З Мельников

34___________________________________________________________ Розділ 1

друкарських машинах, що друкують зі швидкістю 180— 250 м/хв., встановлюються фарбові апарати камерного типу: до анілоксового вала за допомогою обмежувальних ракелів прикріплено камеру, де циркулює фарба.

Лініатуру і кут нахилу растра на анілоксовому вали­ку потрібно враховувати при виготовленні фотоформ, щоб уникнути забруднень або провалювання дрібних растро­вих елементів друкарської форми. Для більшості робіт співвідношення між лініатурою растра на формі та на ані­локсовому валику має складати не менше за 1:4 (а для друкування з відтворенням 1—2 % растрової точки — не менше за 1:9). Для простих текстових і штрихових робіт, а також для нанесення лакових покриттів і білил застосову­ються анілоксові вали з лініатурою 80—120 лін/см, для друку растрових зображень — 120—180 лін/см; високо­якісний друк здійснюється на валиках з лініатурою від 220—270 лін/см до 500 лін/см.

Анілоксовий вал досить дорогий і водночас крихкий, потребує ретельного догляду й очищення. Розробка су­часних технологій отримання керамічних анілоксових валів методом лазерного гравіювання, нанесення зносо­стійких покриттів і реставрації (відновлення) зношених валів дозволила виготовляти вали з високою лініатурою (до 600 лін/см), поліпшити фарбопередавання і збільши­ти термін служби вала до десяти років.

Використання летких розчинників для розведення і регулювання швидкості висихання, крім питань екологічного й економічного характеру, створює ще й проблему контро­лю і стабілізації в'язкості фарби під час друку. На відміну від високого і офсетного друку, операторові флексографічної машини слід уважно стежити за в'язкістю і висиханням фарби. Системи автоматичного регулювання фарби досить дорогі й не входять до стандартної комплектації машини.

Рідка фарба має ще одну ваду: вона значно ускладнює стандартизацію друкарського процесу. У залежності від виробника друкарської фарби, ступеня її розведення, фар­бопередавання анілоксового вала (що визначається не лише його лініатурою і первинним об'ємом чарунок, але і сту­пенем його чистоти та зношеності), фарбопередавання друкарської форми, кольору і прозорості задруковуваного матеріалу, а також багатьох інших чинників може зміню­ватися відтінок і насиченість друкарського відбитка. Тому для стабільної якості друку кожне підприємство для кож­ної друкарської машини має розробляти свої внутрішні стандарти. Це трудомісткий і дорогий процес, який до того ж,

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ______________________________________________ 35

«прив'язує» компанію до постачальника витратних мате­ріалів та фото- і друкарських форм.

Зважаючи на це, перспективним бачиться застосуван­ня для флексографічного способу друку фарб УФ-закріп-лення. Завдяки їхньому відносно постійному складу умож­ливлюється створення систем змішування фарб (в офсет­ному і високому способах) і спрощення стандартизації.

У зв'язку з можливістю задруковувати широкий спектр матеріалів, відносною простотою побудови і об­слуговування друкарських машин, їхньою високою про­дуктивністю, якістю готової продукції, флексографічний спосіб друку переживає сьогодні значне піднесення.

Глибокий друк. Задля того, щоб фарба із заглиблень друкарської форми перейшла на задруковувании матеріал, потрібно: по-перше, створити значний тиск; по-друге,. використовувати рідкі фарби; по-третє, застосовувати для друкування матеріал з високою гладкістю і рівністю.

Такі високі вимоги до задруковуваного матеріалу об­межують застосування класичного глибокого друку — виготовлення гнучкого паковання з високоякісного папе­ру, синтетичних плівок, металевої фольги.

Для глибокого друку застосовуються такі ж, як і для флексографічного, рідкі фарби, але з більш низькою умов­ною в'язкістю (14—16 с), що містять, як правило, більш леткі компоненти. Усі особливості рідких фарб для флек­сографічного друку актуальні й для глибокого.

Фарбовий апарат надзвичайно спрощений; складається з фарбового резервуара, в який занурюється формний ци­ліндр, і ракельного ножа, що знімає надлишки фарби з поверхні форми.

