2015-08-21
716
Найстарішою світовою релігією є буддизм, який виник понад 2500 років тому (в VI ст. до Р. X.) в Індії та незабаром набув поширення в більшості країн Азії. Буддизм справив набагато більший уплив на формування цивілізації в Азії, ніж будь-яка інша релігія чи філософія. Він проповідував найпростіші ідеї: плинність усього сущого на Землі, терпимість до інших вірувань, презирство до смерті, допомогу та співчуття стражденним. У І тис. до Р. X. буддизм розвивавсь у різних, іноді суперечливих формах. Поступово в деяких країнах (приміром, у Китаї) він поступився іншим релігіям і філософським ученням.
Появу вчення буддизму пов’язують з іменем Сіддхартхи Гаутами – він же Будда (просвітлений, пробуджений), він же Шак’я-Муні (тобто мудрець із племені Шак’я). Згідно з буддійськими літературними джерелами, Будда народився близько 553 р. в царському роду Шак’їв. Гаутама помітно вирізнявся серед одноліток розумом і здібностями. Він зростав у розкошах і радощах. Одного разу, виїхавши за межі палацу, молодий принц побачив укритого виразками хворого, потім – згорбленого роками немічного дідуся, відтак – поховальну процесію. Так він дізнався, що в світі існують нещастя, хвороби та смерть. Зустрівши іншого разу задумливого аскета, принц відкрив, що можна бути бідним, але не знати страждань.
Зрозумівши, що світ є не лише місцем радощів і втіхи, а й сповнений страждань, принц Сіддхартха у 30 років поголив голову, вдягнув простий одяг аскета та пішов з дому шукати того шляху, котрий би позбавив його і людство загалом страждань. Цього він не знайшов у більш ранній релігії – індуїзмі. Колишній принц оселився самітником у лісі, а потім приєднався до п’яти аскетів, сподіваючись, переборовши плоть, досягти істини.
Після шести років аскези та складного мандрівного життя, так і не наблизившись до мети, Сіддхартха покинув аскетів та вів помірковане життя самітника. Якось, сидячи під деревом, він дав обітницю не покидати цього місця доти, доки не збагне причини людських страждань. Через деякий час на нього зійшло осяяння, принц знайшов дорогу до порятунку й отримав ім’я “Будда”.
Осягнувши істину, Будда, оточений численними учнями, багато мандрував. Він навчив звільнятися від страждань і досягати нірвани, творив дива та проповідував своє вчення. Помер Будда у 80-літньому віці в Кушинагарі. На честь свого засновника, вчення стало називатися буддизмом.
В основу віровчення буддизму покладено вчення про “чотири благородні істини”, проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після його осяяння.
Перша істина: життя є страждання. Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравіші форми прояву страждання: народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, чого не любиш, або, навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.
Друга істина: причина страждань є різні бажання – від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства та ін.
Третя істина: аби позбутися страждань, необхідно звільнитися від бажань.
Четверта істина: шлях до припинення страждань – це шляхетна дорога восьми сходинок:
1) праведне знання, тобто трактування життя як пізнання вчення Будди про чотири благородні істини;
2) праведне прагнення, тобто співчутливість до всього живого;
3) праведна мова – говорити тільки правду;
4) праведна поведінка, що засновується на п’яти принципах:
— не вбивати;
— не красти;
— не чинити перелюбу (не торкатися чужої дружини);
— не обманювати;
— не вживати хмільних або наркотичних засобів;
5) праведний спосіб життя – альтруїзм, тобто безкорисливість;
6) праведні зусилля – спрямовувати свої дії на добро та віддалятися від зла;
7) праведний самоаналіз дій – власні бажання не повинні визначати ставлення до інших;
8) праведна техніка медитації (раджа-йога) – повне опанування свого тіла та дихання.
У цих істинах викладена квінтесенція буддизму як релігійної доктрини: реальний світ – джерело страждань, а звільнення від них відбувається через вихід з цього світу у світ вищої реальності й абсолютного простору.
Буддизм спирається на потужні ідейні джерела – систему первісних релігійних вірувань, міфів і світоглядних поглядів, які записано у сакральних текстах – Ведах. Протягом тисячоліття авторитет Вед в Індії лишався незаперечним. Прибічники новостворених релігійних вірувань знову й знову зверталися до цієї священної книги. Не став винятком і буддизм.
