Психологізм малої прози В.Винниченка. Своєрідність мови та стилю

У малій прозі Винниченко драматизував і поглиблював її психологізм. Заслуга письменника полягає в глибині психологічного дослідження, майстерності відтворення внутрішнього світу героїв, їх переживань, сумнівів, хитань. В.Винниченко заглиблюється у внутрішній світ, почуття людини.

Поглиблене увага до психології негативного персонажа поєднується з прагненням Винниченка уникнути від поділу на чорне і біле. У Винниченка «антигерой» - це переважно соціально-психологічний тип, висвітлений у його непривабливій моральній сутності.

В.Винниченко у своїх оповіданнях зображував не тільки центрально-провідне, героїчне, але й буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи - шкідливе.

В оповіданнях «Біля машини», «Голота», «Хто ворог?», «Раб краси» відображено не тільки бідне селянство і сільський пролетаріат, куркульство і поміщики, а й революційну інтелігенцію, що веде пропагандистську роботу серед бідноти і ремісників.

Однією з головних рис поетики Винниченка є його спосіб застосування тропів, тому що вони найчастіше служать для характеристики й індивідуалізації персонажів, змалюванню картин, визначення явищ, речей та інтер'єру.

Твори Винниченка багаті на порівняння. У нього будь-який матеріал є необмеженим джерелом несподіваних, завжди свіжих порівнянь. Змінюючи якусь рису, письменник, буває, часто повторює порівняння в одному оповіданні або переносить його до інших.

Найголовніші засоби поетики Винниченка:

1) засіб контрасту;

2) засіб учуднення;

3) засіб несподіваного закінченого твору.

Твір "Краса і сила» є контрастом краси і сили. Але найповніше засіб контрасту викривається у нарисі "Контрасти".

Винниченко перший в українській літературі найвиразніше застосував новоромантичний принцип: серед юрби побачив людину, звільнив її мистецькими засобами з моральної казарми і підніс її до гідності складної індивідуальності.