Висока металоемність і великі габарити машин гли­бокого друку (що, як правило, мають лінійну секційну бу­дову), а також значний формат задруковуваного матеріалу обумовлюють високу вартість цих агрегатів. Однак, вони характеризуються високою продуктивністю, відносною простотою конструкції й експлуатації, а також якістю друку. Лише глибокий друк дозволяє здійснювати безконтактне друкування та безступінчасте регулювання довжини відбит­ка (чого намагається досягти флексографічний спосіб дру­ку). А такої високої насиченості фарбових відбитків і якості тонопередавання практично неможливо досягти іншими способами. Тому, хоч в Україні глибокий друк поступився своїми позиціями на ринку пакувальної та ети­кеткової продукції, за кордоном він охоплює 10—16 % цього сегмента.

36

Розділ 1

В останні роки одним з перспективних напрямів ство­рення друкарських машин для виготовлення етикеткової і паковальної продукції стала розробка рулонних ротацій­них машин лінійної секційної побудови, в яких комбінують­ся секції для різних способів друку — високого, офсетного, флексографічного, глибокого, трафаретного, секцій додат­кової обробки (тиснення фольгою, лакування, висікання, поперечного і поздовжнього розрізування тощо). Таким чином, використання особливостей і переваг різних спосо­бів друку уможливлює виготовлення оригінальної продукції.

1.4. Перетворення текстово-ілюстраційної інформації в процесі відтворення зображення

У процесі багатостадійного поліграфічного репродуку­вання оригінал, піддається дії багатоступеневих трансформа­цій: у фоторепродукційній стадії інформація про оригінал фіксується на фотошарі, пізніше вона переноситься на дру­карську форму і вже при друкуванні (стадія синтезу) — ця інформація перетворюється на репродукцію, як це вид­но з рис. 1.10, де: / — оригінал; 2 — фоторепродукційний процес; 3 — фотоформа; 4 — виготовлення друкарських форм; 5 — друкарська форма; 6 — друкарський процес; 7 — друкована продукція.

Рис. 1.10.

Кольорове

репродукування

у вигляді

технологічного

ланцюга

Всі різнокольорові предмети, які оточують нас, освіт­лені світлом складного спектрального складу. Кольори предметів поділяються на хроматичні та ахроматичні (тут і далі мова йде про предмети, які не світяться). До ахро­матичних відносяться білі, сірі, чорні кольори та їх відтінки. До хроматичних — усі інші: сині, зелені, жовті, голубі та інші. Усі хроматичні кольори, на відміну від ахроматичних, мають той чи інший кольоровий тон. Кольоровий тон, на­сиченість та яскравість — це три суб'єктивні ознаки хро­матичних кольорів. Ахроматичні кольори розрізняються візуально тільки за однією з них — світлотою. Кольоровий

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ________________________________________________ 37

тон, насиченість та світлота будь-якого кольору залежать не тільки від спектрального складу випромінення, але й від умов спостереження, стану спостерігача, кольору фону тощо, тому ці характеристики називають суб'єктивними або психологічними. Кольоровий тон — це ознака кольору, що пізнається через відчуття та визначається словами — синій, зелений та інші; насиченість виражає інтенсивність кольорового тону; а яскравість — характеризує світлоту (здатність об'єкта відбивати/поглинати світло).

У відповідності із законами фізики та теорією три­компонентного кольорового зору колір освітлених об'єктів визначається спектральним складом світла, яке падає на об'єкт та відбитим від нього або пропущеним ним випро-міненням, що потім потрапляє до нашого ока. Таким чи­ном, сприйняття людиною різних кольорів є результатом дії на око, у визначених співвідношеннях випромінень трьох зон спектра. На цих особливостях зорового апарату лю­дини базується можливість відтворення багатокольорових оригіналів поліграфічним способом, а також у фотографії, кіно та на телебаченні. Наприклад, при денному освітленні нанесений на ідеально білий папір шар прозорої фарби буде теоретично жовтим, якщо він поглинає повністю синє випромінення та пропускає повністю червоне та зелене (вони відіб'ються від поверхні паперу та потраплять в око). Пурпурова фарба поглинає зелені, а пропускає сині та червоні випромінення. Голуба — поглинає червоні, а пропускає сині та зелені випромінення. Білий папір мак­симально відбиває випромінення усіх трьох зон спектра, а чорна фарба поглинає їх. Кольори двох випромінень, які утворюють під час змішування білий колір називають до­датковими, наприклад, жовтий та синій, пурпуровий та жовтий.