Буддизм успадкував ідею, що людина – це духовна істота, ув’язнена в плоті. Людина, як і будь-яка жива істота, складається з цілого комплексу дхарм – їх у звичайної людини, згідно з ученнями різних шкіл буддизму, від 75 до 100. Смерть – це розпад комплексу дхарм, а народження – його відновлення, та вже в іншій, новій формі. Усі люди переходять від життя до життя через переродження (сансару). Таких перероджень – безмежна кількість (колесо сансари).
Успадкувавши від брахманізму й індуїзму віру в перевтілення, буддизм відрізняється від цих індійських релігій відсутністю посилань на певного Бога. Переродження людей відбувається за законами карми. Карма – це сума доброчинностей і поганих вчинків індивіда, до того ж, не тільки в цьому житті, але й протягом усіх попередніх його перероджень. Під кармою розуміють не вчинки взагалі, а свідомі вчинки або навіть наміри, моральні чи аморальні.
Отже, тільки сума вчинків, що складається з відомого (поточне життя) та багатьох невідомих (попередні переродження), визначає результат, який дає можливість віруючому перейти у світ вищої реальності, тобто досягти стану Будди – поринути в нірвану. Будда не є ні пророком, ні месією. Це людина, котра змогла самостійно пояснити життя та знайти спосіб досягнення нірвани.
Що ж таке нірвана? Буддійські тексти говорять, що її неможливо ні описати, ні пояснити, а тільки відчути. Це не небо, куди йдуть після смерті, а стан, досяжний для всіх саме тут і вже тепер. У деяких буддійських джерелах нірвані дають такі визначення:
— припинення всіх пристрастей і бажань;
— буття, звільнене від усіх відчуттів: болю, страху, прагнень, любові чи ненависті;
— стан вічного спокою, відпочинку та незмінності.
Будда навчав, що просвітлення та спасіння – ідеальний стан нірвани – походять не від якогось Бога чи іншої зовнішньої сили, а із середини, від самої людини, коли вона намагається творити добро та правильно мислити. У прощальній настанові він сказав своїм учням: “Покладайтеся тільки на себе, а не на якусь допомогу зовні, міцно тримайтеся істини як свічада; шукайте спасіння тільки в істині, не чекайте підтримки ні від кого, крім себе”.
Головна ідея буддизму полягає в тому, що знання, розуміння та шляхетні вчинки ведуть до просвітлення, спасіння й нірвани. Тож буддисти прагнуть стати незалежними від випадковостей природи та світу, в якому живуть, і самостійно набути абсолютної свідомості й досконалості.
Святим Письмом буддистів є Трипітака (“три кошики”).
Перший – Сутрапітака – кошик сутр, у якому тлумачиться сутність буддійського віровчення.
Другий – Абідхармапітака – кошик чистого знання, в котрому розміщені релігійно-філософські тексти самого Будди та його учнів (промови, повчання й діалоги).
Третій – Вінаяпітака – кошик статуту, що містить правила поведінки буддійських ченців, прийому до членів релігійної общини, облаштування житла віруючих тощо.
Для вирішення основних проблем віровчення буддисти збираються на сангіті (собори), яких за весь період існування цієї релігії було шість.
Усі буддійські обряди та свята пов’язані з особою Будди. Щорічно 8 квітня всі буддисти святкують День народження Будди. День смерті Будди (парінірвана) вшановують 15 липня. Цього дня поминають усіх померлих: пускають річками запалені ліхтарики, щоб вони освітлювали померлим шлях до нірвани, яким пройшов Будда. Дні, присвячені великим бодхісатвам (святим, які відмовилися від нірвани, щоб допомогти людям досягти вищого просвітлення), збігаються з місцевими національними святами.
Хоча буддизм традиційно вважається єдиною, монолітною релігією, в ньому співіснують декілька шкіл. Кожна з них, спираючись на різні тлумачення вчення Будди, має власні доктрини та звичаї. У Шрі-Ланці, М’янмі, Таїланді, Камбоджі та Лаосі набув поширення буддійський напрямок тхеравада (шлях старших), або хінаяна (мала колісниця).
Хінаяна – початковий філософський буддизм в усій його чистоті й ортодоксальності. Визначальний акцент у ньому – здобуття мудрості, особисте спасіння, особисті зусилля людини задля звільнення від пут сансари. Послідовники хінаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягти святості та нірвани можливо лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень.
