Людмила Сергіївна Вавіна

Людмила Сергіївна Вавіна народилася 20 червня 1936 року в м.Києві, де і пройшло її дитинство поряд з двома молодшими сестрами. Ще з шкільних років, з розповідей кращої подруги матері, яка працювала вчителем в школі сліпих, Людмила Сергіївна прагнула пов’язати своє життя з дефектологією. Після отримання атестату зрілості, Людмила Сергіївна вступає до Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького за спеціальністю: «Спеціальна педагогіка, українська мова та література». У 1959 році закінчила зазначений інститут і отримала кваліфікацію викладача української мови та літератури і звання вчителя спеціальної і середньої школи.

У студентські роки Людмила Сергіївна ставилася з великою зацікавленістю до процесу навчання, виявила прихильність до науки і була старостою наукового гуртка з дефектології. Після закінчення інституту отримала направлення на роботу у Республіканську школу-інтернат для дітей з важкими розладами мовлення міста Харкова, де пропрацювала 2 роки на посаді вчителя-логопеда класу для дітей з алалією.

Невдовзі Людмила Сергіївна отримала можливість офіційно написати рецензію як практик на одну із статей відомого на той час вченого, кандидата педагогічних наук, завідувача лабораторії олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР Єременка Івана Гавриловича, який і запропонував їй посаду лаборанта лабораторії олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР на 1 рік.

Через рік Людмилу Сергіївну перевели на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії олігофренопедагогіки. Невдовзі визначили тему кандидатської дисертації, пов’язаної з розвитком писемного мовлення на основі трудової діяльності дітей та призначили науковим керівником – кандидата педагогічних наук, доцента І.Г Єременка і без відриву від роботи Людмила Сергіївна почала збирати матеріали з теми її дисертації.

У Москві 30 травня 1968 року на засіданні ради Науково-дослідного інституту дефектології АН СРСР Вавіна Людмила Сергіївна захистила дисертаційне дослідження на тему: «Розвиток зв’язного писемного мовлення учнів старших класів допоміжної школи на основі спеціально організованого практичного досвіду» на здобуття ступеня кандидата педагогічних наук.

Після захисту кандидатської дисертації у 1978р. вона отримала вчене звання старшого наукового співробітника лабораторії олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР.

У 1994р. в системі Академії педагогічних наук України Інституту дефектології Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР був переіменований в Інститут спеціальної педагогіки АПН України.

Л.С.Вавіна протягом багатьох років запрошувалася кафедрою олігофренопедагогіки і психопатології КДПІ імені О.М.Горького на умовах погодинної оплати на посаду доцента для читання лекцій і спецкурсів з методики викладання української мови в допоміжній школі, а також призначалася за наказом ректора Головою Державної екзаменаційної комісії.

Останні два роки Людмила Сергіївна працює на посаді провідного наукового співробітника лабораторії тифлопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки та психології НАПН України.

Вона була членом редакційних колегій збірників наукових праць Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, членом науково-методичної комісії МОН України з спеціальної педагогіки, комісії Інституту спеціальної педагогіки з прийому кандидатського мінімуму зі спеціальності, віце-президентом Всеукраїнської громадської організації «Асоціації тифлопедагогів України». Приймала участь у розробці нормативно-правової бази спеціальних освітніх закладів, у виконанні Національних програм «Діти України» та «Здоров'я нації».

Людмила Сергіївна є активним учасником міжнародних і всеукраїнських наукових сесій, конференцій різних рівнів, науково-практичних семінарів. Її доповіді, виступи, лекції, численні консультації вирізняються змістовністю, інноваційними підходами до сьогоденних проблем навчання та виховання дітей з обмеженими психофізичними можливостями. За це їй безмежно вдячні працівники спеціальних шкіл, аспіранти, молоді вчені та колеги.

З метою більш ширшої характеристики Людмили Сергіївни Вавіної як науковця, особистості був використаний метод наукового інтерв’ю.

- Людмило Сергіївно, чому Ви обрали саме спеціальність «Дефектологія»?

Дефектологія з шкільних років увійшла у моє життя. Я товаришувала з дівчиною, мама якої здобула саме цю спеціальність у Київському педагогічному інституті імені О.М.Горького і працювала вчителем в школі для сліпих. Коли я приходила до них додому, вона багато розповідала нам про свою роботу. Ці розповіді «посіяли» у моїй душі перші зернятка, які згодом проросли в інтерес до цієї благородної професії – дефектології. Тому, після закінчення школи я вступила на відділення спеціальної педагогіки при факультеті початкових шкіл Київського педагогічного інституту імені О.М.Горького.

