Натуралізм др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст

Філософсько-естетичні позиції Конта і Тена мали без­посередній вплив на розвиток натуралізму у французькій літературі другої половини XIX ст. Натуралізм (лат “natura” – природа) – художній напрям, в основі концепції якого лежить твердження: “людина у матеріальному світі, навіть охарактеризована як високоорганізована біологічна особа, заслуговує уваги у кожному своєму прояві; При всій своїй недосконалості світ стабільний і всі подробиці про нього цікаві ”.

В художній концепції натуралізму урівноважені бажання і можливості, ідеали і реальність, відчувається самозадоволеність суспільства своїм становищем і не бажання щось змінювати в цьому світі.

Натуралісти домагалися безпристрасного, «об'єктив­ного» відображення реальності, копіткого «нанизування» фактів. При цьому послаблюється участь фантазії у творчому процесі. Основним завданням натуралістів було зафіксувати зовнішні, безпосередньо видимі подробиці реальності.

Натуралізм проголошує предметом мистецтва процес спостереження над «усією людиною», про яку слід сказати «всю правду». Проте це завдання мистецтва інтерпретувалося досить обмежено — лише через наголос на сфері фізіології людини, на властивій їй біологічній боротьбі за існування, на фатальній залежності людини від спадкових факторів. Так, натуралісти від­мовилися від мистецтвознавчих понять «умовність», «типі­зація», а аналіз й оцінку зображуваного підміняли фото­графічною точністю відтворення життєвих фактів.

У 20—30-і роки XX ст. представники натуралістичної естетики особливу увагу приділяли проблемі естетичної цінності, яку намагалися поєднати з поняттям естетичний досвід. «Естетична цінність як естетичний досвід» розкривається через біологічні, психологічні і соціальні механізми дослідження естетичного досвіду. Важливе місце в концепціях А. Річардса і Ч. Огдена займають нетрадиційні естетичні поняття: синестезія, імпульс, стимул.

Синестезія як міжчуттєва асоціація, вважає А. Річардс,— це реакція на безпосередній стимул, активізація пам'яті і попереднього досвіду, а на їх основі —_: прогнозування майбутнього. Своєї завершеної форми синестезія досягає в мистецтві, у процесі художньої творчості, де органічно зливаються часові категорії минулого, сучасного і майбутнього. Щодо поняття імпульс, то стан людини, який воно відбиває, пов'язаний з її віковими ознаками: імпульси дитини, її нахили, уподобання хаотичні, безси­стемні. Згодом, відповідно до віку, людина переходить від хаотичного стану й імпульсів до систематизації їх. Здій­снити життєво-необхідну організацію імпульсів допомагає мистецтво. Річардс вважає, що «світ поезії не є якоюсь іншою реальністю, відмінною від іншого світу, не має якихось особливих законів, а складається з того ж досві­ду, яким ми користуємося і в інших випадках життя». Водночас поема, роман, фільм, театральна вистава, сим­фонія — це «обмежений відрізок досвіду», індивідуальне спілкування митця і звичайної людини, побудоване на більш високому ціннісному рівні. Естетичний досвід може бути легко зруйнованим, його слід захищати від вторгнен­ня байдужих або навіть ворожих сил. Ці сили Річардс об'єднує поняттям контамінація (забруднення) — внесен­ня в естетичний досвід «неестетичних» елементів, деваль­вація естетичної цінності.

Новий етап у розвитку натуралістичної естетики пов'язаний з роботами відомого американського естетика Т, Манро, Переконаний прихильник натуралістичної естетики, він різко критикував тенденцію зближення естети­ки і філософії, заперечував «філософський» погляд на мистецтво. Манро намагався реанімувати ідеї О. Крита, Г, Спенсера і наполягав на еволюційному шляху розвитку мистецтва.

Вважаючи себе безпосереднім продовжувачем ідей своїх попередників, передусім М. Дессуара, Манро переконаний в тому, що замість абстрактних розмірковувань про природу краси, проблеми піднесеного чи потворного, естетика повинна «обмежитися тільки фактами, їх комен­тарем».

Ігноруючи традиційний, протягом століть сформований понятіино-категоріальний апарат естетичної науки, Манро обмежує його поняттями «факт», «форма», «досвід».

Таким чином натуралістичні твори фіксують мінливі фарби, розпливчаті форми навколишнього світу і не визначений настрій людини, яка сприймає реальність. Така не визначеність врешті-решт призвела до кризи в натуралізмі і тим самим підштовхнула митців до пошуків інших методів зображення дійсності.