Внутрішньополітичний розвиток Великої Британії в перші повоєнні роки (1918-1923)

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.

Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки - вуглевидобувна, металургійна, суднобудівна скоротили своє виробництво. Натомість хімічна галузь, автомобіле-, літако- і машинобудування - галузі, що працювали на війну, перебували на піднесенні. Скоротився експорт британських товарів, Англія втратила традиційні ринки збуту товарів.

Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум. У 1920 розп криза перевиробництва, що змінилася застоєм.

Постало ірландське пит.,ірландські націоналісти більше не задовольнялися гомрулем (самоврядуванням). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін Фейн, а в ірландській столиці Дубліні самопроголошений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою. 1921 перемир'я, за якими Ірландія отримала статус домініону у складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера - право проголосувати за вихід зі складу Ірландської республіки і залишитися частиною Сполученого Королівства.

грудень 1918 парламентські вибори. Лейбористська партія отрим 63 місця в парламенті. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (від30 років). Лідер лібералів Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.

1923 р. сформовано 1-ий лейбористський уряд. Прем'єр-міністр Макдональд. 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).

Болдуїн прагнув проводити спокійну внутрішню й зовнішню політику, проте саме період прем'єрства С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою -шахтарська проблема. Шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.

Британські тред-юніони вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід - шахти потрібно націоналізувати. Власники шахт ін. думка- щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату

Ще 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим викликав гнів шахтарів. Упродовж 5 р д-ва витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт. Напр квітня 1926 державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи. 3 травня вони розп страйк, який переріс у загальнобританський і тривав до 12 травня.

страйк розколов Британію навпіл : по один шахтарі, по інший - середні та заможні верстви. Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна. Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.

11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.

Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів.Проте він змусив парламент прийняти у 1927 закон про трудові конфлікти і профспілки.