськогосподарське районування земельного фонду; складено списки агровиробничих груп грунтів; проведено агроекологічне обґрунтування розміщення сільськогосподарських культур; зібрано і оброблено дані про властивості ґрунтів; вибрано еталони для бонітування ґрунтів ріллі; розроблено шкали бонітування ґрунтів. З метою врахування кліматичних і місцевих умов у межах конкретного природно-сільськогосподарського району застосовувався екологічний коефіцієнт, на який множився загальний бал бонітету кожної агрогрупи за природними властивостями єдиної шкали бонітування ґрунтів.
Екологічний коефіцієнт – це відношення урожайності відповідної культури на еталонному (прийнятому за 100 балів) грунті у земельнооціночному районі до урожайності цієї культури на еталонному ґрунті в зоні її вирощування.
Розробкою шкал бонітування грунтів було завершено перший етап (січень-квітень 1993 року) бонітувальних робіт. На підставі цих даних були визначені середньозважені бали бонітування ґрунтів районів, областей і України загалом.
Суцільні роботи з економічної оцінки земель в балах проведені в Україні двічі – у 1980 і 1988 роках. Під час цих робіт оцінено кожне сільськогосподарське угіддя за продуктивністю, ефективністю використання та дохідністю земель. Оцінка земель проведена у двох аспектах: як загальна за показниками вартості валової продукції, окупності затрат і диференціального доходу і як часткова – за ефективністю вирощування основних сільськогосподарських культур. Для визначення показників економічної оцінки земель використано статистичну інформацію за 5-7 років про урожайність сільськогосподарських культур і затрати на їх вирощування. У кінці 80-х років XX ст. така оцінка мала практичне застосування при обгрунтуванні землевпорядних проектів сільськогосподарських підприємств стосовно організації системи сівозмін. На початку 90-х років, у зв'язку з проведенням земельної реформи та зародженням елементів ринкової економіки, роль економічної оцінки земель в балах дещо знизилась, проте виникла гостра потреба в грошовій оцінці земель, що було зумовлено потребами справляння плати за землю у вигляді земельного податку й орендної плати.
23 березня 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну постанову "Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів (тимчасову)", а 30 травня 1997 року постанову "Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)" згодом і постанову "Про програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру".