Іудаїзм

Іудаїзм – одна з найдавніших етнонаціональних релігій, що започаткувала ідею єдиного Бога-творця та володаря Всесвіту, поширена, здебільшого, серед євреїв.

У давнину євреями (з давньоєврейськ. “ібрім” – “ті, що походять із-за Євфрату”) називали групу західносемітських племен хапіру, що в III тис. до Р. X. перекочували з Аравійського півострова до Палестини (в землю Ханаанську). Серед інших народів, які з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

Згідно з Біблією, в 2085 р. до Р. X. відбулася зустріч прабатька євреїв Авраама з Богом Ягве, котрий оголосив цьому праведному чоловікові, що його нащадки будуть богообраними серед усіх народів світу. Після цієї події Авраам переселився з Месопотамії до Ханаану. Онук Авраама Яків разом із дванадцятьома синами та їхніми сім’ями перебрались у долину Нілу. Згодом добровільне переселення перетворилося на рабство.

Близько 1250 р. до Р. X. їхній нащадок – Мойсей – вивів євреїв з єгипетського полону на землю, обіцяну Богом, до гори Сіон (на Синайському півострові). Це описано в п’яти перших книгах Старого Завіту, котрі ще називаються П’ятикнижжям Мойсея, чи Торою. На цій землі було створено міцну єврейську державу, що досягла свого розквіту за царя Давида, а потім за його сина Соломона.

У процесі становлення та зміцнення єврейської держави формувалась і релігія євреїв. Вона отримала назву іудаїзму через те, що бог Ягве, котрому стали поклонятися всі євреї, раніше був покровителем наймогутнішого племені Іуди. У єврейській державі, що утворилася завдяки об’єднавчій діяльності вождя цього племені Іуди, Ягве був покровителем державних і військових справ. У 960 р. до Р. X. в Єрусалимі було збудовано Храм бога Ягве. Цей храм проіснував до 586 р. до Р. X.

У 587 р. до Р. X. вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, повністю зруйнував місто, а мешканців забрав у полон до Вавилону. За цей час загинуло безліч громадян Ізраїлю, була спустошена їхня земля. Був також зруйнований і споруджений Соломоном Єрусалимський храм бога Ягве.

У 70 – 73 рр. римляни практично знищили державу Ізраїль. Загинуло понад мільйон людей. Відтоді єврейський народ став існувати без царя та був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. В’їзд євреям до Єрусалиму заборонили під страхом смерті. Тільки один раз на рік, у день поразки повстання 70 р., їм дозволялося прийти до фундаменту зруйнованого храму та поплакати біля нього. Від того часу й бере свій початок традиція плакати біля стіни плачу.

Старий Завіт свідчить про розвинуте єдинобожжя в єврейського народу, яке не мало собі подібних серед вірувань давнього світу. За їхніми віруваннями, Бог є всемогутній, люблячий, благий і справедливий. Він творець усього сущого. Бог, через обраність євреїв, благословить і спасе обраний народ Ізраїлю. І тоді Месія з роду Давида прийде спокутувати гріхи людства та правити як цар усіма народами.

Зі знищенням храму місцями молитовних зібрань більшості іудеїв стали синагоги. Синагогу (з грецьк. synagoge – будинок для зборів) будують завжди на кошти релігійних громад і пожертви. Зазвичай, це приміщення чотирикутної форми, поділене колонами на три відділення. Посередині ставлять лави для віруючих, кафедру рабина (священика) та, головне, спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Релігійну громаду можуть утворити не менше від десяти віруючих чоловіків-іудеїв. Синагога слугує не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центром громадського життя.

Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні головні убори та білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори, не знімаючи. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страждання єврейського народу.

Священиків в іудаїзмі називають – рабини. Вони замінили іудейських жреців (левітів) і вимагають суворо дотримуватися релігійних догм, які стали регламентувати навіть незначні моменти щоденного життя та побуту євреїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (П’ятикнижжя Мойсеевого), Невиїм (від єврейськ. – “пророки” – 21 книга) та Хетувім (від єврейськ. – “писання” – 13 книг).

Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до Р. X. Сюжети Тори – це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, життя праотців єврейського народу (Авраама, Ісаака та Якова), єгипетське рабство та вихід з нього під проводом пророка Мойсея, отримання скрижалей завіту (угоди між Богом і його народом).

У всіх описаних подіях ідеться про постійну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама – єврейського народу. Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливий – так можна визначити специфіку цієї релігії.

На доповнення до Тори було укладено збірник правових норм, який отримав назву Мішна (від єврейськ. – “повторення”). У IV – V століттях амараїми (від єврейськ. – “ті, хто тлумачать Мішну”) додали до Мішни нові законодавчі положення, що отримали назву Гемара (від єврейськ. – “завершення, закінчення ”). Обидва збірники разом складають Талмуд – основу віровчення іудаїзму.

Спасіння іудей досягає через суворе дотримання 613 приписів (365 заборон і 248 повелінь). Якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, яку проголосив пророк Амос: “Наверніться до Господа – і будете живі”.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму – відзначення щорічних свят, у яких беруть участь усі віруючі. Релігійні свята в іудаїзмі пов’язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Свята супроводжуються богослужіннями й обрядами. Розглянемо найважливіші іудейські свята.

Рош Гашан (свято Нового року) відкриває річний цикл єврейських свят і припадає на вересень-жовтень. У цей день Бог Ягве оглядає все, підраховує, записує, а судного дня виносить вирок. Усі новорічні дні мають бути віддані етичному та духовному переосмисленню життя й підготовці до свята Йом Кіпур.

Йом Кіпур (день Спокути) – це головне свято в іудаїзмі, що символізує очищення від гріхів, скоєних протягом року. Настає воно на десятий день після свята Рош-Гашан. У цей день належить просити пробачення у скривджених, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, вибачати образи, каятися в гріхах і просити в Бога прощення.

Суккот (свято кущів) відзначають восени, після жнив і збору винограду. Триває воно тиждень і символізує вдячність Богові за врожай та вихід євреїв з Єгипту, коли Бог, вивівши їх із пустелі, поселив у кущах. Вісім днів повинні тривати молебні, учасники яких помахують на честь Бога зеленими гілками верби, мирту та пальми. Рабини в ці дні закликають євреїв повернутися на землю батьків, до Ізраїлю – духовного центру іудаїзму.

Хануку святкують під час зимового сонцестояння. Воно продовжується теж вісім днів і покликане нагадати віруючим про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Основне в обряді – запалювання ханукальних свічок з додаванням щовечора однієї свічки.

Пурим відзначають у лютому-березні на честь спасіння єврейського народу від знищення перським царем Артаксерксом. Свято стверджує богообраність єврейського народу та належить до веселих свят. У цей день євреї обмінюються подарунками.

Песах – найпопулярніше єврейське свято, що припадає на березень-квітень і триває сім днів. Песах – це сімейне свято. Євреї вірять, що в одну з ночей прийде предтеча месії – Ілля, а за ним і сам месія. Після цього Бог Ягве поверне обраному єврейському народові його колишні силу та славу.

Шабат – щотижневе свято суботи. У Талмуді записано 39 дій, що їх не можна здійснювати в суботу. Святкування суботи бере свій початок з Біблії. Згідно зі Старим Завітом, Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня – у суботу – потрібно відпочивати.

Окрім свят, в іудаїзмі існує багато релігійних обрядів.

Обрізання – найбільш значущий іудейський обряд. Він символізує союз Бога з єврейським народом. Згідно з ним, усім хлопчикам на восьмий день після народження необхідно здійснити обряд обрізання. Відповідно до Талмуду, цей обряд відображає належність новонароджених хлопчиків до богообраного народу, виділення євреїв з-поміж інших народів.

Інші обряди також пов’язані з ідеєю виділення євреїв. Приміром, на помешканні віруючих євреїв прибивають філактерію (коробочку з молитвами на пергаменті), щоб до житла не проникла нечиста сила. Такі ж амулети прикріплюють до лоба та лівої руки віруючих під час молитви.

Ритуальне омивання рук рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кожною молитвою. Здійснюють його у мікві – спеціальному посуді (басейні) з дощовою чи джерельною водою, що змиває весь бруд світського життя.