Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу

Що таке мова? Відповісти на це питання однозначно непросто, хоча такі спроби було зроблено ще вченими давніх Греції, Риму, Китаю, Індії.

У науці відомі три погляди на природу мови:

1) мова – явище біологічне;

2) мова - явище психічне;

3) мова - явище соціальне.

Безперечно, мову не можна трактувати як явище біологічне. Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити. Це доводять сучасні “Мауглі”- діти, які з різних причин опинялися поза суспільством, іноді серед тварин, і не могли навчитися мови, навіть повернувшись у людський колектив. Причиною цього є те, що вони пропустили так званий сендитивний період (вік від двох до п’яти років), коли людина найактивніше опановує мову.

Мова не є і суто психічним явищем, оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути стільки мов, скільки є людей. Хоча не можемо заперечувати, що в мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові – менталітет, особливий психічний склад певної нації.

Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовільнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.

Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з го­ловних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що ро­бить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціа­лізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміц­нює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та ес­тетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського до­свіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова - найважливіша ознака на­ції і засіб репрезентації її у світі.

Формою існування мови є мовлення - конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

1. Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Усе життя людини - це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми - життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких - це сім'я, де вона народилася, а найширше, сьоме, - спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними - стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми", земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування - одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова - засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сфе­рах комунікації: політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і ді­ловій сфері, в освіті, культурі та ін.

Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це „роди мов", - мова зору, слуху, дотику. Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось „промовляють".

2. Мислетворча функція. Мова - засіб людського мислення: творення, оформлення і вира­ження думки.Мова - це „дійсність думки", „тіло думки". Вона не є відображен­ням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мис­лити - означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Мислення - це внутрішнє мовлення.

3. Номінативна функція. Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усьо­го навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей про­цес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Попри однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Укра­їнська мова - це самобутня мовна картина світу української нації. По­рівняймо: українське слово лікарня пов'язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; укра­їнське шанувальник має зв'язок зі словами шанувати, пошана, а ро­сійське поклонник - зі словами поклоняться, поклонение. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталі­тет, національну культуру і духовність нації. В основі українського менталітету закладена „природа світовідчуття, оригінальна цивіліза-ційна рефлексія на навколишній світ"². Омовлені загальнолюдські по­няття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і со­ціально-культурного простору саме української нації.

4. Пізнавальна функція. Мова - засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов'язковим чинни­ком. „Роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю: думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився б"³.

Мова - енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь.

Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері.

5. Культурологічна функція. Мова - носій культури, засіб нагромадження суспільно-історично­го, культурного надбання народу - творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова -„генофонд культури" (О. Гончар), „жива схованка людського духу" (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути куль­турних скарбів минулих століть.

Мова - це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова - це ключ до ба­гатої української культури.

6. Естетична функція. Мова - засіб творення позитивних емоцій, краси.

Естетика мови - це ресурси і можливості мови виступати в кон­тексті мистецтва. Словесне мистецтво - це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові. Однакове задоволення, позитивні емоції ми маємо від слова писем­ного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал сло­ва або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам'ять улюблених віршів - це виховання відчуття кра­си мови, примноження краси нашого буття.

7. Експресивна функція. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, сму­ток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову.

8. Ідентифікаційна функція.Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спіль­ність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя" (К. Ушинський).Мова консолідує націю. Мова - довговічніша за будь-яку форму су­спільної організації. Ця функція пов'яза­на з набуттям національної гідності.

9. Етична функція. Мова - засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних фор­мул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактов­ність, шанобливість, стриманість - визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

„Етичне в мові, - зауважує Н. Бабич, - це конкретно-історична сис­тема мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідо­мості й поведінки людини, що передбачає ефект добра"⁶. Слово добро­зичливе, добродарне має бути в основі етики спілкування.

10. Фатична функція. Мова є засобом фатичного спілкування.

Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, „своєрідна мовна гра, яку зобов'язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов"⁷. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотип­ні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров'я, врожай, як-от: Як спра­ви? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фа­тична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нор­мам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини. Це перелік основних функцій мови.

Мова - безмежний океан, який оточує людину. Кожний порух думки, імпульс почуттів, волі, намір самовираження пов'язаний із використанням мови. Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше. 11. Волюнтативна: мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника - прохання, запрошен­ня, поради, спонукання. 12. Виховна: слово прищеплює моральні припи­си, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовід­чуття. 13. Магічно-містична: йдеться про існування особливої таємни­чої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. її викорис­товували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько-поетичними творами. Колядки, щедрівки, примовляння - це приклади віри українського народу в магічно-дієву силу слова. Магія слова ви­являється і в тому, що воно здатне викликати уявлення, образи пред­метів, істот, які не існують взагалі.14. Філософсько-світоглядна: мова прив'язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметно­го обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який ста­новить неорганічне тіло народу. 15. Державотворча: мова є виявом са­морозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно-свідомої еліти, культурного, інформаційного, засадничо-ідеологічного суверенітету.

Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологіч­ної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мовоіснування.

	У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв (подаємо за книгою Українська мова. Навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. о. Кадомцева, п. П, Кононенко, О. М. Сидоренко. К., 1995)
	ФУНКЦІЇ МОВИ	У ЧОМУ ПОЛЯГАЮТЬ
1.	Комунікативна	мова використовується як засіб спілкування
2.	Номінативна	предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву (завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу)
3.	Мислетворча	мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом творення самої думки
4.	Гносеологічна (пізнавальна)	людина пізнає світ не лише через власний досвід,а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ
5.	Експресивна (виражальна)	мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів
6.	Волюнтативна (близька до експресивної)	мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення)
7.	Естетична	мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв; милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання стають джерелом естетичної насолоди
8.	Культуроносна Культурологічна	мова є носієм культури народу-мовотворця; людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу; мовна культура людини є показником її загальної культури
9.	Ідентифікаційна (об'єднуюча) Демонстративна	мова є засобом ідентифікації (у часовому і просторовому вимірі) мовців, (вияву належності їх до одної спільноти, певного ототожнення) -підкреслене вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності.
10.	Магічно -містична (у заклинаннях, чаруваннях та ін. видах фольклору)	у первісній свідомості дія зі словом, яке означає певний предмет, прирівнюється до дії з цим предметом (надзвичайною силою за певних умов наділяються окремі слова, вирази, зміщуються межі реального і уявного)
11.	Етична	Дотримання правил етикету
12.	Імпресивна	У військові службі
13.	Філософсько-світоглядна	Мова привязує етнос до його оточення предметного космосу
14.	Виховна	Прищеплення моралі
15.	Державотворча	Мова є виявом саморозвитку держави
16.	Фатична	беззмістовна, пуста (про ніщо)

Вищеназвані функції виконують численні мови сучасного світу. За різними оцінками, на сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за найновішими даними – 6703 мови.

Спробуємо окреслити місце української мови серед мов світу.

За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000 мовців), іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови; українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

2. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова

Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д.).

На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова Італії – італійська.

Загалом у зарубіжному законодавстві переважає термін “офіційна мова“, в останні роки цей термін часто використовується і в Україні, тому слід чіткіше окреслити його зміст.

В юридичному аспекті поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”. Відмінність між ними полягає лише в тому, що для статусу державної мови обов’язковим є його офіційне законодавче закріплення, відповідне нормативне оформлення, у той час як статус офіційної мови не передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.

Яка ж мова в країні може бути проголошена державною (офіційною)?

За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної:

1) мова корінної нації;

2) мова найчисленнішої нації.

За першим критерієм статус державної в Україні може бути наданий українській мові та кримсько-татарській (у Криму); за другим – лише українській. Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн.

Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам.

За такими ж принципами відбувалося, зокрема, державотворення абсолютної більшості європейських країн.