Будда постає в цьому вченні як людина – носій виняткових моральних чеснот, Великий Учитель. Отож уся обрядовість хінаяни пов’язана з його культом, вшануванням місць життя Учителя. У хінаяні розвинене вчення про дхарму.
Для країн, де поширена хінаяна, звично зустріти на вулиці групу босоногих молодих чоловіків з голеними головами в одязі шафранового кольору. Вони тримають у руках миски для подаяння, в які звичайні віруючі зобов’язані класти для них щоденну порцію харчів. Традиція вимагає від віруючих цього напрямку чоловіків провести, принаймні, частину свого життя в монастирі. Остаточна мета монаха – стати архатом, тобто тим, хто досягнув духовної досконалості й позбувся болю та страждань у круговерті перероджень. Будда вказав шлях, а кожен повинен сам вирішити, чи хоче ним іти.
Другим напрямом буддизму є вчення махаяна (велика колісниця). Воно поширене в Китаї, Кореї, Японії та В’єтнамі. На відміну від хінаяни, махаяна наголошує на вченні Будди про те, що істина та шлях спасіння доступні кожному, незалежно від того, живе він у печері, монастирі чи домі. Вони доступні не тільки тим, хто відмовляється від світського життя. Досягти нірвани може не лише чернець, а й мирянин.
Послідовник махаяни мусить дбати, передусім, не про особистий порятунок, як це властиво прибічникові хінаяни, а про допомогу всім живим істотам. Просвітлення приходить не через сувору самодисципліну, а через віру в Будду та співчуття до всього живого.
У махаяні по-новому тлумачиться статус Будди – він уже не людина, а Бог.
Реальний Шак’я-Муні сприймається як утілення вічного світового принципу, його знаряддя. Кожна жива істота має природу Будди. У цьому вченні шанують бодхисатв – осіб, які заслужили перехід до нірвани, але вирішили залишитися на землі заради спасіння інших людей. У махаяни з’являються думки про рай і пекло, яких не було в ранньому буддизмі.
Ще одним напрямком є дзен-буддизм. Ця школа проголошує, що навчання, добрі вчинки та ритуали – не потрібні. Досягти просвітлення можна, просто роздумуючи над незбагненними загадками, наприклад: “Як звучить плескання однією рукою?”. Містична природа дзен-буддизму відобразилась у таких витончених видах мистецтва, як ікебана, каліграфія, розпис тушшю, поезія, садівництво тощо.
Контактуючи з анімістичними релігіями Тибету, буддизм перетворився протягом VП-ХІV століть на ламаїзм. Зберігаючи основні буддійські положення, ламаїзм має і певну специфіку. Це – ускладнена обрядовість, масове поширення інституту лам (ламами називають тибетських ченців), їх вшанування, беззастережна покірність їм вважаються основними чеснотами тибетців. Старший син у кожній родині послідовників ламаїзму, зазвичай, посвячується в лами. Звідси й величезна кількість ламаїстських монастирів у Тибеті.
Найвищою посадою серед усіх лам з 1587 р. є Далай-Лама (“безмежжя океану”), який вважається втіленням бодхисатви. Він зосереджує в своїх руках найвищу духовну та політичну владу і є загальновизнаним верховним авторитетом для всіх ламаїстів та багатьох шанувальників.
Буддизм сьогодні справедливо вважається однією зі світових релігій. У 86 країнах світу налічується близько 320 000 000 буддистів. Понад 300 000 000 їх проживає в Азії. З них 6 % сповідують ламаїзм, 38 % – буддизм хінаяни та 56 % – буддизм махаяни. Понад 500 000 буддистів проживає в Латинській Америці, 320 000 – на теренах колишнього СРСР, 220 000 – в Європі, 200 000 – у Північній Америці, 13 000 – в Африці.
Буддисти дотримуються екуменічних переконань (підтримують рух за об’єднання різних релігій), вони налагоджують контакти з іншими конфесіями, організовують різноманітні міжнародні зустрічі. У багатьох країнах серед представників різних релігій є чимало прихильників буддизму, адже ця релігія не забороняє дотримуватися настанов Будди й одночасно сповідувати іншу віру, приміром, християнство. Мабуть, саме тому популярність буддійського вчення в західному світі дедалі зростає.
