Проблема співвідношення філософії та науки

Важливим є питання про співвідношення філософії і науки. Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов'язана з науковим знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього.

Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.

Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення "людина – світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб'єктів (індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані в існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.

У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю як науковою, так і ненауковою. При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання.

Наука будує картину світу навколо об'єктів, які розуміються як незалежні від людської суб'єктивності, від впливу наших бажань та особливостей сприйняття. Наука прагне бачити і показати світ "таким, яким він є", без, як уже зазначалося, людських прикрас чи, навпаки, нав'язаних йому негативів.

Головним у філософських дослідженнях є співвідношення "людина – світ", яке розглядається в онтологічному, теоретико-пізнавальному, ціннісному, діяльному аспектах. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм і постійний сумнів у власних твердженнях, критичність, незаспокій- ливість і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою.

29. Наука в системі техногенної цивілізації.

Техногенна цивілізація виникла в європейському регіоні в XVII—XVIII ст. в епоху першої промислової революції, становлення науки Нового часу, ранніх буржуазних революцій. Проте її культурні передумови закладались набагато раніше і були пов'язані з розвитком європейської культури. То були досвід демократії античного поліса та становлення в його культурі різних філософських систем і перших зразків теоретичної науки, а пізніше — сформована в епоху європейського середньовіччя християнська традиція з її уявленнями про людську індивідуальність, концепцією моралі й розумінням людського розуму як такого, що створений за образом і подобою божественного і тому здатний до раціонального осягання сенсу буття. Техногенна цивілізація проходить 3 стадії розвитку: передіндустріальну, індустріальну, постіндустріальну. Суспільства техногенної цивілізації зорієнтовані на швидкий прогрес на ґрунті змін у техніці й технологіях завдяки систематичному застосуванню в виробництві наукових знань.

Техногенна цивілізація характеризується інтенсивним розвитком історії, часовим існуванням, швидким темпом соціальних змін та зміною системи цінностей. Цінністю вважається сама інновація, оригінальність, взагалі нове. На одному з найвищих місць в ієрархії цінностей опиняється автономія особи, що традиційному сус-ву взагалі невластива. (у традиційних сусп.. особа реалізується лише через приналежність до якої-небудь певної корпорації).

У ТЦ науково-технічний прогрес змінює типи спілк-ня, форми комунікації Л, типи осіб, спосіб життя. В результаті виникає чітко виражена спрямованість прогресу з орієнтацією на майбутнє. Для культури техногенних сус-в хар-не уявлення про незворотний історичний час, який тече від минулого через сьогодення в майбутнє. В трад-их культурах домінувало інше розуміння: час циклічний, світ періодично повертається до вихідного. У трад-их культурах вважалося, що "золоте ст" вже пройдено.

ТЦ існує ледве більше 300 років, але вона виявилася дуже динамічною, рухливою, агресивною: вона пригнічує, підпорядковує собі, перевертає, буквально поглинає традиційні суспільства і їх культури. Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була домінантою в культурі ТЦ на всіх етапах її історії.

Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення Л. Діяльнісно-активній ідеал відношення Л до прир. поширюється потім і на сферу соц-их стосунків. З розумінням діяльності і призначення людини тісно зв'язаний 2-ий важливий аспект ціннісних і світоглядних орієнтацій, який характерний для культури техногенного світу, - розуміння природи, як впорядкованого, закономірно влаштованого поля, в якому розумна істота, що пізнала закони природи, здатна здійснити свою владу над зовн-ми процесами і об'єктами, поставити їх під свій контроль. Треба лише винайти технологію, щоб штучно змінити природний процес і поставити його на службу Л. Л, змінюючи прир, стає творцем.

Інформаційне техногенне суспільство характеризується також тим, що: головним виробничим есурсом є інформація, пріоритет належить не робітникам, а інженерам та вченим, удосконалення сфери знання відбувається за рахунок застосування абстрактних моделей і системного аналізу, перетворенням виробництва «ноу-хау», особливо інформаційних технологій у ключовий чинник наукового та економічного прогресу, бурхливий розвиток сфери послуг, однієї із вагомих причин якого, є істотне зростання прибутків населення.

Наука у техногенному суспільстві відіграє двоїсту роль.

1) З урахуванням цінностей ТЦ, його діяльнісного характеру, науково-технічний погляд на світ має особливу значущість. Він створює впевненість у тому, що людина зможе, розкривши закони природи та соціального життя, регулювати природні та соціальні процеси відповідно до своїх цілей. Тому сприймається як необхідна умова процвітання і прогресу. Наукова раціональність має надзвичайну цінність, тому що пізнання світу є умовою його перетворення. Така цінність у сукупності з її активним впливом на інші сфери культури стають характерними ознаками ТЦ.

2) Негативні прояви застосування науки, який пов'язані з появою зброї масового знищення, екологічною кризою, збереження незмінності людської особистості як біосоціальної структури.

2.1. Виживання в умовах наявності ядерної та біологічної зброї. Цей сумний висновок був "побічним ефектом" науково-технічного прогресу, що відкриває нові можливості для розвитку військової техніки. Проблема знищення людства і всього живого. Діяльність людини ставить під загрозу її ж існування.

2.2. Поглиблення екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування - як частини природи і як діяльної істоти, що перетворює природу, - переходять у фазу конфліктного зіткнення.

2.3. Проблема збереження людської особистості як біосоціальної структури в умовах зростання різнобічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій світ, дедалі частіше викликає до життя такі сили, які вона вже не контролює і які стають далекими її природі. Чим більше перетворюється світ, тим більше виникає непередбачуваних соціальних факторів, які, у свою чергу, починають формувати структури, що радикально змінюють людське життя, мабуть, погіршуючи його. Ще в 60-ті роки XX ст. філософ Г. Маркузе констатував як один з наслідків сучасного техногенного розвитку виникнення "одновимірної людини" як продукту масової культури. Прискорений розвиток техногенної цивілізації робить досить складною проблему соціалізації й формування особистості.

Як наслідок, зявляються антисциєнтистські концепції що покладають на науку і її технологічне застосування відповідальність за зростання глобальних проблем. Крайній антисцієнтизм з його вимогами обмежити й навіть загальмувати науково-технічний прогрес, по суті, пропонує повернення до традиційних суспільств. Але таким шляхом у сучасних умовах неможливо вирішити проблему забезпечення постійно зростаючого населення елементарними життєвими благами. Вихід полягає не у відмові від науково-технічного розвитку, а в додаванні до нього гуманістичного виміру, що, у свою чергу, висуває проблему нового типу наукової раціональності, який би містив явні гуманістичні орієнтири й цінності.

30. Проблема цінностей в науковому пізнанні. Поняття етосу науки.

Поняття цінності пов’язане передовсім із визначенням значущого для людини. А саме: цінність — це поняття, яке означає, по-перше, позитивну' або негативну значущість певного об’єкта, на відміну від його екзистенціальних і якісних характеристик (наочні цінності); по-друге — нормативну, оціночну' сторону' явищ суспільної свідомості (суб’єктні цінності).

На перший погляд, наука (сукупність теоретичних уявлень про світ) та моральність (сукупність цінностей, норм, що регулюють поведінку і свідомість людей з точки зору добра і зла) знаходяться далеко одне від одного, а їхні проблеми лежать у різних площинах: на всі предмети діє закон земного тяжіння, це факт, не поганий або хороший, просто закон. Але 1) моральність проникає усюди, де зустрічаються 2 субєкти і де йде мова про їх потреби та загрозу для них. 2) наука не існує в якихось чисто духовних сферах, вона є суто людським явищем.

Сферами взаємодії науки і моралі є:

1) співвідношення науки, вчених із застосуванням їх відкриттів на практиці (соціальна етика);

2) внутрішньо наукова етика

3) деяке «середнє поле» між науковим і ненауковим

1) саме по собі знання не несе якоїсь моральної характеристики, до тих пір, поки воно не матиме наслідком істотний необоротний або надзвичайно ускладнений оборотний негативний вплив (шкоду) на людину чи навколишнє середовище (атомна бомба, пристрої для тотального впливу на чужу психіку чи втручання у генетичний апарат). У такому випадку постає 2 питання: чи продовжувати далі дослідження у цій сфері; 2) чи брати на себе відповідальність за наслідки. На перше питання більшість вчених дає позитивну відповідь. Проте проблема не в самому знанні, а в його застосуванні. Це вирішує внутрішньо наукова етика.

2) думки розділяються: а) вчений не може нести відповідальність за наслідки своїх відкриттів, оскільки у більшості випадків не він приймає кардинальне рішення про те, як застосувати його відкриття на практиці (винахід Нобеля – динаміт). б) вчений людина з ясним розумом та здоровим глуздом, він не може не усвідомлювати свій вклад у виготовлення небезпечних предметів і систем. Ядерній бомбі, нейтронній бомбі, хімічній зброї передували роки досліджень. Необхідні якості для вченого і наукового співтовариства: а) об’єктивність (бути неупередженим, вивчати предмет багатосторонньо, відсторонено); б) культура наукового діалогу (поважати тих, хто мислить по-іншому); в) самокритика вченого (перевіряти правильність власних висновків, коректність власного спілкування у професійному співтоваристві); г) чесність і порядність (не приховувати відкриття від колег, не красти ідеї). Межі наукового дослідження, наприклад, пересадка голови (обговорюється останнім часом): об’єктивно врахувати, чи можливо це зробити на сьогодні і чи можливо це зробити взагалі.

3) проблеми взаємодії науки з окремим областями знань з одного боку, а з іншого – взаємодії теорії з експериментальною областю у самій науці, де здійснюється вихід з теорії в життя.

Проблема цінностей у сучасній науці дискусійна і недостатньо розроблена. Які цінності є домінуючими – пізнавальні чи етичні? Якими є пріоритети науки - досягнення об'єктивності чи прогрес людства, відкриття законів дійсності чи зростання добробуту людства і його безпеки?

Однозначну відповідь дати важко, тим паче, що науки є фундаментальні, а є і прикладні. І якщо, на перший погляд, для перших метою є пошук істини, яка сама по собі є цінністю, то для інших першочергового значення набуває практичне втілення, і саме тут виникає найбільше моральних проблем.

Сучасні філософи науки  М. Полані, Т. Кун, Е. Агацці та інші, неодноразово підкреслювали необхідність переосмислення ролі цінностей у науковому пізнанні. Наукове пізнання, на їх думку, регулюється не тільки механізмами інтелектуальної діяльності, але й соціальними, етичними нормами.

У сучасних умовах формується особлива галузь філософського знання  етика вченого, до наукового обігу входить поняття "етос науки", що позначає сукупність сталих, загальноприйнятих у науковому товаристві установок, вимог, ціннісних орієнтирів, моральних імперативів, норм, що зумовлюють діяльність учених.

Це поняття запропонував Р. Мертон в роботі «Нормативна структура науки». На його думку етос сучасної науки базується на чотирьох основних імперативах:

· універсалізму, який вказує на демократичний характер науки і рівність усіх дослідників у поршуці істини незважаючи на звання, титули, минулі заслуги, релігійну, расову, національну чи ідеологічну приналежність;

· колективізму, який вказує, що результати наукових досліджень належать науковому товариству і людству вцілому, хоча й передбачає визнання здобутків ученого та вимогу обов'язких посилань на його праці;

· безкорисливості, чесності, порядності, вільного доступу до наукового знання, недопустимості використання науки у власних інтересах, обману, маніпулювання даними, досягнення успіху будь-якою ціною;

· організованого скептицизму, що означає – у суспільстві не може бути закритих тем, об'єктів, сфер, якщо навіть є вже сформовані погляди, знання, ідеологічні установки на ті чи інші речі.

Етос науки включає в себе як когнітивні цінності, так і соціальні. Когнітивні, як правило, це ті, що зумовлюють і регулюють внутрішній розвиток науки. Це – світоглядні орієнтири, вимоги, методологічні установки і норми, методика проведення досліджень, оцінки наукових досліджень, моральні імперативи наукового товариства. Серед них  принципи об'єктивності, точності та чіткості викладення фактів, обгрунтованості висновків, свободи критики, недопустимості монополізму і догматизму тощо. Вони є консолідуючою основою наукового товариства. Соціальні цінності характеризують соціальні умови, рівень свобод, у тому числі свободи творчості, законність і порядок, вони забезпечують стабільність існування суспільства, пріоритети його розвитку і тим самим зумовлюють спрямованість наукових досліджень. Головною ознакою соціальних цінностей є соціальна відповідальність вченого перед суспільством. І головним питанням тут є що дає наука суспільству, кожній людині, несе вона добро чи зло.

Соціальні цінності впливають на когнітивні цінності, перш за все, на світоглядні орієнтири, філософську картину світу, які, у свою чергу, зумовлюють стиль мислення і наукову картину світу.