Український науково - практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф - головний заклад державної служби медицини катастроф України

Сьогодні Центр є самостійною юридичною особою, закладом екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, підпорядкованим Міністерству охоро­ни здоров'я України, що розміщений на базі Київської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Основними напрямками діяльності Центру визначено:

- надання екстреної медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситу­аціях;

- участь у ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій;

- створення та раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій;

- проведення науково-дослідної роботи, пов'язаної з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги постраждалим в екстремальних ситуаціях;

- участь у розробці проектів законодавчих актів з питань Державної служби медицини катастроф;

- розробка пропозицій щодо удосконалення організаційної структури та функціонування Державної служби медицини катастроф;

- підготовка медичних і немедичних працівників, на яких відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у випадках виникнення екстре­мальних ситуацій;

- участь у розробці уніфікованих програм та методик підготовки медичних та немедичних працівників, які приймають участь у наданні екстреної медичної до­помоги населенню та ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситу­ацій;

- участь у прогнозуванні медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій та розробка рекомендацій щодо здійснення конкретних заходів для зниження їх негативного впливу;

- забезпечення функціонування спеціалізованих бригад постійної готовності служби, що утворені на базі Центру;

- організація і проведення семінарів, нарад, конференцій з питань екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;

- виконання функцій вузла МОЗ України функціональної підсистеми МОЗ України в Урядовій інформаційно-аналітичній системі з питань НС;

- підготовка і підвищення кваліфікації медичних працівників з питань надан­ня екстреної медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.

Відповідно до завдань в структуру Центру входять:

1. Дирекція.

2. Відділ планування та координації наукових досліджень.

3.Відділ наукових проблем організації та управління медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях.

4.Відділ наукових проблем екстреної медичної допомоги та невідкладних станів.

5.Відділ надання екстреної медичної допомоги (спеціалізовані медичні брига­ди), з такими структурними підрозділами:

- відділення політравми з блоком інтенсивної терапії. (Центр політравми).

- відділення інтенсивної терапії та реанімації при гострих отруєннях. (Центр токсикології та інтенсивної терапії на 6 ліжок).

- відділення підготовки інструкторів з надання медичної допомоги в екстре­мальних ситуаціях.

6.Аналітично-організаційний відділ з організаційно-методичним відділенням швидкої медичної допомоги.

7.Адміністративно-господарський та інженерно-технічний персонал. Всього в штатному розкладі Центру на 1.01. 2002 р. було 134,5 посади, із них

42 посади фінансуються по фундаментальних дослідженнях та сприянню науково-технічному прогресу та 92,5 посади - по охороні здоров’я.

Очолює центр - директор, який має двох заступників: першого заступника директора центру та заступника директора Центру з наукової роботи.

Відділ планування та координації наукових досліджень займається науково-організаційною, патентно-ліцензійною, медико-інформаційною роботою. На цей підрозділ покладені питання планування та координації науково-дослідної, видавницької роботи, підготовки наукових кадрів, аспірантів, клінічних ординаторів та інтернів, організація і проведення наукових і науково-практичних конференцій, звітування з названих напрямів діяльності.

Відділ наукових проблем організації та управління медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях - це науково-дослідний підрозділ, що займається пробле­мами наукового обґрунтування напрямків реформування служби швидкої медичної допомоги та удосконаленням організації і функціонування державної служби медицини катастроф. Одним з напрямків діяльності є наукове обґрунтування та розробка проектів правових, нормативних та директивних актів, які регламенту­ють розбудову та функціонування ДСМК та служби швидкої медичної допомоги Відділ наукових проблем екстреної медичної допомоги та невідкладних станів - це науково-дослідний підрозділ, який розробляє і впроваджує сучасні методи надання екстреної медичної допомоги на всіх етапах медичної евакуації при різних ушкодженнях організму, займається проблемами уніфікації лікувально-діагнос­тичного процесу в екстремальних умовах та при великій кількості постраждалих.

Відділ надання екстреної медичної допомоги (спеціалізовані медичні бригади) створений для практичного надання екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях та для підготовки фахівців спеціалізованих медичних бригад постійної готовності до дій в екстремальних умовах, впровадження сучасних технологій діагностики та лікування постраждалих, підготовки медичних та немедичних кадрів ДСМК до надання медичної допомоги постраждалим за умов надзвичайних ситуацій. При ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій особовий склад відділу працює у складі формувань згідно розкладу. При цьому забезпечується утворення п'яти спеціалізованих медичних бригад постійної готовності другої черги хірургічного та токсико-терапевтичного профілю за нормативами ДСМК та спеціальної медичної бригади у складі Корпусу сил країн СНД від МОЗ України, згідно "Рішення про Міждержавну цільову програму розвитку Корпусу сил СНД для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру на період до 2010 року”, підписаного 25.11 1998р. Прем'єр - Міністром України.

