Урочиста обіцянка

Вступаючи в члени шкільної дитячої козацької організації школи №35 клянусь, що буду активно працювати на виродження Українського Козацтва, безперечно виконувати Статут Українського Козацтва, універсали, розпорядження Гетьмана, рішення інших керівників органів Українського Козацтва і наказів отамана, оберігати, захищати, розвивати і поширювати прогресивні українські козацькі звичаї та традиції, дбати про духовний і матеріальний добробут, моральне і фізичне здоров'я українського народу, державність України, її самостійність і незалежність, постійно вдосконалювати знання української мови, української культури, історії України, історії Збройних Сил України, українського козацтва.

Буду рости гідним сином України і своїх батьків, гідним учнем своєї школи, берегти свою честь, дотримуватися обов’язків учня, не скоювати порушень, не скоювати дій, що плямують честь школи і учня!

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

і покажем, що ми, браття, козацького роду!

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

А ми тую козацьку славу збережемо,

Нашу славну Україну підіймемо!

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну «відомість і самосвідомість, глибоку духовність. Вона, вочевидь, була найтісніше пов'язана матеріальною і духовною сферами діяльності українських лицарів.

Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбну і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина.

Провідні завдання - виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів - захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Протягом кількох століть козацька педагогіка реалізувалася в процесі навчання і виховання української молоді в сім’ї, школі, інших соціальних осередках, громадському житті.

Козацьке родинне виховання здійснювалося на досить високому рівні. Його силу і дієвість забезпечували ідеї та засоби козацької духовності, національні традиції, звичаї і обряди, в тому числі і релігійні. Історичні джерела (літописи, фольклорні, літературно - художні твори тих часів) свідчать, що в козацьких сім'ях панували культи Батька і Матері» Дідуся і Бабусі, Роду і Народу, Родини і Батьківщини.

Козацька педагогіка дає своєрідне трактування статусу і ролі батька й матері в навчанні та вихованні дітей. Батько - це насамперед захисник природного стану людини, її свободи і незалежності, вільного способу життя. Він - охоронець сім’ї, її морально - духовних цінностей. Підтверджують це і зразки фольклору, де батько символізує високий взірець мужності і відваги. Важлива особливість козацької педагогіки - здатність розвивати ідеальну сферу особистості (відчуття, сприймання, уяву, інтуїцію, підсвідомість тощо) такою мірою, що вона відчуває, уявляє, бачить завжди перед собою образ Батька як символ предків, своєї та як символ предків, своєї та їхньої совісті. Така особливість духовного життя людини, вихованої на традиціях козацтва, зафіксована в Історичних фактах, творах мистецтва.

Мати - козачка разом зі своїм чоловіком, зважаючи на тяжкі, часто екстремальні умови життя, виховувала у своїх синів витривалість, мужність, твердість духу і рішучість. Мати формувала в них глибокий гуманізм, добродушність, милосердя, готовність допомогти слабшому. Свідченням цього можуть бути відомі пісні про козаків.

Козацька педагогіка високо підносить родинний затишок і щастя. Однак в умовах постійних нападів зовнішніх ворогів на Україну вироблялась вищість обов'язку перед Батьківщиною. Вона формувала в свідомості дітей визнання пріоритетності громадської позиції батька, з якою може не завжди збігатися любов матері до сина.

Родинні виховні традиції батька продовжували досвідчені козаки, старшини щодо хлопців - джур. У своїх наставників джури вчилися жити і перемагати в екстремальних умовах, військового мистецтва. Разом з наставниками джури жили в куренях і одночасно навчалися в січовій школі.

Багаторічні дослідження свідчать, що козацька система виховання і освіти мала кілька чітко окреслених ступенів.

Перший - дошкільне родинне виховання, серцевиною якого були батьківська і материнська етнопедагогїка, із найбільш раннього віку батьки систематично і цілеспрямовано загартовували дітей фізично. Морально і духовно, готуючи їх до подолання життєвих труднощів.

Другий - відбувалося поєднання родинного і шкільного навчання і виховання (в козацьких, братських, дяківських та інших школах). Отже, другий ступінь доцільно назвати родинно - шкільним вихованням. Таке поєднання свідчить про пріоритетність родинних цінностей. Про продовження їх культивування в школах різних типів.

На третьому ступені козацька молодь одержувала підвищену І вищу освіту у вітчизняних колегіумах, академіях та зарубіжних університетах.

Четвертий ступінь козацької системи виховання і освіти перебування молоді на військовій службі, в куренях Запорізької січі, в козацьких формуваннях. Тут молодь одержувала поглиблене фізичне і психофізична загартування, патріотично-національну підготовку.

Характерною особливістю козацької педагогіки було те, що вона діяла не лише в родинному вихованні та навчальне - виховних закладах різного типу. І принципи, ідеї були дуже поширені в народі, вагомо впливали на формування громадської думки. Не лише в козацькому середовищі, а й у найширших колах українців та представників інших національностей, що жили на Україні, на високому рівні поширення і розвитку була соціальна козацька педагогіка. Формування високих якостей особистості здійснювалося під впливом численних соціальних факторів 9 економічних, культурних, моральних, правових та ін.) багатогранного козацького життя. Завдяки чому культурність, освіченість і вихованість ставали невід'ємними складовими характеру козаків. Адже до показників культурності і моральності, освіченості і вихованості народу належить не лише кількість навчально - виховних закладів, а й високий рівень землеробської культури, хліборобської справи тощо. Різноманітні знання та вміння поширювали також мандрівні дяки - вчителі, філософи, артисти, кобзарі, лірники, борці та ін.

Козацька педагогіка увібрала в себе ідейне багатство, моральність гуманістичних і демократичних традицій, звичаїв національного самоврядування, виборності органів влади, досвіду будівництва української державності, формування народної правосвідомості тощо.

З одного боку, реалізуючи ідеологію українського козацтва, педагогіка формувала в свідомості молоді і дорослих ті ідеї, принципи захисту особистості, нації, які були узагальнені гетьманом Пилипом Орликом у його знаменитій Конституції (1710р.). Народжена у період визвольних змагань України, очолених гетьманом Іваном Мазепою та його сподвижниками, ця Конституція була новим явищем у європейській і світовій політичній, державотворчій і правознавчій думці.

З другого боку - козацька педагогіка в українців, представників інших національностей, що жили в козацькій Україні, готовність боротися за дотримання положень, документів української держави, вимог народного звичаєвого права. Завдяки такій взаємодії в козацькій системі виховання міцно утверджувалися ідеї народовладдя, самоврядування.

На нашу думку, саме в козацькій педагогіці рельєфно і повно окреслено ідеал вільної і незалежної людини, яка на культурно - історичних, духовно - національних традиціях громадського. Політичного життя будує незалежну державу.

За рівнем і глибиною розвитку якостей особистості козаки не поступалися жодній соціальній верстві країни тогочасної Європи. Вони створили самобутню і високо - ефективну, близьку до європейської національну систему освіти і виховання.