Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочимимісцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

Зайнятість – певна сукупність соц. ек. відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі у суспільно-корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Ця сукупність соц.-ек. відносин знаходить свій вияв у певних ек. категоріях, таких як індивідуальна, колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, з/п. Розрізняють три види зайнятості: 1)повна зайнятість – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб; 2)раціональна зайнятість – має місце у суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево вікової та освітньої структури; 3)ефективна зайнятість – здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв ек. доцільності і соц. результативності, зорієнтована на скорочення ручної непрестижної важкої праці. Трудова діяльність за формою власності здійснюється на державних колективних, та приватних під-вах. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах зайнята в приватному секторі. В Україні на даний час домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу вир-ва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та с/г трудової діяльності з широким застосуванням фізичної праці. На відміну від України в розвинутих країнах переважає інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов’язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації в сфері вир-ва та обігу.

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

Особливе місце в системі функціонування сукупного працівни­ка займає безробіття.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Серед поширених форм прихованого безробіт­тя — вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатно­го віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шу­кають роботу та здатні приступити до неї.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

Розрізняють природне і вимушенебезробіття. Природне безро­біття є добровільним і фрикційним.

Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійсню­вати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попи­ту на робочу силу і потреб виробництва.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили.

Ринок робочої сили — це суспільно-економічна форма руху тру­дових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий праців­ник та роботодавець.

Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сім”ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на різних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. Відтворення робочої сили – органічний елемент всього суспільного відтворення. Відтворення робочої сили являє собою єдність фаз її вир-ва (формування), розподілу і споживання. Вир-во робочої сили включає: відновлення, збереження і розвиток здібностей до праці; забезпечення приросту чисельності працездатного населення; отримання кваліфікації. Під розподілом робочої сили розуміють процес розміщення трудових ресурсів за різними видами дія-ті та регіонами країни. Споживання робочої сили – це використання її в процесі праці. Воно пов’язане з проблемою зайнятості трудових ресурсів. З метою сприяння зайнятості населення держава передбачає поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективного використання трудових ресурсів.