Непрозорі фарби, на відміну від прозорих, не пропус­кають, а відбивають випромінення. Зазвичай, друкарські фарби наносяться під час друкування на білий папір, тому для фарб (незалежно від їх прозорості) термін «пропускан­ня» замінюється на «відбивання». Але у цьому випадку потрібно мати на увазі, що кольори прозорих фарб будуть залежати не тільки від їх складу, але також від відтінку паперу.

Важливу роль в отриманні якісного зображення віді­грає правильно проведений синтез кольорів. Розрізняють два принципово відмінні між собою способи одержання (син­тезу) кольорів: субтрактивний та адитивний. Субтрактив-ний синтез відбувається при накладанні зафарбованих

38 Розділ 1

прозорих шарів друкарської фарби. Він грунтується на «відніманні» з падаючого білого світла монохроматичних випромінень, які поглинаються зафарбованими шарами. Випромінення, які пройшли через ці шари, змінюють свій спектральний склад, внаслідок чого утворюється новий колір. У субтрактивному синтезі основними (пер­винними) кольорами є жовтий, пурпуровий та голубий. Змішуючи їх, можна отримати усі інші кольори. У суб­трактивному синтезі ступінь поглинання фарбою тих чи інших випромінень білого світла залежить не тільки від кольору та прозорості фарби, але й від товщини її шару. Зі збільшенням товщини шару фарби поглинання випромі­нень зростає. Таким чином, накладаючи один на одного шари різної товщини двох чи трьох фарб основних кольо­рів, можемо одержати найрізноманітніші кольори: зеле­ний, оранжевий, червоний, фіолетовий, коричневий та ін. Утворення кольорів на друкарських відбитках у ділянках безпосереднього накладання кольорових фарб здійснюється за правилами субтрактивного синтезу. Для забезпечення такого синтезу ці фарби мають бути максимально про­зорими.

Адитивний синтез відбувається під час змішування випромінень різних кольорів. Основними випромінення-ми цього синтезу є червоні, зелені та сині (так звані зо­нальні кольори синтезу). З них можна одержати будь-які кольори. За принципом змішування кольорів розрізня­ють три варіанти адитивного синтезу: змішування випро­мінень поза оком, наприклад, необхідний колір на білому екрані можна отримати, проектуючи на одне й те ж місце два або три зональні кольори; просторове змішування грун­тується на обмеженій роздільній здатності ока — око не розрізняє окремо дуже дрібні різнокольорові елементи, а сприймає їх як один колір, який отримали оптичним змішуванням випромінень; послідовне змішування — утворення різних кольорів під час швидкої зміни випро­мінень поза оком завдяки інерційності зору.

Під час відтворення кольорових оригіналів способом плоского офсетного друку, внаслідок растрової побудови багатофарбової репродукції, має місце синтез кольорів, який містить ознаки як адитивного, так й субтрактивного син­тезу. В створенні кольорових відбитків приймають участь 16 різнозафарбованих мікроелементів: незадрукований папір, три одинарних (основні кольорові друкарські фарби), три бінарних (парне накладання трьох кольорових друкар­ських фарб), потрійні накладання основних друкарських

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ________________________________________________ 39

фарб (кольорові та чорна) та їх чотирифарбове накладання одна на одну за участю чорної. Вісім з них утворені за участю чорної фарби. Таке утворення кольорів просторо­вим змішуванням випромінень, що відбиваються від різних за розмірами різнозафарбованих ділянок растрового зо­браження, називається автотипним синтезом кольору. Та­кий синтез кольору є за суттю своєю багатокольоровим адитивним синтезом. Тоді як кольори дво- та трифарбо-вих ділянок одержуються шляхом накладання фарбових шарів, тобто способом субтрактивного синтезу.