Враховуючи завдання, що поставлені перед бригадою, та відсутність у МОЗ України та УНПЦ ЕМД і МК матеріальних засобів, необхідних для виконання цих функцій, за клопотанням Міністра охорони здоров’я України та за згодою МНС України Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про доцільність роз­гортання бригади на базі Мобільного медичного загону швидкого реагування МНС України (ММЗ ШР).

Призначені для безпосередньої ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф, формування відділу в повсякденних умовах займаються підготовкою до роботи за умов НС, підвищують свій теоретичний та практичний рівень підготовки. При цьому організуються та проводяться як теоретичні, так і практичні заняття.

“Медична освіта та програма міжрегіональної координації готовності до ядерних аварій”, в програмі “Партнерство Американського Міжнародного Союзу Охорони Здоров'я (АМСОЗ) по виконанню Проекту удосконалення медичної допомоги в нових незалежних державах”, міжнародних військово-цивільних навчаннях “Раф енд Реді” тощо.

Особовий склад спеціалізованих бригад УНПЦ ЕМД та МК брав участь у ліквідації наслідків землетрусів у Туреччині (1999 ) та Індії (2001).

Постанова Кабінету Міністрів України №827 від 11.07.2001 року - нове Положення про ДСМК - крок щодо реалізації концепції організації надання екстреної медичної допомоги населенню України за умов надзвичайних ситуацій.

За час, що минув після утворення ДСМК, в правовому полі держави відбулись позитивні зміни, пов’язані з прийняттям Законів України “Про аварійно-рятувальні служби" (1999), “Про правовий режим надзвичайного стану” (2000), та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”(2000), “Про правові засади цивільного захисту” (2004 р.). Накопичений досвід роботи ДСМК та зміни в правовому полі держави призвели до необхідності певної корекції концепції організації подання екстреної медичної допомоги населенню України при надзвичайних ситуаціях, що знайшло підтвердження у наукових публікаціях.

Проект Положення за планами МОЗ України, підготований фахівцями УНПЦ ЕМД, з залученням провідних фахівців системи охорони здоров’я та медичних служб інших відомств був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року №827. В нову редакцію Положення було внесено певні зміни. Як і в першій, так і в новій редакції Положення підтверджується, що ДСМК базується на двох рівнях, але назва вищого рівня змінена: замість державного рівня його названо центральним рівнем. Зміна логічна з ряду обставин. По-перше, обидва рівня належать до однієї - державної служби. По-друге, назва відповідає рівню органу виконавчої влади, який керує ДСМК: на вищому рівні - центральний орган виконавчої влади, на територіальному - державна адміністрація відповідної адміністративної території.

У першій редакції Положення стверджувалось, що ДСМК створюється для надання в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо медичної допомоги насамперед спеціалізованими бригадами постійної готовності Служби. Це твердження містило в собі з самого початку два протиріччя, викликані тим, що правовою основою для створення ДСМК були Основи законодавства України про охорону здоров’я, прийняті Верховною Радою України 19.11.1992р. У визначенні термін “екстремальні ситуації” передбачав ті ситуації, які зараз називають надзвичайними. Крім того, твердження про те, що медичну допомогу населенню за умов надзвичайних ситуацій надають, в основному, спеціалізовані бригади, не відповідає світовій практиці і досвіду нашої держави. Як правило, першу медичну допомогу в осередку катастрофи надають бригади швидкої медичної допомоги загального профілю, фельдшерські бригади чи інші формування, які не призначені для надання спеціалізованої медичної допомоги. У правовому полі держави відбулися певні зміни. Вступили в дію Закони України: “Про аварійно-рятувальні служби", прийнятий 14.12.1999р. та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру”, прийнятий 8.06.2000 р., у яких ці питання вже трактувались по-новому. Тому в новій редакції Положення ці два терміна були вилучені, отримав офіційний статус термін “надзвичайні ситуації”. Крім того були перелічені основні типи формувань медицини катастроф, які надають медичну допомогу постраждалим.

Обидві редакції Положень констатують, що ДСМК проводить свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення екстремальних (надзвичайних) ситуацій. У першій редакції Положення передбачалось, що Плани медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях на державному рівні розробляються МОЗ України, попередньо розглядаються Центральною координаційною комісією і затверджуються Кабінетом: Міністрів України. У новій редакції внесені зміни. Тепер плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях на центральному рівні розробляються МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією ДСМК і затверджується МОЗ України за погодженням з МНС України. На територіальному рівні зміни з цього приводу не вносились. Плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях після розгляду територіальни­ми координаційними комісіями затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими: держадміністраціями. Передача функцій затвердження планів на центральному рівні МОЗ України за погодженням з МНС України спрощує процедуру їх затвердження. Проте, виконання окремих заходів структурами багатьох міністерств і відомств, ускладнює контроль за виконанням окремих розділів планів та реагування на їх невиконання.

Щодо нововведень, то в нову редакцію Положення вперше ввійшли окремі поняття, терміни та твердження.