- Розкажіть детальніше про навчання в інституті.

На відділенні спеціальної педагогіки навчалося дві групи за спеціальностями: «Олігофренопедагогіка», «Сурдопедагогіка». Нашим куратором була відома вчена Клавдія Михайлівна Турчинська. Вчилася я добре. В Інституті я брала активну участь у науковій діяльності і була старостою наукового гуртка з нашої спеціальності. У нас викладали такі видатні вчені як: Н.Ф.Засенко, М.Н.Хоружа, К.М.Турчинська, М.А.Савченко і відомий на той час Р.Г.Краєвський, який був керівником наукового гуртка.

- Як склалось ваше життя після закінчення навчання?

Після закінчення інституту Клавдія Михайлівна запропонувала мені залишитись на кафедрі працювати викладачем, але я відмовилась, оскільки вважала, що спочатку потрібно випробувати здобуті знання на практиці, а вже потім навчати студентів. Я отримала направлення на роботу до Харкова у Республіканську школу для дітей з важкими розладами мовлення. Це був на той час єдиний в Україні заклад такого типу. То був безцінний досвід. Робота на посаді вчителя-логопеда розширила мої горизонти у питаннях розладів мовлення у дітей та засобів корекційної роботи з ними.

- Що змусило Вас повернутися до столиці?

В одну із відпусток я приїхала до Києва, і один мій знайомий, співробітник лабораторії олігофренопедагогіки, Едуард Ілліч Пущин попросив мене написати рецензію на статтю завідуючого лабораторії олігофренопедагогіки Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР Івана Гавриловича Єременка. Після того, як Іван Гаврилович ознайомився з моєю рецензією, він запропонував мені працювати у його відділі. Я погодилася, бо мені хотілось бути ближче до родини.

- Як Ви обрали тему кандидатської дисертації?

Іван Гаврилович проконсультувався з М.Ф.Гнєзділовим, який запропонував тему пов’язану з розвитком писемного мовлення на основі трудової діяльності розумово відсталих дітей. І.Г.Єременко погодився з даною темою. Йому була близька ця проблема, оскільки за освітою він був філологом.

- Чи намагалися Ви отримати ступінь доктора педагогічних наук?

Мною були розроблені програми і підручники з російської мови як другої в допоміжній школі, а також «Методика обучения русскому языку как второму во вспомогательной школе». Це склався комплекс посібників, які передбачали навчання читання, розвиток зв’язного усного і писемного мовлення, оволодіння граматикою російської мови як другої. З цього комплексу я розпочала свою роботу над докторською дисертацію. На той час я могла на основі комплексу не писати докторську дисертацію, а написати лише автореферат, висвітливши основні підходи, теорію і її реалізацію на практиці. Я розробила обґрунтування теми докторської дисертації, виступила на Вченій раді Інституту дефектології у Москві. Тему докторської дисертації затвердили і призначили наукового консультанта, але я так і не дочекалася своєї черги. Тема втратила свою актуальність, після цього не розпочинала роботу над докторською дисертацією на іншу тему.

- Які у Вас є нагороди?

Знак «Відмінник народної освіти» (1976р.);

- Медаль «В память 1500-летия Киева» (1982р.),

- Медаль «Ветеран праці» (1985р.);

- Медаль А.С.Макаренка (1986р.);

- Знак «Відмінник освіти України» (2001р.);

- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003р.);

- Знак «Василь Сухомлинський» (2006р.).

- Чим Ви займаєтесь зараз і які у Вас професійні плани на майбутнє?

Зараз ми працюємо над створенням програмного і навчально-методичного комплексу для дошкільних навчальних закладів для дітей зі зниженим зором. В наступному році планую розпочати роботу над розробкою програми для сліпих дітей дошкільного віку.

- Чи вважаєте Ви, що змогли повністю реалізувати себе у дефектології?

Я люблю дефектологію і переконана, що якщо б я починала своє життя спочатку, то я обрала саме цю професію. Коли мене запитують де я працюю, я завжди із захопленням розповідаю про нашу роботу, що те як потребують діти з психофізичними вадами нашої допомоги. Я багато зробила в розробці проблем корекційної педагогіки і спеціальної методики, але ще маю сили працювати далі.