Жанрово-композиційні особливості повісті «fata morgana» М. Коцюбинського

«Fata morgana» — один з найвидатніших творів української літератури початку XX ст. Письменник працював над повістю довго і наполегливо. Задум першої частини повісті виник у письменник ще у 1902 році. Добре знайомий з життям і працею селянства з попередніх років, Коцюбинський під свіжим враженням від селянських заворушень на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині знову звертається до цієї традиційної теми, поставивши завдання - розкрити сільські настрої під час наростання визвольної боротьби в країні. В основу 2 частини твору лягли як безпосередні враження письменника від революційної боротьби українського селянства та вплив чернігівського революційного оточення, так і різноманітні суспільно-політичні джерела і документальні відомості про специфіку селянських зворушень. Коцюбинський мав намір написати й третю частину, але хвороба і передчасна смерть обірвали здійснення його грандіозного плану. «Fata morgana»- це реалістична соціально-побутова повість – твір новаторський за змістом і формою. Композиційно повість складається з сорока невеликих розділів, кожен з яких являє собою окремий, виразно окреслений малюнок «сільських настоїв». Разом з тим усі розділи міцно зцементовані ідейним задумом письменника, єдиними принципами у підході до зображення дійсності. Хоч перша частина повісті була викінчена як художньо самостійний твір, як окреме оповідання. Але згодом письменник зумів майстерно продовжити намічені сюжетні лінії, пов’язані з розвитком образів головних героїв, і друга частина стала органічним продовженням першої. Коцюбинський надавав великого значення динамічності розвитку сюжету, природності появи того чи іншого персонажа в окремих епізодах.

Письменник уникнув довгих описів і авторських відступів. Він стисло, часто драматургічними засобами малює картини, сцени, які відтворюють глибокі людські переживання, бурхливі події революційної епохи. Думки і почуття героїв розкриваються через внутрішні монологи, які чергуються з напруженими діалогами і полілогами.

Головний конфлікт – це боротьба трудящих під проводом робітника Марка Гущі проти панів, куркулів за землю і волю.. Відповідно до цього письменник згрупував персонажів твору. Один табір становлять селяни-бідняки, очолені Марком Гущею, другий — багатії (Лук'ян Підпара, Максим Мандрика, Гаврило), поміщик панич Льольо, економ Ян. Між цими таборами — середняк Панас Кандзюба, який під час піднесення революції стає на боці бідняків, а в період наступу реакції зраджує їх і перекидається у табір зажерливих глитаїв.

Майстерність композиційної побудови твору виявилася не тільки в по групуванні персонажів, ай у показі тих багатьох епізодів, де героєм в буквальному розумінні слова виступає маса, колектив.

Картини сходки в хаті Прокопа, страйку в панській економії, тривожно-радісних передчуттів селян біля зборні, демонстрації й читання маніфесту. Переходу панського маєтку до селян, розгрому будинку фабриканта і гуральні, куркульської розправи є важливими композиційно-організуючими чинниками 2 частини повісті. Саме через них показано й різні форми революційної боротьби селян, і піднесення визвольного руху, і його спад, із психологічною переконливістю з’ясовано силу і слабкість селянських виступів.