Вперше в Положенні приведене визначення ДСМК. Визначено, що “Державна служба медицина катастроф є особливим видом державної аварійно-рятуваль­ної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій". Це визначення відповідає відповідним статтям Законів України “Про аварійно-рятувальні служби” та “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” і не протирічить суті ДСМК. Але, деякі наступні акти, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2001р. № 1058 “Про затвердження Типового статуту державної аварійно-рятувальної служби”, яка визначає, що державні рятувальні служби є юридичними особами, вступає в протиріччя з визначенням ДСМК і, мабуть, в цьому і поля­гає “особливість виду” служби.

УНПЦ ЕМД та МК згідно нової редакції Положення отримав статус головного науково-практичного закладу ДСМК. Це покладає певні додаткові функції і обов’язки, а також розширило права закладу. У системі охорони здоров'я Міністром охорони здоров’я України і Президентом АМН України листопаді 1996 року підписано Положення про Головну наукову медичну установу. Згідно цього Положення головна наукова установа з проблем медицини визначає галузеву на­уково-технічну політику напрямків медичної науки і охорони здоров'я. Вона про­водить науково-методичну роботу по організації та координації досліджень, які проводяться іншими установами, забезпечує діяльність галузі в межах своєї ком­петенції. Для виконання функцій головної наукової медичної установи на її базі, як правило, створюється і функціонує проблемна комісія відповідного профілю. Для виконання в повному обсязі функцій головної наукової установи виникає не­обхідність корегування Статуту УНПЦ ЕМД та МК, його структури і створення проблемної комісії з медицини катастроф. Вирішення цих завдань потребують наукового супроводу і відповідних організаційних рішень.

Найсуттєвіші нововведення в новому Положенні стосуються статусу територ­іальних центрів екстреної медичної допомоги. У ньому визначається, що “Терито­ріальні центри екстреної медичної допомоги утворюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольсь­кою міськими держадміністраціями. Територіальні центри екстреної медичної до­помоги мають статус юридичних осіб і підпорядковуються відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям. Керівники територіальних центрів екстреної медичної допо­моги призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськи­ми держадміністраціями за погодженням з МОЗ України ”.

Процитований витяг із документу містить принципово нове: вперше територ­іальні центри екстреної медичної допомоги отримали статус юридичних осіб, чітко визначено механізм їх утворення, призначення керівників та підпорядкування те­риторіальним органам виконавчої влади.

Згідно нової редакції Положення, до складу медичних формувань ДСМК крім спеціалізованих медичних бригад постійної готовності, ввійшли медичні бригаді постійної готовності першої черги (бригади швидкої медичної допомоги). Ці бри­гади формуються за штатними розписами фельдшерських та лікарських бригад швидкої медичної допомоги. Досвід роботи ДСМК показав необхідність і доцільність використовувати бригади швидкої медичної допомоги при певних умовах на до госпітальному етапі для надання медичної допомоги постраждалим.

3.Закони України:

- “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.)

- “Про цивільну оборону України” (1999 р.)

- “Про аварійно-рятувальні служби” (1999 р.).

- “Про правовий режим надзвичайного стану” (2000 р.).

- “Про державний матеріальний резерв” (2000 р.).

- “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” (2000 р.).

- “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” (2000 р.).

- “ Про правові засади цивільного захисту” (2004 р.)

2. Постанови Кабінету Міністрів України:

“Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров’я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини” (від 16.10.1993 р. №819).

- “Концепція створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації” (від 7.07.1995 р. №501).

- “Про утворення державної служби медицини катастроф” (від 14.04.1997 р. № 343).

- “Про порядок перетинання державного кордону України аварійно-рятувальними формуваннями для локалізації і ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами” (від 21.08.1997 р.)

- “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру” (від 3.08.1998 р. №1198).

- “Про порядок створення і використання резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків” (від 23.03.2001 р. №308).

- “Про затвердження Положення про державну службу медицини катастроф” (від 11.07.2001 р. №827).

- “ Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру за їх рівнями”(від 04.03.2004 р. № 368).

-

3. Накази МОЗ України:

“Концепція створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації” (від 7.07.1995 р. №501).

“Про підвищення стану готовності лікувальних закладів щодо надання медичної допомоги потерпілим при виникненні аварій, катастроф та стихійних лих” (від 16.07.1996 № 213).

“Про утворення Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” (від 14.06.1997 № 171).

“Про визначення у складі Державної служби медицини катастроф медичних сил, засобів і лікувальних закладів” (від 20.11.1997 р. №334).

“Про затвердження Регламенту подання інформації у функціональній підсистемі Міністерства охорони здоров’я України у межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій” (від 3.08.2000 р. №189).

“Про затвердження Примірного статуту територіального центру екстреної медичної допомоги” (від 26.10.2001 р. №429).

“Про номенклатуру резервів лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичного обладнання для запобігання і ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” (від 10.08.2001 р. №331).

“ Про врегулювання системи інформаційного забезпечення медичних наслідків надзвичайних ситуацій” (від 08.08.2003 р. № 372)