Нормативна і позитивна теорії. Типи аналізу

У сучасній світовій економічній думці загальновизнаним є поділ економічної науки на позитивну і нормативну. Питання про розвиток політичної економії (економічної теорії) щодо співвідношення двох її складових — позитивної та нормативної — розглядалося у працях багатьох відомих учених-економістів. "Позитивну науку можна визначити як сукупність систематичних знань, віднесених до того, що є, — зазначав учений, — а нормативна або регулятивна наука — як сукупність систематичних знань, які належать до того, що має бути, і тому їх предметом є ідеальне, як щось відмінне від дійсного".

На думку Дж.Н. Кейнса, основна мета позитивної економічної науки полягає у пізнанні сутності економічних процесів, головне завдання нормативної економічної теорії — у розробці економічно повинного, певних принципів і методів, котрі б ідеально регулювали функціонування економічної системи.

Тобто позитивна економікс вивчає те, що є, тоді як нормативна виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економікс досліджує фактичний стан економіки; нормативна визначає, які конкретні умови або аспекти економіки бажані чи небажані"1. Розрізнення позитивної і нормативної складових історії відкриває додаткові можливості для ліпшого, тобто ширшого і глибшого, з'ясування питань історико-економічних наук у навчальному курсі "Історія економіки та економічної думки". Дослідник історії економіки й економічної думки, як і теоретик, не може повністю звільнитися від суб'єктивних оціночних суджень. Проте він має прагнути до максимальної об'єктивності та вміти розрізняти науковий аналіз від оціночних ідеологічних суджень. "Завдання історика економічної думки, — зазначає М. Блауг, — показати, як певні переконання ведуть до різних видів аналізу, а потім поставити запитання, чи зберігає цей аналіз своє значення, якщо його звільнити від ідеологічного підґрунтя".

6. характеристики мікросистеми як субєкта ринкових відносин Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросис-тема. Оскільки мікросистема — це система економі­чних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відноси­ни; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. До основних суб'єктів мікросистеми належать: а) домогосподарства. Це група людей, які об'єд­нують свої дохіди, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогоспо­дарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використо­вує свої дохіди, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функ­ціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробни­чих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію; б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробни­чим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зо­крема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для ^законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономіч-их проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про ви­пуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувало­ся метою максимізації прибутку; в) держава.

У мікросистемі розглядається як су­купність органів влади, що є координатором та регу­лятором економічного життя. Дослідник мікросисте-ми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробниц­тво товарів громадського користування тощо. Найсут­тєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відноси­ни у мікросистемі, є ресурси виробництва та його ре­зультати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здат­на видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ре­сурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використову­ються у виробничому процесі. Найчастіше їх назива­ють узагальнювальним словом "земля". Підприємни­цькі здібності — це особливі здібності окремих лю­дей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх ор­ганізацію у виробничому процесі та творче викорис­тання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів пове­дінки економічних суб'єктів та побудови відповід­них моделей має врахування таких властивостей ре­сурсів:— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ре­сурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів;— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вири­ти екскаватором, затративши незначну кількість пра­ці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно біль­ша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці роз­глядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці — взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ре­сурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здат­ність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

7. основні субєкти мікросистеми:споживач виробник. Модель циркулюючих потоків Якщо розглядати мікроекономічну систему з точ­ки зору змісту економічних відносин, які складаю­ться в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Ринковий зв'язок, що встановлюється між продав­цем і покупцем, має деякі відмінні риси: — рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати мож­ливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер; — використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї; — повна економічна відповідальність учасни­ків за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.Сферу обміну можна уявити як рух двох зустріч­них потоків: товарів і грошей. Наочна схема круго­обігу товарів і грошей допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато V чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олі-гополії та чистої монополії. Нормальним станом мікросистеми є її спрямова­ність на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та віднов­лення стану рівноваги мікросистеми — головне за­вдання мікроекономіки